Утрата
Тільки ваша воля, пане,
Не зможе опиратись владі батька,
Коли вони зіткнуться неминуче,
Тоді відмовитись вам доведеться
Від намірів своїх — або мені
Відмовитися від життя.
Флорізель
Утрато,
Прошу, не тьмар печальними думками
Ти свята нашого. Красо моя,
Знай: як не буду твій, тим більш не буду
Я батькові належати. Бо я
Не стану нічиїм, та й сам собою
Не зможу бути. Все, усе я зважив,
Хай доля каже "ні!" — кажу я "так!".
Розвеселися, люба, віджени
Думки сумні, дивись: надходять гості,
Осяй нас личком, наче вже сьогодні
Весілля ми святкуємо. Згадай:
Заприсяглися ми його діждатись.
Утрата
О добра доле, захисти нас!
Флорізель
Глянь,
Вже гості наближаються. Тобі
Належить весело їх привітати, —
Хай наші щоки радістю пашіють.
Входить пастух, блазень, Мопса, Доркас та інші, поміж них і перевдягнені Поліксен та Камілло.
Пастух
Тобі не сором, доню? Як була
Моя стара жива, то в день такий
Встигала скрізь: нарізати тут хліба,
Горілки принести, чогось зварити,
Подати, зрештою, піти в танець
І заспівати пісню, тут і там,
То біля одного, а то вже з другим,
З обличчям розпашілим від роботи.
А щоб вогонь той трохи пригасити,
Пила із кожним за його здоров'я.
А ти відсторонилась від усього,
Неначе гостя, а не господиня
На святі. Привітай, прошу тебе,
Ти друзів невідомих, запроси
До столу їх, і здружимось ми з ними
Ще так, що ти й не розіллєш водою.
Тож не соромся, а берись до діла:
Запрошуй всіх на свято й побажай,
Щоб наші вівці та були здорові.
Утрата
(до Поліксена)
Ласкаво просимо на свято, пане!
Мій тато побажав, щоб я була
Сьогодні господинею.
(До Камілло)
І вас
Ми просимо також. Подай, Доркасе,
Мені ці квіти. Розмарин і руту
Візьміть, панове.* Цілу довгу зиму
Ці квіти запах збережуть і колір.
Тож просимо ласкаво — і нехай
Найкращі спогади у вас про свято
Залишаться.
Поліксен
Пастушко люба, ти
Гаразд відзначила старий наш вік
Зимовими квітками.
Утрата
О панове!
Коли старіє, хилиться вже рік,
Коли не вмерло літо, а зима
У дрижаках іще не народилась,
Тоді найліпші квіти — це гвоздики
Й левкої — буцім покручі природи.
Та в нашому садочку їх немає,
Бо їх розводить я не хочу.
Поліксен
Я
Хотів би знати, звідки ця зневага
До них у тебе?
Утрата
Таж строкатість їхня,
Як кажуть люди, йде не від природи
Великої, а більше від мистецтва.*
Поліксен
Хай так. Та всякий засіб, що природу
Поліпшує, сама природа й творить;
Тож над мистецтвом, що скраша її,
Стоїть мистецтво, що вона створила.
Дівчатко любе, уяви собі,
Як до якогось дикого пенька
Та прищепили пагін благородний,
І вже дає простісінька рослина
Прекрасний плід. Оце і є мистецтво,
Яке природу направля — чи радше
Лиш змінює, але саме воно,
Оте мистецтво, є також природа.
Утрата
Це так.
Поліксен
То розведіть і ви левкої
У вашому садку й не називайте
Їх покручами.
Утрата
Витрачать не стану
На це я сил. Так само, як не хочу,
Аби мене юнак цей похвалив,
Що добре я себе підмалювала,
І тільки через це одне він хоче
Мене пошлюбити. Ось ваші квіти:
Чебрець, лаванда, м'ята, майоран,
Іще й нагідки — з сонцем засинають
І прокидаються, як сонце встане,
В сльозах. Пасують літні квіти людям
У полудневім віці. Вас ласкаво
Запрошую на свято.
Камілло
От коли б
Попав до вас в отару я — не пасся б,
А тільки б вас очима пас.
Утрата
Бідаха!
Ви схудли б так, що сніговії січня
Вас продували б наскрізь!
(До Флорізеля)
А для вас
Хотіла б мати трохи інші квіти, —
Весняні. Пасували б вам вони.
(До пастушок)
І вам так само. На гілках дівочих
Незайманість розквітла б. Прозерпіно!
Якби я мала квіти ті, що ти,
Настрашена, зронила з колісниці
Плутона! Ті нарциси, що приходять
На землю бавитися з березневим
Холодним вітром (навіть ластівки
На це насмілитись не можуть). Ще
Хотіла б мати я фіалки темні,
Гарніші за Юнонині повіки
Й Венерин подих. Примулу бліду,
Що помирає, шлюбу не діждавшись,
Міцних обіймів Феба не зазнавши,* —
Таку біду дівчата часто мають.
Іще б мені півонії препишні,
Лілеї та красолі! З них сплела б
Гірлянди вам усім, а вас, мій друже
Я квітами засипала б!
Флорізель
Невже?
Як мертве тіло?
Утрата
Ні, як любий згірок
Для гри кохання та для відпочинку,
Не мертве тіло, що земля укриє,
Але живе, що крию я сама
Цілунками. Візьміть ці квіти. Я ж
Неначе граю роль у пасторалі,
Яку показують на трійцю.* Певно,
Мій одяг думку цю мені навіяв.
Флорізель
Утрато, знай, хоч би ти що робила,
Все робиш якнайліпше. А коли
Говориш, слухав би тебе весь вік,
А як співаєш ти, то я б хотів,
Щоб ти усе співаючи робила:
Молилась, купувала, продавала,
Наказувала навіть. А коли
Танцюєш ти, бажаю, щоб ти стала
Морською хвилею, — і тільки нею!
Щоб ти була у русі повсякчас.
Твоя найменша дія враз вінчає
Всі попередні, хоч усі вони
Достоту королівські.
Утрата
О Дорікле,
Ви хвалите надміру. Ваша юність
І відданість, що промовляють щиро
Із вашого обличчя, — запорука,
Що ви — незаплямований пастух.
А то б я думала, що ви звести
На хибний шлях мене б хотіли.
Флорізель
Люба,
Ти не страшись мене, як я не хочу
Тебе лякати. Ну, тепер мерщій
До танцю! Руку дай, Утрато мила.
Отак паруються голубка й голуб,
Аби ніколи вже не розлучатись.
Утрата
Я радо в тім заприсягтись могла б.
Поліксен
З усіх сільських дівчат, що ряст оцей
Топтали будь-коли, оця — найкраща.
Поводження й постава промовляють
Про благородну вищість над усім,
Що тут її оточує.