Ех! Коли б ото Блейманам та ще й роги!
ОЛЕНА СЕНКЕВИЧ
Ну, не чорти ми, — вибачте на цім слові,— полосаті!?
У нас, на Радянській Україні, в нашій Державній Опері, в м. Одесі, диригує оперою перша в Союзі жінкадиригент Олена Сенкевич, а ми про це нічого не знаємо.
Ми можемо битися в істериці з приводу приїзду до СРСР Мері Пікфорд, ми бігаємо "як ©той самий за грушами", дізнаючись, як сьогодні вранці чхнув "душка" Смирнов, ми зачитуємося книжками про те, які панчохи носять Сонет його Величності Шаляпін, а от коли на нашім театральнім небосхилі з'являється явище (та погодьтесь же ви з цим!) безперечно виключне, коли за складним диригентським пюпітром (здається, так. Я завжди плутаю пюпітр з партитурою) у нас сидить перша жінкадиригент, що почала свою диригентську працю в Одеськім партклубі 1924 року, 8 березня (в день жінкиробітниці!!!!), і коли та жінка вже визнаний диригент, коли вона веде опери, як дитину за ручку, — так ми про це довідуємося випадково…
Взяв би лозину та по свідомості нашій, по свідомості!
Хто з наших керівників музичним життям бачив і чув Олену Сенкевич?
Ніхто!
Послухайте ж тоді, хто така Олена Сенкевич.
Музичну освіту вона дістала в Ленінградській консерваторії, яку закінчила 1915 року як піаністкавіртуозка, по класу професора Єсипової. Теоретичну підготовку одержала у професорів Глазунова, Витоля та інших.
Глазунов перший помітив у неї диригентський хист, а диригентську освіту закінчила Олена Сенкевич в Одесі у професора Столярова.
Що пише преса про Сенкевич, як про диригента?
Ось що:
"Енергійно й певно веде оркестр Сенкевич. У неї чіткий "взмах" і хороше знання партитури. Уміє Сенкевич виділяти й окремі місця ("Фауст")".
І ось що:
"Серед виконавців на першім місці диригент Олена Сенкевич. Треба відзначити твердість, чіткість і бездоганну ритмічність її акомпанемента ("Риголетто")".
І ось що:
"Хори, оркестр ідуть твердо під чітким енергійним взмахом Олени Сенкевич, що виявляє, крім точного знання партитури й справжнього артистичного темпераменту, багато бережливості до співака… ("Риголетто"). От хто така Олена Сенкевич!
Давайте, товариші, всетаки знати, що в нас на Радянській Україні робиться. А то якось незручно.
ПРО "РОЗЛОМ" ТА ПРО ІНШІ РЕЧІ
Ну, от і радість: у Державному українському театрі (Червонозаводський) прекрасна вистава йде — "Розлом". Про що "Розлом" говорить?
Нагадує він нам славні часи світанку Жовтневої революції.
Розповідає про те, як крейсер "Заря" пішов із Кронштадта починати нову епоху в історії людства.
Дає нам яскраві малюнки боротьби матросів за пролетарську революцію.
Хороша п'єса. І хороша, і близька, рідна теперішньому глядачеві, особливо робітничому.
І як радісно, що наш молодий театр так блискуче подає цю п'єсу своєму робітничому глядачеві.
Театр можна привітати з задоволенням глядача, глядача — з прекрасною п'єсою, а українське театральне мистецтво — з хорошим, добросовісним, грамотним і працездатним режисером Л. Клещеєвим.
Постановка п'єси "Розлом" показує, що режисер Клещеєв — цінне придбання для нашого театру.
Як подав "Розлом" режисер Клещеєв?
Він показав у п'єсі живих людей, таких, як вони насправді були і робили революцію.
Клещеєв знає, що робили революцію м а с и, і він на перший план у своїй постановці висуває оту саму матроську масу.
А подає він її в цілій низці правдивих і добре зроблених масових сцен, примушуючи глядача переживати разом із масою її болі й радощі.
В п'єсі прекрасне, ефектне оформлення (особливо — крейсер).
Хороше грають актори.
Тепер трошечки про "інші речі".
Зустрів оце я режисера Л. Клещеєва й питаю:
— Ну, що далі ставите?
— Нічого.
— Як нічого?
— В плані нема для мене роботи. Довелося тільки плечима знизати.
Театр має режисера, що зробив дві хороших постановки ("Любов під берестами" і "Розлом"). До кінця сезону ще два місяці, і в плані нема для цього режисера роботи.
А в пресі ми читаємо, що театр запрошує для постановки "Заколоту" ("Мятежа") нового режисера. Чим це пояснити?
Звичайно, може, УЗП харківське має багато грошей, щоб держати хррошого режисера без роботи і запрошувати нового режисера.
Чим це пояснити?
Було б зрозуміло, коли б театр брав якогось видатного режисерапостановника, що справді дав би щось нового й цінного і для театру, і для акторів, а коли цього нема, то це просто, м'яко кажучи, річ зайва.
Оце якраз піти навпаки тим балачкам на останній нараді театральних директорів, де говорилося про якнайраціональніше використання так господарських, як і художніх можливостей наших театрів…
А то, виходить, побалакалипобалакали та й по тому…
Як той казав:
"Побалакай, попе, з медом".
ОДЕСЬКА ДЕРЖДРАМА (Враження)
Спочатку — "за упокой".
Чи не помічаєте ви, товариші, такого явища: що менше будьяке місто має отого так званого "щиросвідомого" громадянства, то краще в тім місті живеться українському радянському театрові?
Неймовірно?
А давайте простежимо.
Київ. Мати столиця, з усіма "щиро українськими" традиціями, із стовідсотковою на всі боки національною "свідомістю".
А скільки тортур зазнав "Березіль" у тім "щиросвідомім" Києві? З боку отого "щиросвідомого" громадянства?
І тільки не "щиросвідоме" робітництво підтримувало його.
Франківці в Києві минулого сезону?! Скільки зневаги вони перетерпіли від тих "щиросвідомих", аж доки не виховали собі молодої "не щиросвідомої" аудиторії.
А от про "гастролі відомої артистки МалишФедорець" та не "менш відомого співака Миколаєнка" — і тепер ще кричать у Києві великі червоні афіші, пропонуючи "поважаним" "Майську ніч" з ним числом номерів співу та ним числом пар жвавих танцюристів.
І йдуть "поважані".
Хоч і халтура, аби з гопаком!
Або згадайте отой скандальний факт, коли київське "свідоме громадянство" запротестувало проти конструктивної постави "Тараса Бульби" в Київській опері?!
Полтава. Бабуся. Скільки їх там, тих "щиросвідомих?"
А ота бабуся в особі своїх "щирих" — то ж могила для нового українського театру.
Вінниця. Утримався хоч один там новий український театр?
Чернігів. Не загнав він у домовину нового українського театру?
А візьміть міста наші не "щирі"…
Донбас. Завжди український театр там бажаний гість.