воду. Корабель рухається з допомогою дистанційного управління.
— Ним керує Мозок?
— А чому б і ні?
— Отже, ми не виберемося звідси, поки Мозок не поверне нас назад?
— Може бути. Якщо так — давай спокійно чекати. Мозок — це робот. I він повинен діяти відповідно до Першого закону. Він не може завдати шкоди людині.
Донован повільно сів.
— Ти так вважаєш? — Він ретельно пригладив чуба.— Послухай, вихідні дані космічного двигуна зруйнували робота фірми "Консолідейтед", і, як стверджують інтелектуали, сталося це тому, що в міжзоряних польотах гинуть люди. Якому роботові ти збираєшся вірити? Наш мав ті самі вихідні дані, наскільки я розумію.
Пауелл нещадно смикав себе за вуса.
— Не удавай, що ти не знаєш робототехніки, Майку. Перш ніж виникне фізична можливість для робота порушити Перший закон, десять разів перегорить маса деталей і від робота залишиться купа металобрухту. Все це пояснюється дуже просто.
— О, звичайно, звичайно. Оце вранці мене має розбудити слуга. I я не повинен хвилюватися перед сном, тим паче, що все пояснюється дуже і дуже просто.
— О, Юпітер! Майку, чому ти все скаржишся? Мозок турбується про нас. Тут тепло, світло, багато повітря. Не відчувається навіть прискорення, що могло б скуйовдити твоє волосся, коли воно таке гладеньке, хоч на вітрину виставляй.
— Отак? Грегу, тобі б читати лекції. А що
I ми будемо їсти? Що будемо пити? Де ми, взагалі? Як ми повернемося назад? А якщо аварія, до якого виходу ми побіжимо і в яких скафандрах? Я не бачив тут навіть ванної кімнати або ж і тих маленьких вигод, що межують з нею. Звичайно, про нас турбуються, але чи достатньою мірою?
Голос, що перебив тираду Донована, належав не Пауеллу. Він був нічий. Голос лунав у повітрі — громовий, розкотистий, що аж приголомшував своїм звуком.
Грегорі Пауелл! Майкл Донован! Грегорі Пауелл! Майкл Донован! Будь ласка, повідомте своє місцезнаходження. Якщо ваш корабель піддається управлінню, п о вертайтеся на базу. Грегорі Пауелл! Майкл Донован!..
Повідомлення повторювалося механічно, через невеличкі інтервали.
— Звідки голос? — запитав Донован.
— Я не знаю,— схвильовано прошепотів Пауелл.— А звідки тут світло? I взагалі, звідки все це йде?
— Ну, а як ми відповідатимемо? — Вони повинні були говорити тільки під час інтервалів між повторами повідомлення, що голосно відлунювало.
Стіни були голі настільки, наскільки може бути голим суцільний вигнутий метал.
— Даємо відповідь,— сказав Пауелл. Вони вигукували по черзі і разом:
— Місцезнаходження невідоме! Корабель — некерований! Ми у відчаї!
їхні голоси наростали і дробилися у відлунні. Короткі ділові речення перетворювалися на пронизливі звуки. А холодний настійний голос
невтомно повторював, повторював і повторював слова повідомлення.
— Вони не чують нас,— видихнув Донован.— Тут немає передавального механізму. Тільки приймальний.
Він невидющим поглядом уп'явся в маленьку цятку на стіні.
Настирливий голос іззовні повільно став затихати і зник зовсім. Донован і Пауелл знову до хрипоти стали вигукувати слова відповіді.
Хвилин через п'ятнадцять Пауелл байдуже промовив:
— Давай знову обійдемо корабель. Треба знайти щось поїсти.— В його голосі звучала безнадія. Це було визнання поразки.
В коридорі вони розійшлися — один звернув ліворуч, другий — праворуч. їхні кроки лунко відлунювали. Згодом вони випадково зустрілися в коридорі, подивилися один на одного і розминулися. Пауелл враз зупинився, почувши радісний голос Донована.
— Гей, Грегу! — гукав Донован.— На кораблі є туалет. Як ми раніше не помітили його?
Хвилин через п'ять вони зустрілися.
— Душу поки що не видно, однак...— голос його обірвався.— їжа,— видихнув він.
Стіна розсунулася, і з'явилася шафка з двома полицями. Горішня полиця була заповнена банками різних розмірів і форм без етикеток. Емальовані банки на нижній полиці були однакові. У Донована аж жижки затрусилися. Нижня половина мисника охолоджувалася.
— Як... як...
— Раніше тут нічого цього не було,— коротко сказав Пауелл.— Стіна розсунулася, коли я увійшов.
Він їв. Банка була підігріта, до неї була прикріплена ложечка. Пахощі печених бобів наповнювали кімнату.
— Хапай банку, Майку! Донован завагався.
— А що за меню?
— Звідки я знаю. Ти ще харчами перебираєш.
— Ні, але завжди на кораблях мені доводиться їсти боби. Ніякого тобі вибору.
Він простягнув руку і вибрав блискучу еліпсовидну банку, що плескатою формою нагадувала йому консерву лососини або ще якогось делікатесу. Він із зусиллям відкрив її.
— Боби! — крикнув Донован і потягнувся до іншої.
— Краще їж оце, хлопче. Харчі у нас лімітовані, а нам, може, доведеться залишатися тут довго, довго...
Донован сердито поставив банку на місце,
— I це все, що ми маємо? Самі боби?
— Може, й так.
— А що там на нижній полиці?
— Молоко.
— Тільки молоко? — ображено вигукнув Донован.
— Схоже, що так.
Вони набрали їжі і мовчки вийшли. Одразу за ними зсунулися рухомі частини стіни, утворивши суцільну поверхню.
Пауелл зітхнув:
— Скрізь автоматика. I тільки так. Ще ніколи в житті не доводилося бути таким безпорадним. Де туалет?
— Там, праворуч. I його тут не було тоді, коли ми дивилися.
Через п'ятнадцять хвилин вони вже сиділи
в кімнаті з ілюмінатором і дивилися один на одного.
Пауелл похмуро глянув на прилад. Там усе ще було написано "Парсеки", значилася та ж сама цифра "1 000 000", а стрілка приладу твердо стояла на нулю.
Розмова відбувалася у найвіддаленішому адміністративному корпусі фірми "Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн".
— Вони не відповідають,— втомлено сказав Альфред Ланнінг.— Ми пробували зв'язатися на всіх хвилях — і відкритим текстом, і з допомогою коду. А Мозок ще нічого не говорить?
Остання фраза була адресована доктору Келвін.
— Він нічого конкретного не каже, Альфреде,— відповіла Келвін підкреслено.— Він каже, що вони можуть почути нас... А коли я починаю натискати на нього, щоб він розповів докладно, Мозок стає... ну, він став впертим. Надії мало. Що візьмеш від упертого робота?
— Ви нам розповіли все, що знаєте, Сьюзен? — спитав Богерт.
— Ще одне. Керування кораблем Мозок повністю взяв на себе. Він цілком впевнений у безпеці випробувачів, але не вдається в подробиці. Я боюся тиснути на нього. Однак, як мені здається, центральною подією має бути міжзоряний стрибок. Мозок відверто сміється, коли я піднімаю це питання. Є й інші ознаки того, що дедалі більше виявляється його ненормальність.