Ззаду почулася хода Буйного Дня. Їй на мить зайняло дух. Він узяв її за руку і натиснув клямку. Відчувши, що Діді ніби вагається, він обняв її; двері розчинились, і вони разом увійшли.
РОЗДІЛ XXV
Чимало людей, що народились і зросли в місті, втекли від міського життя до природи, до землі й знайшли там своє велике щастя. Але дійшли вони до нього через цілу низку часом дуже тяжких розчарувань. Одначе в Діді й Буйного Дня вийшло не так. Обоє вони народилися не в місті й знали всю голу простоту й суворість сільського життя. Вони неначе повернулись додому з далеких мандрів, і для них зустріч з природою не крила в собі ніяких несподіванок, а тільки радість спогаду. Що іншому, випещеному, здалося б жалюгідним і брудним, те для них було цілком природне й здорове. Життя природи не вражало їх чимсь незнайомим, незвіданим, і вони уникли багатьох помилок. Вони все знали й давніше, і великою втіхою було їм пригадувати забуте.
І ще одне вони зрозуміли: тому, хто зажив розкошів на бенкеті життя, легше вдовольнитися сухою шкоринкою, ніж тому, хто зроду нічого не знав, крім тієї сухої шкоринки. Не те щоб життя їхнє стало нужденне. Просто вони навчилися знаходити гострішу радість, глибше задоволення в дрібних речах. Буйний День, що звик до гри в величезних, фантастичних масштабах, побачив, що та сама гра чекала його й на схилі Сономської гори. І тут, як і скрізь, доводиться працювати, змагатися з ворожими силами, долати перешкоди. Надумавшись розводити голубів на продаж, він так само захоплено вираховував зиск з голубенят, як колись із мільйонів. Здобутки лишалися здобутками, але сама справа видавалась доцільніша, корисніша, розумніша.
Здичавілий кіт, що полював на його голубів, являв для нього на свій лад не менш поважну загрозу, ніж колись у діловій царині Чарлз Клінкнер, що намагався обікрасти його на кілька мільйонів. Потай він дивом дивувався, наскільки шуліки, ласиці та єноти нагадують йому Даусетів, Леттонів та Гугенгамерів. Море дикої рості, що билося об береги оброблених ділянок і часом, удершись, за тиждень понімало їх, було також неабияким ворогом: з ним доводилося боротись і боротись. Город у затишку між пагорбами теж змусив його сушити голову, бо земля, хоч і сита, не родила так добре, як малося б. А коли він розв'язав ту проблему, поклавши дренаж із череп'яних труб, його радість не знала меж.
Чимало поморочився він з водогоном. Потрібні матеріали йому пощастило купити, вигідно продавши частину своїх волосяних гнуздечок, а всю роботу він справив сам, хоча й не раз мусив кликати на допомогу Діді, щоб потримала йому гайкового ключа. Коли він усе закінчив, поставив і ванну, й наливні кадоби і підвів усюди воду, то довго-довго не міг намилуватися на свою роботу. Ввечері Діді, дивуючись, де це він, пішла його шукати. Він, з лампою в руці, щасливий, мовчки дивився на ванну. Тоді тихенько засміявся, погладжуючи рівненькі дерев'яні вінця. Коли дружина застала його на тому, він засоромився, мов хлопчак.
Всіляка теслярська робота та прокладання водогону змусили його поставити невеличку майстерню, де потроху в нього зібралась ціла колекція інструменту. Він, колись мільйонер, який міг купити відразу все, що тільки заманеться, тепер спізнав, як то радісно щось придбати, довго й суворо ощадивши на те гроші. Він мусив чекати цілих три місяці, доки дозволив србі розкіш купити механічну викрутку. Та чудова машинка так його тішила, що в Діді раптом зароїлась грандіозна ідея. Шість місяців вона відкладала виторг за яйця — за умовою, ті гроші належали їй — і на день народження подарувала йому токарню — дивовижно просту і з силою всякого приладдя. І сама разом з ним тішилася токарнею не менше, ніж обоє вони тішилися першим лошатком Меб — цілковитої власності Діді, теж за умовою.
Аж на друге літо Буйний День склав великого коминка, що далеко перевершив Фергюсонів. На все те треба було часу, а Діді й Буйний День нікуди не поспішали. Вони не хапалися до всього зразу, як здебільшого роблять наївні міщухи, що втікають з міста, зовсім не знаючи сільського життя. Багатства вони не прагнули, платити за оренду чи по заставному листові не мусили. Вони задовольнялись дуже малим, споживали просту їжу. Не залітали в хмари з гордими планами, жили одне для одного і як винагороду мали ті втіхи сільського життя, що бувають неприступні звичайним селянам. За добрий приклад правив їм Фергюсон. Цей чоловік задовольнявся найпростішою їжею, порав усю роботу коло себе сам і лиш тоді йшов працювати поденно, коли потребував грошей на книжки та журнали, бо намагався мати якнайбільше дозвілля й приємності з життя. Пополудні він здебільшого сидів десь у холодку з книжкою; або ж, уставши вдосвіта, йшов блукати по горах.
Фергюсонові не раз доводилось водити Буйного Дня з Діді полювати на оленів по диких ярах та урвищах гори Гуд. А втім, частіше вони їздили верхи самі. Ті подорожі були їм найкращою розвагою. Вони дослідили кожний горбик і кожний виярок, вишукали кожне невидне джерельце й кожну мальовничу улоговинку в горах обабіч долини. Вони знали вже всі дороги й коров'ячі стежки; та найдужче любили вони продиратись найдикішими, найнеприступнішими місцями, де треба було згинці, трохи не рачки лізти ледве помітними оленячими стежечками й вести за собою коні, що насилу спиналися крутизною.
З цих подорожей вони звичайно привозили викопані дикі рослини або насіння й розсаджували їх на улюблених місцинках по своїй фермі. Понад стежкою, що збігала до маленького ставочка, де набиралась вода для водогону, вони насадили всілякої папороті. Але вони не заводили в тому якоїсь культури. Просто час від часу приносили з різних місць нові й нові рослини, саджали їх і давали їм рости як собі знають. Так само було й з диким бузком, що Буйний День виписав з округи Мендосіно. Перший рік його доглядали, а тоді полишили самому розростатися. Насіння каліфорнійського маку вони порозкидали на всій своїй землі, і жовтогарячі квітки палали на луках поміж гірської трави і смугами яріли по краях розчищених ділянок та попід огорожами.
Діді дуже любила комиш і понасаджувала його вподовж потічка, давши йому самому боротися з жерухою. Коли побачили, що жеруха може зовсім щезнути, Буйний День зробив з одного тінистого джерельця заповідник для неї й немилосердно нищив там комиш, щойно він витикався. Ще в день їхнього шлюбу Діді вгледіла біля крутої стежки, яка підіймалась від джерельця під секвойями, фіалку і потім щоразу досаджувала їх у тому місці. Полонинка над першим струмочком пишалась лілеями-маріпозами. Їх також насадила здебільшого Діді. А Буйний День, що ніколи не забував брати з собою у всі подорожі сокиру з коротким топорищем, прочистив мансанітовий гайок на кам'янистому пагорку, повирубувавши всі засохлі й хирляві деревця.