Іноді його так розбавляли, що то вже було не стільки вино, розбавлене водою, як швидше вода, у яку для дезинфекції добавляли вино. Вода у колодязях Греції була нездоровою, низької якості — каламутна, несмачна і навіть дещо солонувата, як наче морська. Розбавлена вином, така вода вже мала інший, приємніший смак. І хоч подібна суміш не п’янила, але добре захищала від нездорових мікробів. З часом греки й звикли розбавляти вино водою (чи навпаки, воду вином), згодом це в них стало національною традицією — між іншим, дуже доброю, хоч дещо й незвичною для слов’янської душі, адже на Русі з давніх давен пиття — це веселість, — казав ще Володимир Великий і додавав: "Не можемо без того бути".
Греки теж не могли. І рівних їм у питті-веселості в античному світі не було.
Якщо відкриємо тлумачний словник (хоча б 11-томний) української мови, то прочитаємо, що симпозіум (хто в наш час не чув цього слова?) це — "нарада з певних наукових питань (звичайно за участю фахівців різних країн)". А яка нарада, бодай і наукова не закінчувалася… ну не пиятикою, то бодай пристойним бенкетом, га?
Але це друге значення слова симпозіум, теперішнє. А перше, первісне, було — увага! — таке: "бенкет з музикою, розвагами й бесідами". Простіше — пиятика. Застільні посиденьки, як би ми сказали, з добрячим узливанням.
Хоча — і тут треба віддати належна давнім грекам, — це не просто якась там пиятика, а — культурна. Але все одно гульня. Та власне, симпосій (від грецького слова, що означає гулянка, бесіда, вечірка) для того й збирався. Для все тієї ж гулянки, вечірки з бесідою. Зібравшись (в того чи того добродія — по черзі), учасники симпосія прикрашали себе квітами і вибирали верховного розпорядника гульок — сімпосіарха (як по нашому — тамада). За традицією симпосій починався жертовним узливанням богам, потім пили за присутніх, за третім разом — за відсутніх, співали сколіони — застільні пісні. Сімпосіарх, верховодячи на гульках, скеровував їх у потрібне русло — як випивку, так і бесіду, — слідкував за умовами змагань дотепників, визначав нагороди переможцям, нагадував, що пора вже й знову наливати. Він також у певний момент (як гості доходили до кондиції) розпочинав інтелектуальні ігри, розгадування загадок (в цей час шановне товариство розважали гетери, танцівниці, флейтисти, акробати, міми) і лише потім — розігріті вином та гарними жінками, гетерами й танцівницями чи флейтистками — переходили до бесід на філософські, літературні та інші теми, намагаючись сяйнути дотепом, каламбуром, інтелектуальністю взагалі.
У своїй книзі "Застільні бесіди" Плутарх згадує теми, що частіше всього ставали предметом для обговорення на таких симпозіумах: "Що з’явилося раніше — курка чи яйце?", "Чому жінки п’яніють мало, а діди — надто?", "Чому вночі звуки більше чути, як удень?", "Парне чи непарне число зірок у небі?" — ну і так далі і тому подібне. Головне, аби було що наливати, а побесідувати можна на будь-яку тему.
І все ж не скіфи сказали: "П’є, як грек", па навпаки, греки: "П’є, як скіф". А річ у тім, що варвари (так тоді називали ті народи й племена, які не належали до греко-римської цивілізації, стояли на нижчому рівні культурного розвитку і не говорили їхніми мовами) пили вино нерозбавленим — як-от і всі ми нині.
А втім, скіфам не було потреби розводити воду вином — вода у Скіфії завжди була здорова, холодна й смачна, її ще звали солодкою — на відміну від деяких джерел на Приазов’ї, де вода була солонувата. Тож пили вино нерозбавленим. Ну і звісно, п’яніли більше за греків, котрі за це степовиків не шанували. Звідси у греків і поговірка пішла:
— П’є, як скіф…
Це означало: вживає вино нерозбавленим.
Скіфи ніяких симпозіумів не збирали, пили без наукових диспутів чи дискусій. Збиралися в шатрі чи й просто неба, здіймали чаші з рідним бузатом чи привізним вином:
— Здорові будьмо!
— Вип’ємо за нас, щоб ми завжди були!
— За тих, хто в дорозі!
— За тих, хто в небі!
— Поїхали!
— Прощай, розуме, завтра побачимось!
— Щоб хотілось і моглось!..
— І-і-і… Гей!..
І ніяких тобі симпозіумів. А суть була та ж сама, що й греків.
Скіфи й навчили греків пити вино нерозбавленим. Власне, один скіф, мудрець їхній Анахарсіс, котрий мандруючи Грецією, зустрічався з її мудрецями і сам вражав їх мудрістю.
Так ось, Анахарсіс, бувало, казав грекам:
— Ми, скіфи, дивуємось, що ви, греки, розбавляєте вино водою. Вино — це молодий прудконогий кінь, а розбавивши його водою, ви ніби впрягаєте до нього вола. Що то за їзда, чи то пак випивка?
І греки звідтоді почали пити вино нерозбавленим — принаймні, частина їх, що все більшала й більшала. Казала в застіллі виночерпію:
— Ей, приятель, підскіф ще…
Себто налий ще нерозбавленого.
А пити вони любили і пили добряче — з вечора й до ранку. Часом зранку й до вечора лунало:
— Ей, приятель, підскіф ще!..
І про таких своїх співвітчизників греки осудливо казали:
— П’є, як скіф!..
Так і хочеться отут ввернути щось на кшталт того, що й ми п’ємо яко скіфи, мовляв. А втім, куди тим степовикам до нас та нашої оковитої, сиріч горілки міцністю 40—45%, виготовленої з ректифікованого спирту з додаванням зм’якшеної води, яку скіфи й відати не відали й чути про неї не чули.
І давнім грекам до нас ой-ой як далеко!
Від слов’янських часів (тоді, правда, більше споживали мед-медок, хоча й горілка була відома на Русі з X—XI століття) і до наших днів ніхто так не вміє посидіти, як ми, ніхто так не шанує горілочку, як ми і ніхто не стоврюбє таких пісень про ті хмільні застілля, як ми. А які симпозіуми ми влаштовуємо — гай-гай! Куди до них давнім грекам з традиційно-безневинним темами їхніх гульок на зразок вже згадуваних тут: "Що з’явилося раніше — курка чи яйце?", "Чому вночі звуки більше чути, як удень?" тощо.
Де ще, у якій країні народ хвастає — у своїх піснях, скажемо, небезталанних, — про те, що
Як засядем, браття, коло чари,
Як засядем, браття, при меду,
То най ідуть турки-яничари,
А я навіть ухом не веду…
І знаєте, правда — попри деякий наліт молодецької самохвальби. Правда, що не вели й вухом. Бо як утратили свою незалежність вісімсот чи й більше років тому, то ледь її повернули у 1991 році. Та й то… Або: