В неділю одягся Андрій в нову одежу і так пішов до церкви і став в крилосі, а відтак на хорах співати. Виглядав дуже гарно і всім подобався. Дівчата соромливо на його зиркали. Ровесники завидували йому такого гарного вбрання, а старі шляхтичі дивувались, звідкіля у Тучка взялась така щедрість?
По обіді казав Тучко Ладити наймитови бричку, а Андрієви казав сідати на козлах побіч фірмана.
Тучко передягся по святочному. Надів чумару, в якій їздив до Відня, оперезався шовковим поясом і вбрав свою конфедератку. Тучкова одяглась по мі-щанськи, взяла на голову шовковий чипчик, а на груди припняла золоту брошку і на руки золоті брансолєтки. Обоє прикрасили пальці золотими персте-нями.
Поїхали так на вдивовижу цілого Заріча. Як раз тоді шляхта по старому звичаю повиходила на село і тут посідала над потічком до сусідської недільної розмови.
Го-го! Щось великого в лісі здохло,— говорив до сусідів Лесів Ясьо Слотило, котрий Тучка сердечно не любив,— наш депутат поїхав певно до вер-бинецького пана з своєю магніфікою в гості...
Та по що вони возилиби Андруся з собою? Ви бачили? Не їхав як фірман, а як панський син.
А бисьте знали, що Тучко Андруся за сина прийме і все йому запише.
Бодай так рак свистав, та вош кашляла,— каже опять Ясьо.
Не говоріть, не говоріть! В могилу прецінь з собою не забере...
То я вам скажу: не говоріть, не говоріть! Я Тучка ліпше знаю, як ви всі. Він би за гріш козу до Львова на ярмарок пігнав. Взяти, то він взявби, але коли йому сказати: дай, то він на те вухо не чує. На гроші то він дуже ласий, і від малолітного не одно при йому прилипне...
Ви, Янє, такі лихі на Тучка за той процес, що ви його програли.
А бігме, що не правда. Процес процесом. Я може не оден процес програв з другими, а живу з ними по Божому та по сусідськи. Я шляхтич і за процес з ніким не гніваюсь... От я програв процес з Яцевим Петром о межу... Правда Петше? — каже звертаючись до Яцевого Петра.— А опісля то ми оба на одній фірі зі суду вертали, по дорозі могорич випили, а нині живемо по сусідськи. Я не хлоп, щоб із за процесу битись, або гніватися. Але ви всі не знаєте Тучка так, як я, бо ми оба ровесники. Ви всі не знаєте того о!...— він показав рукою в напрямі Тучкової хати...— За гроші він рідну маму продавби...
— Та щоби і як любив гроші, то з собою в могилу не забере, а комусь лишить...
А старий Семьонів Дмитро Штокало каже:
Панє Янє! ви бігме переборщуєте, і осуджуєте чоловіка...
Вуйку! Не говоріть. Ви добрий чоловік і кож-дого за доброго вважаєте. А ви мали час за Тучка також дещо знати. Впрочім спитайте Поляків, як то було у Тучка з тими грішми, що в.они на повстання збирали... От краще я замовчу...
Ей не говоріть так, Янє, бо як Тучко довідається, то вас завдасть до суду за образу гонору.
Най завдає,— горячився Ясьо,— я того хочу, а тоді я покличу свідків на правду, як Бог на небі... Гадаєте, буцім-то він сього не знає, що я таке говорю? Я йому самому сказав це раз у вічі, а не скаржив і сидів тихо.
Хоч як догадувалися, та ніхто не вгадав, куди Тучко поїхав. О тім, щоб він поїхав з Андрусем на об-зорини і взагалі, щоб загадав такого дітвака сватати, нікому і на думку не прийшло.
Тимчасом Тучки заїхали до Вербинців до Тачин-ського. Вони догадувались, що сьогодня приїдуть гості, бо всьо було приготовлене на їх приняття. Усі були дома. Причепурили хату і приодягнися наче у празник.
Посідали всі довкруги стола у світлиці і стали пити каву. До того Тачинська з дочками понаставляли на столі всячини: білого хліба, масла, меду в кришках. Вони хотіли показатися, що ось то вони не які небудь шляхетки, а люди заможні, богатирі, і всього у них подостатком. Зося услугувала гостям і вертілась по хаті. Тачинська сиділа при столі з гостями.
Розмова велась на біжучі теми виключно про господарські діла, про сьогорічний урожай, піни на збіже і на худобу. А відтак Тучко завів з Тачинським річ про політику, про недавнє повстання і чому воно не повелось. Тачинському посилав польську газету вербинецький дідич і він богато начитався. Тучко не радо про це говорив і зійшов на те, яке то було повстання на Угорщині, який то був Кошут, котрий кілька разів кликав його до себе і радився, що йому робити, як Москалі прийшли на Угорщину.
— Ти, каже Кошут, чоловік бувалий, був вже в повстанню в р. 1831, то скажи будь ласка, чи ті Москалі справді такі небезпечні люди, як про них говорять? — Кажу вам куме, як мене видите живого, що Венгри булиби Австрію розбили, і Москалі булиби не порадили, колиб не зрада того злодія Гергея...
Відтак став оповідати про свою еміграцію по Туреччині.
А ті Болгаре, то цікавий собі, бачите, народець. Знайте, що вони на Різдво замість пшеничної куті так як у нас, їдять зарений біб...
Що ви кажете! З медом?
Та де з медом. Я навіть не знаю, чи є у них мід, бо там у Щумлі, де я жив два роки, я ні одної пасіки не видів.
А чи то правда,— питає Тачинська,— що Турки мають по кілька жінок на раз?
Правда. Хто богатший, то той і більше жінок має, та вони на тім пункті дурні, бо нераз собі чоловік з одною жінкою не може дати ради...
От говорите, куме, не так як треба,— говорила Тачинська.— Ви хиба собі жартуєте і не маєте себе самого на думці.
Певно, що я не про себе говорю,— поправлявся Тучко, дивлячись на свою жінку,— але знова не я оден жонатий на світі. А з моєю небіжкою, то самі здорові знаєте, як важко мені було жити...
За той час сидів Андрусь при столі не знаючи, що з собою робити. В такому товаристві він ще ніколи не бував і не знав поведенції. Робив те, що і другі, поводився так як і вуйко, дивлячись пильно на його. До того він чув, що всі на його дивляться, проверчують очима, особливо Тачинська і панни, а це його ще більше бентежило. Дививсь на його і вуйко і вуйна. Вони бачили як хлопець мучиться і Тучко каже:
— Тебе, шляхтичу, наша поважна розмова мало цікавить, хоч ти хлопець статочний. Йди собі поміж панни, а ви панни забавляйте його, як знаєте, щоби не скучав...
Андрій встав від стола, а тепер ще більше не знав, що з собою робити. Тепер йому стало ще більше ніяково. Він як живе, ще ніколи з такими дівчатами не забавлявся. В Зарічу дівчата, забави, вечерниці, весілля, де можна потанцювати, заспівати, пожартувати, то зовсім не те...