Мені кортіло розпитати його, як він оберігатиме Таха, а також які у вас луки, гори й клімат, але тітонька Се-роглі (вона перекладала нашу розмову) сказала, що це буде нечемно.
Однак твій дідусь розповів мені про тебе, Кітті, й про твою симпатичну лошичку Пташку. Отже, якщо випаде вільна часинка, напиши мені, будь ласка, докладно про ваші луки, про природу у вашій місцевості, чи буває у вас сніг, чи зможе Тах звідти втекти, скільки населення у вашій окрузі, які в тебе плани щодо приїзду Таха, ну і таке інше. Але передовсім мені хотілося б дізнатись про твою лошичку, яка тепер стане подругою Таха.
Я таки наважився поставити твоєму дідусеві одне запитання:
— Ваша маленька лошичка приручена чи ні?
Твій дідусь засміявся:
— Пташка така лагідна, що скрізь ходить за Кітті, мов цуценя.
Отак я довідався, яка ручна твоя лошичка, і це мене непокоїть.
— Пташка зовсім домашня, — вів далі твій дідусь.— І, напевно, їй пощастить умовити Таха перебути в нашому заповіднику доти, доки йому не пришлють лошичку з дикого табуна.
— Але ж Тах такий свавільний,— не вгавав я,—Він зроду ніде за власним бажанням не залишиться. Ще й може уразити вашу Пташку.
А твій дідусь тільки посміявся над моїми побоюваннями:
— Гадаю, що Пташка своїми жіночими чарами приворожить його до наших місць. І Тах не скривдить її.
Я теж сподіваюсь, що вони подружаться.
Знаєш, ми всі тут дуже полюбили твого дідуся. Нам здається, що своїм сивим волоссям, колючою бородою і веселими очима він схожий на добродушного бурого ведмедя.
Поки що все, дорога Кітті. Ще раз прошу тебе, коли матимеш вільний час, напиши мені про себе, про ваші уельські луки, про твою маленьку Пташку, а головне, про все, що буде після приїзду Таха. Пиши по-англійському, моя тітонька Сероглі мені перекладе. (Цього разу вона поїхала з нами в гори).
Чекатиму від тебе листа. З найкращими дружніми побажаннями
твій щирий друг
Бар'ют Міпга
Р. S. Передаю з твоїм дідусем нашу зимову монгольську шапку, він сказав, що ти їй зрадієш. Сподіваюсь, вона тобі підійде. Пильнуйте, якщо у вас є собаки. Тах уб'є кожного, який насмілиться підійти до нього, так що тримай свого песика подалі. Все-таки я дуже хвилююсь за твою милу, добру лошичку.
Твій друг
Бар'ют.
4
Дорогий Бар'юте!
Мені було дуже приємно отримувати від тебе такі чудові довгі листи, а останній так захопив мене, що я не могла відірватись од нього. Місіс Еванс саме загадала мені лущити боби, а я розлущила тільки два стручки й почистила одну картоплину, тому місіс Еванс довелося заховати твого листа, поки ми повечеряємо. А мені на-віть не хотілося їсти, так я рознервувалася через Таха. Однак місіс Еванс присилувала мене з'їсти все: м'ясо, боби, картоплю, пудинг, і тільки тоді, коли я перемила весь посуд, вона віддала мені листа. Та ще й наказала сісти як слід і читати спокійно, не поспішаючи. Так, мовляв, я матиму більше задоволення.
Але боюсь, що я не дуже спокійна людина. Принаймі ні місіс Еванс та мій дідусь весь час це повторюють, хоча особисто мені здається, що я дуже спокійної вдачі. Знаєш, щоб відповісти на всі твої запитання, мені потрібна буде ціла вічність. Єдине, що зараз напевно можу сказати, — Таха з нами поки що немає. Його тримають у карантині й перевіряють, чи немає в нього будь-яких інфекційних хвороб. Між іншим, я теж страшенно хвилююсь за Пташку, хоча дідусь сміється над моїми побоюваннями..
Одне я можу пообіцяти тобі, Бар'юте, — ми зробимо все для Таха, щоб він почував себе тут як удома, хоча його рідні гори й долини так далеко звідси.
Звичайно, йому тут буде трохи нудно після життя у ваших горах. Тому боюсь, що коли я розповідатиму про свою домівку та про наш заповідник, ти нічого не почуєш про кінські двобої та захоплюючі погоні в горах.
Я живу в заповіднику в Чорних Горах разом із дідусем та його економкою місіс Еванс. Моя мама померла чотири роки тому. А мій тато — геолог, і йому доводиться працювати в таких країнах, як Персія чи Кувейт (там померла моя мама); і до наступного року, до його повернення, я житиму в дідуся. Він професор зоології і завідує національним екологічним заповідником для диких тварин. Це спеціальний заповідник нового типу, створений для тих звірів, які приречені на вимирання. Правда, у нас поки що не дуже багато тварин.
Наш заповідник займає велику площу, він увесь вкритий луками й пагорбами; поблизу немає ні міст, ні сіл, ба навіть справжніх доріг (тільки одна дорога веде до нашого будинку). Власне, в заповіднику створюють звичні природні умови для диких звірів, тому в нас не знайдеш загород та парканів. Лише за двадцять миль від нас є електрична огорожа, щоб тварини не могли вийти на трасу. Ми з усіх боків оточені ріками. Одна з них протікає по той бік гірського пасма, отже, Тах буде, по суті, єдиним господарем усіх наших гір та пасовиськ якщо не рахувати кількох козерогів, оленів, борсуків, бобрів та інших невеличких диких звірів. Оце й усе, що поки що в нас є.
Наш кам'яний будинок стоїть у самому центрі заповідника, а в дідусевому кабінеті в кожній стіні зроблені великі вікна для спостережень і скрізь біля них установлено телескопи, фотоапарати й кінокамери. Школа моя за двадцять миль звідси, в Крікхоуелі, й щоранку дідусеві доводиться везти мене десять миль до головної траси, де я сідаю в автобус. А коли дідуся немає, то містер Джонс, поштар, одвозить мене на своїй вантажній машині. А іноді, коли буває завірюха, я взагалі не відвідую школи. І все ж у нас не така дичавінь, як у ваших горах, Бар'юте, хоча багато хто думає, ніби ми забралися; мало не на край світу. Мене частенько запитують: "Тобі там не дуже самотньо, Кітті? Одній-одні-сінькій?
А мені тут подобається, і я мрію лишитися тут назавж
ди!
Мій дідусь та місіс Еванс — люди дуже сердечні й добрі, і мені здається, що вони мене балують, хоча обоє переконані, що поводяться зі мною суворо. І безупинно сваряться між собою. Однак це не зі злості, ні: просто вони вже так звикли.
— Ця жінка вкоротить мені віку, — завше бурчить дідусь, коли місіс Еванс картає його за щось.
— Цьому чоловікові, мабуть, бракує здорового глузду,— відказує місіс Еванс на дідусеві докори.