Саня (з ляком). Що? Недобре? Не хотять?
Наталя Павлівна. Ні, навпаки... Просять Андрія прийти підписать контракт.
С а н я. А ви наче не раді?
Наталя Павлівна. Я? Не рада?.. (Раптом підводиться, піднято). Я не рада? Ха-ха-ха!.. Ні, я рада... Я страшенно рада. Тепер кінець... О, я безумно рада! Де Андрій? Ах, він пішов до Сердюкових. Саню, біжи зараз за ним. Знаєш де?
Саня. Знаю.
Наталя Павлівна. Біжи зараз, клич, хай кида все. Де Дося? Досю, Досю!
Саня. Дося пішла на пошту.
Наталя Павлівна. Ах, на пошту. Так, так, Дося пішла на пошту. Наша тиха, покірна Дося пішла на пошту. Так, це правильно... Ах! Що ж я хотіла?.. Забула... Це вдарило мені в голову... Біжи, дитинко, біжи! (Ходить).
Саня (тривожно слідкує за нею). Може б, вам води дать?
Наталя Павлівна. Води? (Морщить лоба, пригадуючи). Ах, так... Води... Ну да... (Іде до дверей в кухню). Пульхеро! Пульхеро! Біжи, Саню, біжи...
Саня не рушиться. Входить Пульхера.
Наталя Павлівна. Пульхеро, біжіть зараз до панича Тося, покличте його сюди; скажіть, щоб зараз же, зараз же йшов. Щоб кидав усе й зараз же біг сюди! Швидко, Пульхеро!
Пульхера (пильно дивиться на неї, строго). А знаєте, що я вам скажу, пані?
Наталя Павлівна. Ну?
Пульхера. А то, що вам треба, як панові, покласти рушничок на голову, бо щось ви...
Наталя Павлівна (щось згадавши). Ага! (Біжить у свою кімнату, зараз же вертається). Ну, нічого. Та біжіть же, Пульхеро! Та чого ви стоїте, господи!-
Пульхера. Ну, знаєте, що я вам скажу?
Наталя Павлівна. Ах, Пульхеро, потім скажете, ідіть швидше. Та скажіть, щоб зараз же йшов.
Пульхера. Та скажу. А вам скажу, що коли ви ще з тиждень побігаєте по отих своїх уроках, то...
Саня. Та Наталя вже не будуть давать уроків. Вже контракт підписувать буде Андрій. Ось листа одержали.
Пульхера (радісно вражена, хреститься). Ну, слава ж тобі, господи! Так би ж і сказали! Біжу! Біжу!.. (Біжить у кухню).
Наталя Павлівна (тихо сміється, злякано до Пульхери). Та куди ж ви?
Пульхера. Та хустку ж хоч накину на себе.
Наталя Павлівна. Та тут же через дорогу, одна хвилина.
Пульхера. А хоч би й півхвилини, то хіба я молода дівчина, щоб по вулиці отак бігать? Зараз, зараз.
Наталя Павлівна. Ах, боже!.. Саню! А ти ж чому не біжиш?
Саня. Зараз. Я татові скажу. Добре? От зрадіють, боже! (Хутко вибігає).
Наталя Павлівна швидко ходить по хаті. Виходить Пульхера з "великою
хусткою на плечах.
Пульхера (на ходу говорить). Біжу, біжу. А як нема вдома?
Наталя Павлівна. Мусить бути! Мусить. Він в цей час раз у раз вдома.
Пульхера. Ну, а як не буде?
Наталя Павлівна. Як не буде? Як не буде — я сама піду шукать його. Та він вдома. Біжіть, Пульхеро!
Пульхера. Та біжу, біжу. Ну, слава тобі, господи! (Вибігає).
Назустріч їй хутко входить Карпо Федорович.
Наталя Павлівна (кидаючись до нього, обнімає*, цілує, милує). Татуню!.. Татуню! Сьогодні наше свято. Сказала вам Саня, сказала? Сідайте тут, сядемо обоє. Ви раді, татусю? Раді?
Карпо Федорович. Змилувався бог, змилувався над нами за наше терпіння.
Наталя Павлівна. Таточку! Ви заслужили. Ви заслужили. Тепер все буде добре. Тепер ви спочинете, правда?
Карпо Федорович. Тепер спочинемо. До смерті за вас молитимем бога, щоб дав вам вік довгий, щастя...
Наталя Павлівна. О! Я буду тепер довго-довго жить! Тепер, тату, будемо спочивать. Ми з вами наробились. Правда? Мій тато був за сторожа при церкві. Я вам уже казала? Він був схожий на вас, такий же тихенький. Він тільки в труні знайшов спочинок. Не довелось, татуню, йому спочити тут. Ви за нього спочинете, правда? І за нього, і за себе. Правда? Я трішки, тату, ніби не при собі, але така ж радість, така радість. (Схоплюється, біжить на балкон, визирає на вулицю. Раптом махає рукою й біжить у сіни). Тось, тату, йде! Треба йому сказать. (Біжить знов до нього., обнімає, цілує). Я здуріла, таточку, з радості. Але ви не лякайтеся, ця дурість не страшна... Правда?
Карпо Федорович (щасливо весь час посміхаючись, гладить руки). Ой ні, не страшна, не страшна. Таку дурість дай боже всякому...
Наталя Павлівна. Таточку, я хочу щось наодинці побалакать з Тосем. Я хочу зробити з ним несподіванку Андрієві, як на іменини.
Карпо Федорович (схоплюючись). Та говоріть, говоріть. Я вийду, я вийду...
Наталя Павлівна. Татуню, ви не сердитесь? Ні?
Карпо Федорович. Ой, що ви!.. Наталю...
Наталя Павлівна. Тату, а коли ж ви мені казатимете "ти" і "доню"? Га? Коли?
Карпо Федорович. Та я... Не смію я, доню.
Наталя Павлівна (радісно цілуючи). Спасибі. Спасибі, таточку!
Входить Тось. Хмурий.
Пульхера (входячи за ним). Ось привела. Заздрять, що не їм таке щастя, та й не радіють. Он які!
Тось. Я, Пульхеро, радію, та в мене сьогодні голова болить. Драстуйте, Карпо Федорович.
Пульхера. А! Панська хвороба. Поменше б книжок читали... (Виходить).
Карпо Федорович (здоровкаючись з Тосем). Та я піду собі. Говоріть, говоріть. (Виходить).
Наталя Павлівна (зразу стихаючи вся). Тосю! Я хочу з тобою говорить.
Тось (з підозрінням). Прошу.
Наталя Павлівна (показує на лист). Сьогодні Андрій підписує контракт.
Тось. Так. Пульхера казала. Дуже радий. Поздоровляю. Ну?
Наталя Павлівна. Який холодний, чужий, ворожий погляд.
Тось. Річ не в моїм погляді. Ну, що далі?
Наталя Павлівна. Не треба так дивитись на мене, Тоську, не треба, коханий мій. Єдиний, коханий мій! (Раптом обнімає Тося, припадає до грудей йому і рвучко, голосно, з мукою ридає).
Тось (злякано). Тасю! Тасю! Голубко! Дорога моя! Що з тобою! Що з тобою, скажи мені... Та що ж з тобою, господи, ти хочеш мене з розуму звести, чи що? Тасю!
Наталя Павлівна (підводиться, дивиться на нього, хапає його за голову й цілує з дикою жагою очі, лоб, ніс, вуса). Єдина радість!.. Єдине світло... Сонце...
Тось. Голубонько, рибко, що з тобою? Що це все значить, скажи ж, не муч мене... Тасю, хтось ввійти може!
Наталя Павлівна. Хай! Хай входять... Хай всі бачать... Мій єдиний, мій... (Ридає).
Т о с ь. О, що ти зі мною ж робиш! Що з тобою? Ти прощаєшся зі мною? Говори! Прощаєшся?
Наталя Павлівна. Підожди... Я зараз... Це слабість... Цього не повинно бути... Я зараз... Тосю! Ти любиш мене?
Тось. Тасю! Ну, що за питання?