Свидригайлов реготався на ціле горло; наконець кликнув Пилипа, заплатив і почав вставати:
— Ну, та і пяний вже я, доста балаканини! —— сказав він. — Розкіш!
— Ще щоб вам не зазнати розкоші! — сказав Раскольніков. також встаючи; — хіба-ж для зужитого розпустника се не розкіш оповідати про подібні виправи, — в пору, коли мається на оці якийсь чудовищний замір в тім самім роді, — та ше при таких обставинах і такому чоловікови як я?... Хоч трохи розгріває.
— Ну, коли так, — навіть з деяким зачудуванням відповів Свидригайлов, приглядаючись Раскольнікову, — коли так, то ви і самі порядний цинік. Матеріял по крайній мірі містите в собі дуже спорий. Відчувати богато можете, богато ... Ну, та ви і робити, очевидно, богато можете. Але доста. Дуже жалую, що з вами так мало переговорив, та ви від мене не втечете ... От підождіть тільки ...
Свидригайлов вийшов з гостинниці. Раскольніков пішов за ним. Свидригайлов був однакож не надто підхмелений; в голову тільки на хвилину вдарило і се уступало з кождою •мінутою. Він був чимсь дуже занятимй, чимсь незвичайно важним, і хмурився. Якесь дожидання очевидячки ворушило його і непокоїло. З Раскольніковом в послідній хвилі він якось нараз змінився і з кождою мінутою ставав чим раз більше нечекним і насмішливим. Раскольніков все те завважав і також занепокоївся. Свидригайлов став йому вельми підозрілий; він рішився пійти за ним. J
Зійшли на тротуар. 1
— Вам направо, а мені наліво, або може і на оборот, тільки — adieu mon plaisir, до милого побачення!
І він пішов на право в сторону Сінної.
V.
Раскольніков пішов вслід за ним.
— Се що! — закричав Свидригайлов обертаючись. — Адже я, здається, сказав ...
— Се значить те, що я від вас тепер не відступлю.
— Що-о-о?
Оба остановились і оба з мінуту гляділи оден на другого, якби міряючись.
— Із всіх ваших папів пяних оповідань, — різко відрізав Раскольніков, — я заключив на певне, що ви не тільки не залишили ваших підлих замислів на мою сестру, але навіть більше ніж коли небудь ними заняті. Мені відомо, що сьогодня рано сестра моя дістала якийсь лист. Вам цілий час не сиділось на місци... Ви бути може по дорозі могли відкопати яку небудь жінку; тільки се нічого не значить. Я хочу переконатись особисто.
Раскольніков ледви чи і сам міг означити, чого йому іменно тепер хотілось і про що іменно бажав він переконатись особисто.
— От як! А хочете, я зараз поліцію закличу?
— Клич!
Вони знову постояли з мінуту оден перед другим. Наконець лице Свидригайлова змінилось. Переконавшись, що Раскольніков не настрашився грозьби, він приняв ш стій найвеселійший і приятельський вид.
— От який! Я нарошно про ваше діло з вами не заговорював, хотяу мене, розуміється, мучить цікавість. Діло фантастичне. Відложив було до другого разу, тільки, бачите, ви годні і мертвого роздразнити ... Ну, ходімо, але наперед скажу: я тепер лиш на мінутку до дому, щоби грошей захопити, потім замикаю кватиру, беру візника і на цілий вечір на острови. Ну, куди-ж вам за мною?
— Я поки що з вами, однак не до вас, а до Зофії Семенівни, виправдатись, що на похороні не був.
— Се як вам хочеться, тілько Зофії Семенівни дома нема. Вона всіх дітей відвела до одної женщини, до одної знатної дами-старушки, до моєї колишньої знакомої і роз-порядительки в якихсь там сирітських заведеннях. Я очарував ту даму, даючи її гроші за всі троє дітей Катерини Іванівни; крім того і на заведення пожертвував ще грошей; наконець розповів її історію Зофії Семенівни, навіть зі всіми подробицями, нічого не скриваючи, Вражіння зробила неописане. От длячого Зофії Семенівній і назначено було явитись таки ще нині просто в ... м готелю, де хвилево, приїхавши з села, пробуває моя пані.
— Як хочете, тільки я ось вам не товариш; а мені'що! От ми зараз і дома. Скажіть, я переконаний, ви длятого на :/?не глядите недовірчиво, що я сам був н$ стільки делікатний і до сеї пори не непокоїв вас питаннями ... ви розумієте? Вам показалось се чимсь незвичайним; бюсь о заклад, що так! Ну, от і будь же після того делікатним.
— І підслухуй під дверми!
— А, ви про се! — засміявся Свидригайлов; — так, я би здивувався, колиб, після всего, ви пропустили се без замітки. Ха! ха! Я хоч дещо і порозумів з того, що ви тоді... там ... набалакали і Зофії Семенівній самі порозповідали, та тільки що-ж се таке? Я може цілком відсталий чоловік і нічого вже зрозуміти не можу. Обясніть, ради Бога, голубчику! Просвітіть новійшими засадами.
— Нічого ви не могли чути, брешете ви та брешете!
— Та я не про те, не про те (хоч я впрочім дещо і чув), ні, я про те, що ви ось заєдно охаєте та охаєте! Шіллєр, бачите, в вас озивається що хвиля. А тепер, от і під дверми не підслухуй! Коли так, ідіть та дайте знати властям, що ось, МОЕЛЯВ, так і так, лучився зі мною такий казус: в теорії по-милочка невеличка вийшла. Коли-ж знову ви переконані, що під дверми не слід підслухувати, а старушок вільно періщити чим попало, для свого вдоволення, так забирайтесь куди-небудь чим скорше в Америку! Втікайте, молодий чоловіче! Може ще пора. Я щиро говорю. Грошей може не маєте? Я дам на дорогу.
— Я цілком про те не думаю, — перервав Раскольніков з відразою.
— Знаю, знаю, (та ви впрочім не стидайтесь, коли хочете, то богато і не говоріть); адже я знаю, які у вас питання на порядку дневнім: моральні, або може питання горожани-на і чоловіка? Тільки ви їм поза уха; нащо вони вам тепер, послухайте? Хе, хе! Хіба тому, що ви усе ще і горожанин і чоловік? А коли так, то після мене і пхатись не треба було; нічого не за своє діло братись. Ну, стріляйтесь; що, чи не хочеться?
— Ви, здається, нароком хочете мене роздразнити, щоб я доконче від вас тепер відчепився ...
— От чудак ви, тільки ми вже пройшли, отже прошу на сходи. Бачите, ось тут вхід до Зофії Семенівни, глядіть, нема нікого! Не вірите? Запитайте у Капернаумова; вона їм ключ віддає. От і сама пані Капернаумова? Що? (вона глуха трошки) відійшла? Куди? Ну, от чули тепер? Нема її і не буде до глубокого може бути вечера. Ну, тепер ходімо до мене. Адже ви хотіли і до мене? Ну, от ми і у мене. Мадами Ресліхової нема дома. Отся женщина вічно в клопотах, тільки гарна женщина, впевняю вас... Може бути вона би вам придалася, колиб ви були трохи розумнійші. Ну, от зволи-те побачити: я беру з бюрка сю пятипроцентову акцію (ось у мене їх ще кілько!) а отся сьогодня до міняйлів пійде. Ну, бачили? Більше мені тратити часу нічого. Бюрко замикається, кватира замикається і ми знову на сходах. Ну, хочете, наймімо візника! Я-ж, звісно, на острови: Не маєте охоти переїхатись? От я беру отсю коляску на Єлагин, що? Відкачуєтесь? Не видержали? Переїдемось, нічого. Здається, дощ надтягає, нічого, спустимо верх ...