Другий танк теж чекав поблизу, і на світанку Тах який тривожився цілу ніч, заходився підганяти Пташку.
Солдати, вже обізнані з довгими мандрами Таха й
Пташки, прагнули допомогти їй, але треба було спіймати Таха, щоб він не заважав їхнім діям. Спершу вони думали вилізти з машин, підкрастися до нього й заарканити, проте Гріт пояснив, що Тах надто кмітливий, щоб попастися, та це було й небезпечно. Можливо, їм пощастило б піймати Таха за допомогою колгоспників, які взяли б його в кільце. Але коли зовсім розвиднілося, Гріт збагнув: на такій відкритій місцині цього не зробити.
Тоді Гріт вирішив викликати вертоліт з ракетною сіткою. Іншої ради не було.
Ракетні сітки застосовуються, коли доводиться йти драговиною, швидко маскуватися або видряпуватися на зруйнований будинок чи на урвище. Сітка вистрілюється ракетами з-під вертольота, і командир танка був переконаний, що коли таку сітку накинути на Таха, він не встигне ухилитися й попадеться в сітку, як риба.
О восьмій годині в небі з'явився військовий вертоліт, і Гріт по танковій рації пояснив пілотові у чому справа.
— Коли кидатимете сітку,— пояснював Гріт по радіо,— то кидайте так, щоб кінь опинився у самому центрі і щоб сітка цілком накрила його. Інакше він вирветься й утече. Адже був уже сумний випадок із колючим дротом, і ми не хочемо, щоб таке знову повторилося.
— Не турбуйтеся,— відповів пілот.— Ми можемо зловити навіть слона.
Спершу вертоліт просто завис над парою коней, і Тах дуже занепокоївся. Він почав іржати, бити копитами, підбігав до Пташки, ніби вимагаючи швидше вставати па ноги. Але бідолашна Пташка тільки поринула ще глибше в драговину. Вона жалібно заіржала, очевидно, розуміючи, що самій їй не вибратися. Тах, мабуть, теж це розумів і навіснів ще більше.
Коли вертоліт почав спускатися все нижче і від його величезних лопатей по рідкому болоту пішли брижі, Тах оскаженіло забігав по колу круг Пташки, люто трясучи головою і намагаючись хвицнути вертоліт.
Гріт по радіо благав пілота бути обачним. Тільки не поспішати! Він ніколи ще не бачив, як з вертольота відстрілюється сітка, і був вражений, коли, гуркнувши зарядами, велика квадратна нейлонова сітка, розгорнувшись, полетіла на землю.
— В яблучко! — гукнув пілот по радіо.
Сітка накрила Таха, ніби величезна долоня, і під її вагою він спершу впав навколішки, а потім набік. Вія розлючено іржав, оскаженіло хвицався і клацав зубами, але чим більше пручався, тим дужче заплутувався.
Та це було ще не все.
Сітка не лише накрила Таха, ріжок її упав також на Пташку. Від тієї сили, з якою було кинуто сітку, і під її вагою Пташка ще глибше занурилася в драговину. Над поверхнею стирчала тільки її голова. Було ясно, що вона от-от потоне.
— Мерщій і — гукнув Гріт командирові танка.— Давай ближче до неї!
Але двигун танка, який прохолов за ніч, завівся не зразу. Тим часом вертоліт висів над Пташкою і пілот но радіо кричав їм, щоб не барилися. Він запропонував з допомогою гачка, яким вони підбирають сітку, підняти ріжок, що впав на Пташку. Маневр пройшов успішно.
Обидва танки вже під'їхали до Пташки якомога ближче, і солдати приготували брезентові чохли, щоб простелити їх на грузькому місці. По брезенту, кинутому в болото, один солдат підібрався до Пташки і гукнув, що вона ледве дихає. Багно сильно стискало їй груди і повільно засмоктувало її.
Вона, певне, довго не протримається,— сказав солдат, коли повернувся до танка.
Гріт нетямився не менше за Таха. З твоїх листів, Кітті, ми всі дуже полюбили Пташку, і для Гріта, звичайно, вона була так само дорога, як і Тах.
Згодом Гріт розповідав, що тоді він думав так: "У чому завинила ця симпатична англійська лошичка, щоб отаке лихо спіткало її? Що вона робить тут, у цьому болоті, далеко від рідного дому?"
Нарешті Гріт розгледів, що велика калюжа, куди провалилася Пташка, була насправді маленьким старим ставком. Великий клапоть чорнозему, просяклий весняною водою, обвалився і перетворив ставочок на болото. Отже, він був глибший, ніж здавалося, і Пташка щомиті могла втонути. Треба було негайно витягти її.
Солдат виліз на танк.
— Єдиний вихід — це підняти її просто вгору,— сказав він.— Вона не може зрушитися ні вперед, ні назад, і ми нічого не вдіємо,
— Тоді,— заявив Гріт, відповідальний за всю операцію,— нехай вертоліт спустить мене до неї, я підсуну один чохол їй під черево, а вертоліт її витягне.
Звичайно, ризик великий, та іншого виходу не було. З вертольота опустили сталевий трос з ременями, які Гріт застебнув на собі. Підтримуваний тросом, він підповз до Пташки і ногами підсунув під неї брезентовий чохол. Багнюка під ним почала вгрузати, й Гріт подав сигнал пілотові вертольота підняти його.
— Тягни! — гукнув він.
Вертоліт підняв Гріта й переніс на другий бік від Пташки. Але дістати брезент ногами Грітові не вдалося, і він змушений був зовсім поринути в болото, щоб протягнути чохол у Пташки під черевом.
Це був відважний вчинок. А що якби відчепився трос або Пташка придавила Гріта? Адже це була не вода, а багниста бездонна баюра. За командою командира танка пілот вертольота підтягнув трос, і з болота показалися голова, плечі, а потім і руки Гріта, який тримав брезент.
Вертоліт витяг Пташку, і вона повисла в повітрі під ним. Здавалося, все гаразд. Але Гріт знав, що вона поскаче геть, як тільки її визволять, і тому, поки вона висіла в повітрі, він стриножив її. Лише після цього Пташку опустили на землю.
Тепер треба було братися за Таха. Він усе ще борсався під сіткою. Грітові разом з солдатами пощастило туго зв'язати йому ноги, вертоліт підняв сітку, і обоє наших утікачів лишилися зв'язані й безпорадні, немов курчата.
Тим часом наближався вечір, і після приземлення вертольота всі солдати, пілоти, Гріт і професор Німченко вирішили перекусити, а один солдат заходився змивати з бідолашної Пташки грязюку.
Потім обох коней повантажили на вертоліт, який відвіз їх разом з Грітом та Німченком до військової частини. А там наших коненят помістили на обнесений високим муром майданчик.
Вони й тепер там, Кітті. Це приблизно за чотириста кілометрів на схід від того місця, де їх зловили. Гріт каже, що Тах весь укритий страшними рубцями не тільки на грудях, але й на череві, на крупі й на голові. Він втратив півхвоста, а на лопатці, куди влучила снодійна стріла-куля, досі ятриться незагоєна рана. Пташка, на щастя, не поранилась, але дуже худа й квола, а копита її геть стерлися і порепались. Хвіст у неї теж обскубаний, ніби його хтось видер. Вона не може їсти ні пшениці, ні вівса, а тільки сіно.