— Роскажи мені' тепер про свої пригоди, просив. Фарамон.
Кипріян, доволі' вже сильний, згодив ся на просьбу приятеля і росказав йому короткими словами про події, які склали ся в Ґріквелєндї і чому підняв ся погоні' Мата-кіта. Не поминув також важнїйших пригод підчас подорожі, смерти Панталяччія, Фріделя і Гільтона, загадочного зникненя Бардіка і виправи Лїя, якого повороту тут дожидав.
Варт слухав дуже зацікавлений. На питане, чи не стрінув Кафра, подібного до Бардіка, відповів заперечаючо.
— Я спіймав коня, який біг долиною, може се твій? — і росказав, в який спосіб попав ся кінь в його руки.
— Перед двома днями полював я з моїми Бассутами; нараз з південної сторони гір вибіг до нас гарний кінь, що тягнув за собою поводи. Бідне звіря мабуть не знало, що з собою вчинити. Кликнув я на него, показуючи в руцї цукор. Підбіг до мене. Так отже спіймав я його; Гарний кінь, повний вогню і "солений", як найкраща шинка.
— Се мій — кликнув розрадуваний Кипріян. — Се мій Темпляр.
— Цілком природно, забереш собі його — сказав Варт. — Мені' дуже приємно, що можу тобі його звернути. А тепер добраніч! Спи порядно, завтра в ранцї рушаємо в дорогу.
Слідуючого дня в ранцї Китаєць вернув точно до табору, приносячи з собою трохи поживи. Варт росказав. йому, що стало ся в часі' його неприсутносте і полишивши інжінера під опікою Китайця, сам вернув ся по Темпляра, за яким так тужив Кипріян.
XIX.
Чудесна печера.
Був се дійсно Темпляр,. якого Кипріян побачив, пробудившись в ранцї на другий день. Привитанє було дуже щире. Можна було завважати велику радість, яку кінь відчував, повернувши до свого пана.
Кипріян поснідавши, сїв на коня, якого Фарамон провадив за поводи і так пустили ся до столиці* Тонаї.
Дорогою росказував Кипріян дальше про свої пригоди, а коли, говорячи про утечу Матакіта, менше більше описав його вигляд, Варт почав голосно сміяти ся.
— Ага, менї здасть ся, що буду міг росказати тобі дещо про того злодїя, хоч про діямант не знаю нічого.
— Що хочеш через те сказати? — спитав Кипріян.
— Се, що мої Бассути спіймали вчера блукаючого по околиці' Кафра і звязавши йому руки і ноги, віддали його Тонаї. Здасть ся, що Тоная не буде з ним жартувати, бо дуже лякаєть ся шпіонів, а Кафр, чужинецького походженя, мусить збудити в нїм підозрінє. Досі' не стало ся йому нїчого лихого, бо на щастє має він талан скомороха і удає з себе ворожбита.
— Тепер вже не сумнїваю ся, що се мій Матакіт — кликнув Кипріян.
— В Тонаї найдеть ся чимало кар для ворогів, однак повторюю тобі, що можеш бути супокійний о судьбу свого слуги. Його вміннє ворожити хоронить його і ручу ся тобі, що застанемо його здоровим.
Вістка ся заспокоїла Кипріяна. Мета його подорожі була вже недалека. Не сумнївав ся також нї хвилини, що
Матакіт має біля себе діямант п. Веткінса, та що його віддасть йому без опору.
Так балакаючи, їхали оба приятелі рівниною, яку Кипріян проїхав перше на хребті жірафи. Під вечір заїхали до столиці' Тонаї, розложеної півколесом на невеличкім горбку.
Було се справдішнє місто, маюче 10—15 тисяч мешканців, з гарними улицями, широкими хатами добре виглядаючими на внї, а внутрішнє їх уладженє вказувало на заможність. Коли Варт вказав ся, розсунули ся всі' огорожі крізь численні подвіря аж до салі церемонїяльних принять, де звичайно перебував Тоная "непобідимий побідник", окружений численною дружиною офіцирів і сторожі.
Тоная мав 40 лїт. Був високого росту, сильно збудований, одягнений в червоний плащ без рукавів і богато гаптований фартушок з скляних перел. На голові мав дія-дем з зубів дика, на раменах" і ногах богато бранслєт з блискучої міди. Вираз його лиця був інтелїгентний, однак суворий і деспотичний. Варта, якого кілька днів тут не бачено, приняв Тоная дуже святочно, як також його приятеля.
— Приятелі' наших приятелів є нашими приятелями! — сказав Тоная, як звичайний собі міщанин.
Почувши, що новий його гість є хворий, призначив для нього одну з найкращих кімнат своєї палати і казав подати богату вечерю.
Варт порадив, щоби справу з Матакітом полишити до слідуючого ранку.
Стан здоровля Кипріяна був добрий, коли на слідуючий день в ранцї, разом з приятелем, удав ся до короля. Цілий двір зібрав ся в великій салї і оба чужинці' прилучили ся до нього. Фарамон доволі'добре говорив краевою мовою, отже він взяв ся вести переговори.
— Мої Бассути — сказав до короля — спіймали недавно молодого Кафра, якого віддали тобі, королю. Отже показуєть ся, що се є слуга мого приятеля, великого
ученого, Кипріяна Мере, який числить на твою великодушність, що йому звернеш його. В імени отже його і моїм, яко твій приятель, звертаю ся до тебе з тією просьбою. Тоная настроїв своє лице дуже дипльоматично.
— Витаю у себе великого ученого — відповів — так щож він жертвує менї за вязня?
— Добру рушницю, 10 разів по 10 набоїв і мошонку з скляними перлами — сказав Варт.
Прихильний гомін серед присутних був відповідно на сю щедру заплату; один тільки Тоная видавав ся не дуже вдоволеним.
— Тоная є великим володарем — сказав князьок випрямившись на свойому фотелі* — і боги ним опікують ся. Перед місяцем прислали вони Варта з хоробрими войов-никами і збруєю, щоби помогли йому побороти ворогів.
Тому отже, якщо Фарамонови Бартови на тім залежить, повернемо слугу здорового й цілого його приятелеви.
— А де він тепер находить ся? — спитав стрілець.
— В святій печері, де стережуть його в день і— ночи — відповів Тоная з повагою.
Фарамон Варт переклав сю відповідь Кипріянови і просив короля о' дозвіл відвідати бранця разом з приятелем.
На ті слова відозвав ся неприхильний гамір серед присутних. Нї, жаданя білих є безсоромні! Нїхто з чужинців не переступив ще порога святої печери. Ходило віщованє, що коли біла людина пізнає її тайни, держава Тонаї роз-летить ся.
Деспотичний король не любив, коли його піддані висказували свою думку і тому може рішив,ся поступити прямо противно, щоби їм показати, що не позволить накинути собі иншої думки.
— Тоная замінив кров з своїм приятелем — сказав гордо і не має перед ним тайн. Чи ти і твій приятель вмієте додержати присяги? —