Тут у мене, правду казавши, є розходження з тією мадамою, що сиділа ліворуч од мене й ахала:
— Хорошо! Дєйствительно хорошо! Только вот: мало поезії! Любві мало!
Я подивився на неї збоку й подумав: "На лиху тобі, думаю, годину ще тут тієї любові, коли тобі вже люби'ги нема чим?!" Нічого не зробиш: "У всякого свій смак".
* * *
Яка це все-таки прекрасна вистава "Червоний Мак"! Чого там тільки не понароблював Петрицький!? Де в його це все береться?!
Петрицький, мабуть, має не менш як чотирнадцятеро очей у своєму прекрасному лобі, бо двома очима не вловиш усіх тих фарб, що він кинув на сцену, усіх тих відтінків, одблисків, гри кольорів, що він ними залив, буквально залив усю виставу, наповнив ними і кін, і людей, і конструкції, і зал (сонячні зайчики по залу!).
А коли взяти на увагу технічні і всілякі інші можливості (вірніше: неможливості) сцени нашої опери, то доводиться тільки дивуватися, як можна було при такій економності матеріалів, та їх усебічно використати?!
Ані шматочка зайвого! Все на місці, все грає і на всьому фарби грають!
А костюми?! Ніби бере якийсь чарівний рік і, як казковий богатир, сліпучим каскадом кидає ті строї на всіх виконавців. І вони грають, переливаються, мигають, осліплюють.
Такого ще не було!
* * *
Що ще?
Ну, звичайно ж, і Мойсеєв! Він дав силу прекрасно поставлених масових сцен!
Він широко й багато "обіграв" кін!
У нього виразна пантоміма і прекрасно виявлена суть п'єси.
Все зрозуміло. В балетібо часто ж ми бачимо: танцюютьтанцюють, а чому саме вони так танцюють, господь їх святий знає… Танцюють — і все! А тут — ні! Тут кожний епізод, кожний танок обосновано, — через те й зрозуміло.
Що ще?
Ну, звичайно ж, виконавці!
Сальникова. Ой, лишенько ж! Як ті пальці витримують?! Я в чоботях і то не встою, а то ж увесь час метеликом, та весь час на пальцях! Я вже не кажу за грацію, за стиль танка — то від бога! А от технічне завершення — це ж од пальців! Ой боже наш, боже наш!
Литвиненко. Чорт! У танках Литвиненко чортіший від всякого чорта! Чи він на пружинах, чи пружини на ньому, а тільки ж так володіти своїм тілом, як ним володіє Литвиненко, чорти напевне не володіють, бо в противному разі всі б вони, бувши тепер скасованими, пішли б за прем'єрів до Державної опери.
Дуленко, Плетньов, Чернищов, Аркад'єв, Переяславець і всі інші… Як вони танцюють! А, головне, видко, що ще краще танцюватимуть!
Одне слово, "Мак"! "Червоний Мак"!
* * *
Я тепер прекрасно розумію, чому дехто з рецензентів, пишучи про "Червоний Мак", нічого не сказав про роботу Петрицького.
У мене був один знайомий. Кудись він пішов з дому, а за цей час його хазяїн поставив нові ворота в двір. Знайомий мій підійшов, подивився так як крикне:
— Ммме! І тікать!!!
Насилу впіймали та в двір увели. Нове! От і злякавсь!
* * *
А взагалі "Мак!", "Червоний Мак"!
P. S. Про лібретто "Червоного Маку" я навмисте не пишу, бо про нього вже було написано. Воно нескладне, але воно пахне вже чимось новим. Не лебедями, а Червоним.
Музику написав Глієр. Про музику хай спеціалісти пишуть. А кому музика не подобається, хай напише кращу] Хай спробує!
"БЛЕЙМАНИ"
Очевидно, всі вже помітили, з якою люттю нападають московські та ленінградські театральні та кіножурнали й кіногазети на наше ВУФКУ…
Якими тільки словами вони його не паплюжать?!
Криють, що називається, і отак, і отак, і перетак…
В чім тут річ, ми, звичайно, розуміємо.
Не дає їм спокою оте саме "синдицирование", що його рішуче відкинула партійна нарада в справах кіно при ЦК КП(б)У.
Дописалися вони аж ось до чого.
Якийсь М. Блейман в № 5 журналу "Рабочий и театр" (Ленінград) договорився, як кажуть, — "до ручки"… Слухайте, що він пише… Не пише, а просто рубає…
"Очевидно, ВУФКУ до конца безнадежная организация, работающая без партруководства и технической консультации. Очевидно, фабрики ВУФКУ стоят в заболоченньтх местностях, даже и новая фабрика в Києве.
Между прочим, продукцией ВУФКУ кормится вся Украйна. Зто значит, что происходит организованная порча зрительских вкусов! В спорах о кинематографии, свидетелями которых мм являємся, ВУФКУ не упоминается. Совкино делает и плохие и хорошие картини. ВУФКУ недискуссионно — там все одинаково плохо. Но из зтого не следует, что его нужно оставить без виймання. Его нужно или закрить, или реорганизовать…"
Раз! Два! Три! "Сжег гимназии и упразднил науки"… І знаєте, коли це пишеться?
Це пишеться тоді, коли про "Звенигору" говорить Німеччина, Франція, Америка, Чехословаччина…
Це пишеться тоді, коли чехословацькі газети називають "Звенигору" — "гімном нової доби"…
Це пишеться тоді, коли Джордж Кларк в американській робітничій пресі пише, що він уважає "Звенигору" за надзвичайне досягнення радянської кінематографії і закінчує статтю такими словами: "Треба сподіватись, що "Звенигора" допоможе американському робітничому класові знайти ті скарби, що їх уже знайшли робітники та селяни України".
Блеймани пишуть, що ВУФКУ "до конца безнадежная организация, работающая без партруководства"…
Коли це пишеться?
Це пишеться тоді, коли при ЦК партії відбувається нарада з авторитетних партійних робітників, де розбираються й критикуються найдрібніші питання нашої кінопродукції…
Це пишеться тоді, коли роботою ВУФКУ керує один з авторитетних представників старої більшовицької гвардії, член партії ще з того часу, коли Блеймани під стіл пішки ходили, Микола Олексійович Скрипник!
Ми прекрасно знаємо, що чимало хиб є в роботі ВУФКУ…
Ми їх не замовчуємо, ми про них говоримо, ми їх виправляємо й виправлятимемо…
Але щоб "доблейматись" до того, що в дискусіях про дію ВУФКУ не Згадується, це вже, вибачте, не що інше, як послаблення у Блейманів язикового ефінктера…
Бо коли Блеймани пишуть з таким "авторитетом" по радянських журналах, вони не можуть не знати, що недавнечко в Москві була дискусія про ту ж "Звенигору"…
Вони мусять знати, що Нарком освіти РСФРР А. В. Луначарський, подивившись фільм "У павутинні", визнав його за "великий художній твір"…
Нарада при ЦК партії, окремі авторитетніші товариші знаходять у роботі ВУФКУ не малі досягнення, а Блеймани рубають:
"Его нужно закрить!.."