Я вже знаю, якої йому жінки треба і вже я її помітив...
Хтож це такий?
Ти ще не знаєш родини Тачинських з Вербинців, хиба його самого. Мусимо там незадовго поїхати і роздивитись. Там є дві доньки. Я би вибрав для Андруся молодшу Зоську і з тою його вженимо.
Я жадної з них не бачила і не знаю, що казати...
Побачиш. Доїдемо там на другу неділю і Андруся візьмемо з собою. Та ти йому не говори про це ще нічого. Він мігби розхляпати по селу і певно знайшлибися такі, що сталиб його відмовляти і баламутити хлопця проти мене. Як сам придивиться, і йому Зося подобається, тоді скажемо.
Він не має пристойної одежі. Як такого повеземо в конкури?
Я о тім вже думав, і тому відложив нашу поїздку аж на другу неділю. Завтра субота і я пішлю на коні Равра до Підмочарів до кравця Йоська, щоби сюди ставився на понеділок у вечір. В понеділок рано я їду з Андрусем до міста за сукном і шкірою на чоботи. Йоган за тиждень їх зробить, а Йосько зшиє. Про це все я хотів поперед усього з тобою порадитись...
— Правду кажучи нема над чим радити, бо так буде як ти хочеш...
Такою податливістю пані Тереса всьо зробила з чоловіком, чого хотіла, що розуміється, не спротивлялося його плянам для задуманої користи. Вона і тепер прочувала якусь користь і тому не противилась хоч замір женити Андруся з дівкою о десять літ старшою, видався їй безглуздим. Вона знала що її муж практичний на всі лади не дармо запивав могорич з Тачинським і так сильно підхмелився. Очевидно, що при могоричу вони діло задумали, а в такім разі всі перечення на ніщо би не здались і тільки закаламу-тилиби супружу гармонію...
Найблищого понеділка поїхав Тучко з Андрусем до міста. Цим разом не ставали бричкою на вільному місці під голим небом а заїхали до заїзду. Тучко казав Андрусеви попрятати всьо з брички, що могло-би пропасти, віддали нагляд над кіньми якомусь попівському фірманови і пішли оба до склепу. Андрусеви і в голову не прийшло, що вуйко задумує. Вуйко каже:
— Йдемо хлопче до суконного склепу. Треба тобі взяти на нову капоту, та камізельку. Нині вечером прийде Йосько з Підмочар і пошиє тобі.
Андрусь видивився на вуйка, звідкіля йому на таку щедрість зібралося? До тепер він йому нічого нового не куііив, а все давав перероблювати зі свого переходженого. Вуйко відгадав його думку, і говорив далі:
— Ти небоже вже виріс і пора тобі поміж людей, пора зачати працювати самому на себе.
Андрусь почухав потилицю.
— Хибаж мені зле у вас? Я би собі бажав, щоб так усе було...
— Говори здоровий! Вічно парубком тобі не бути. Ти господарська шляхотська дитина і час тобі вже подумати о жінці...
Це було для Андрія ще більше несподіваною новиною. На згадку жінки він почервонів мов бурак. Йому здавалося, що вуйко так собі жартує з його. Тому він опамятався і подивився на Тучка питаючо...
— Я ні раз не жартую... Тобі треба оженитися, тай годі...
Андрій почув тепер, що в йому відбувається в цій хвилі якась переміна, що він перестає бути тим, чим був досі, а переміняється в якусь иншу людину, старшу кілька літ і статочнішу? Він має женитися, стати своїм хазяїном, у своїй власній хаті, там де тепер мешкає за чиншом римар Людвік. До того: з ким він буде женитися, і що робити — він ще не додумався, бо в його голові клубилися думки без ладу і не мав часу їх впорядкувати.
Зайшли так до суконного склепу і Тучко казав дати собі сивого сукна на шляхотську капоту-чумарку, позаду густо складану, на штани і камізолю. Відтак пішли дальше по склепах і Тучко купиз шляхетський кашкет
1 шкіру на пару шляхотських "пасових" чобіт.
Те все передав Тучко Андрусеви, казав занести до заїзду і добре сховати в бричку, йому самому дав дві шістки на перекуску, а сам пішов ще поладнати, що казала жінка до хати купити...
Незадовго поїхали до дому.
Андрій їхав мов не при памяти. Його думки ще не впорядкувалися. Тим, що недавно почув від вуйка, він і втішився і страшно йому перед найблищим будучим робилося.
Тучко прикликав зараз шевця Йогана, передав шкіру і наказав, щоб до суботи чоботи були готові, а то він йому голову оскубе до посліднього волоска. Над вечером прийшов і Йосько кравець.
А що? Приніс з собою всі кравецькі причандали?
Ну, ну, певно, що забрав усе, не знаю, чого так пильно?
Слухай Йосю. Ось на того молодого шляхтича маєш до шабасу зробити шляхотську чумарку, штани і камізолю. Як не зробиш на час, то не показуйся мені більше на очі.
Ну, ну, якось воно буде.
Той Йосько, кравець з Підмочар міг повеличатися, що був шляхотським кравцем. Цілу осінь, зиму і весну мандрував зі своїм братом по дооколичних шляхотських селах від хати до хати і шив одяги. Його робота була добра, крій складний і тому шляхта його любила.
Як Йосько став брати міру з Андрія, Тучко каже:
— Роби трохи на "зріст", бо він ще молодий, роз-ростеся, а сукно добре і так швидко не зноситься.
Однак на превелике здивовання стрінувся Тучко перший раз з протестом Андрія.
Ні Йосю, беріть міру не на зріст, а так припасуйте добре. Як з сьої чумарки виросту, то справлю собі иншу...
Я тобі кажу, що ти того не розумієш, каже Тучко — шкода такого сукна.
Це сукно, вуйку, моє і не дароване, а я не хочу виглядати як пудало на воробці, не хочу, щоб капота висіла на мені начеб зі старшого брата. Впро-чім заки я розростуся до сьої капоти, то вона постарі-ється.
Але Тучко не любив, щоб з ним перечитись...
Так буде, як я кажу, — каже твердо Тучко.
Га, коли так, то ця капота не буде для мене, і я її за ніщо в світі не вберу.
Андрій хотів вийти з хати. Тучко мусів сим разом уступити.
Чекай, варіяте, не відходи, хай вже буде по твойому.
Памятайте Йосю, щоби мені капота гарно лежала в поясі і на плечах, бо вам роботи не прийму і між людьми розголошу, що ви "фушер",— каже Андрій.
Робота кравецька і шевська була готова на свій час.
Та переміна, котру Андрій у собі помітив від першої хвилі, відбувалась у йому дальше. Він ходив мов у хмелю. Робота його не бралась, а в його голові свер-лувало одно питання: з ким хоче його вуйко оженити? Тепер Андрій став у думці перебирати поміж місцевими дівчатами, котраб для його була найліпша? В Зарічу було чимало гарних шляхотських дівчат відданиць. Він був певний, що вуйко полишить йому вибір, або бодай спитається, котра йому до вподоби? До тепер він ще ніякого вибору не зробив. Дівчата були йому байдужі. Він з ними забавлявся, танцював, жартував, але о жениханню навіть не подумав. Серце його ще спало твердим, хлопячим сном. Та вуйко з ним не говорив про те ні слова, а він сам соромився питати.