— Ну, знаєте, Мері, ви вдаєтесь до зовсім вульгарних аргументів реакціонерів. Значить, по-вашому, в Совєтському Союзі немає непідкуплених, незагіпно-тизованих, нетероризованих, себто простих, чесних громадян?
— Ні, є, — сумно відповіла Мері.
— Ага! все ж таки є?
— Так, вони є, але це, власне, не громадяни, місіс Мабель. Це раби.
— О, Мері, правда, це просто неестетично повторювати оті фантастичні казки з тисячі однієї ночі. Рабство в країні соціялізму?
— Так, місіс Стовер, крім комунізанів, ніхто на Заході вже тепер не має сумніву, що в СССР існує фор-менний інститут рабства. Ось тут я маю цілий ряд документів, які підтверджують свідчення десятка чесних людей, знайомих з цим явищем. Ось фотографії цих нещасних і їхніх каторг. Вони позбавлені будь-яких людських прав. їх можуть брати на тортури, катувати, вбивати без ніякого, навіть совєтського, суду, без ніякої відповідальности убивників. Умови їхнього існування такі страшні, що ні в якій найстрашнішій казці не можна знайти такого страхіття.
Петро перестав писати і невідривно, як зачарований, дивився на Мері, яка немов не помічала того. Мабель скоса зиркала на нього і не рухалась. Навіть Стовер не нагадував Петрові, щоб він записував.
— Ці раби, місіс Стовер, живуть у спеціяльних каторжних концентраційних таборах. Статистика, базована на секретних даних самого Міністерства внутрішніх справ Совєтського Союзу, нараховує кількість таких рабів до 15-20 мільйонів. І оце є ті, що ви звете, "чесні громадяни", це ті, що не піддались ні на обдур, ні на гіпнозу, ні на підкуп, ні на терор. І це вже не буржуї, не експлуататори (їх давно всіх перебито там), це — робітники, селяни, інтеліґенти.
Мері підсунула до Мабель купу знятків. Мабель, похмурившись, обережно взяла їх і почала переглядати. Стовер підвівся і підійшов до столу. Нахилившись над фотографіями, він після Мабель теж розглядав їх і машинально пересував до Петра. Петро скоса дивився на страшні постаті, подібні до мертвяків, поставлених на ноги чи посаджених у різні пози. Деякі були сфотографовані після чергового катування з ранами на обличчях, з виразом тупого жаху. Мабель усе так само поглядала на Петра і час од часу перезиралася з Мері. Нарешті, не витримавши, сказала:
— Я пропоную на сьогодні припинити наше засідання. Мене це занадто нервує. Та й Віша, здається, теж...
Стовер швидко глянув на Петра і стурбовано сказав:
— Правда, правда! Годі на сьогодні. До завтра. Сховайте, Мері, ці страшні документи. І мої ґратуляції вам: ви прекрасно провадили ваш реферат. Я бачу, що ми приготуємо добру відповідь на паскудну статтю цих мерзотників. Я з виразу обличчя Петра помічаю, що він їм покаже. Дякую, міс Сміт, я твердо готовий сказати: дякую! Отже, я більше вас не затримую. До завтра!
Мабель сховала собі в торбинку свої цигарки та папірець з нотатками й пішла за Мері з кабінету. За ними вийшов і Петро. За дверима в коридорі піджидала його Мабель.
— Я вас чекатиму в себе за годину, — тихо сказала вона і, не ждучи його відповіді, швидко пішла за Мері.
Петро повільно, з тією самою застиглою понурою задумою в очах попрямував до себе. На нього вже чекав Кіндрат з нетерплячою цікавістю в усій постаті.
— Ну?.. Ну, Паню? Ну, як? — зараз же засипав він питаннями.
Але Петро не зразу відповів. Він вийняв з кишені стенографічні записки, поклав їх на столі й почав ходити по кімнаті, схрестивши руки на грудях. Тоді Кіндрат сів у фотель і нетерпляче почав закурювати: коли схрестив руки на грудях і похилив голову, значить, погано.
Нарешті Петро сів за стіл, узяв у руки записки й помалу почав розповідати, іноді цитуючи цілі уступи із записок. Кіндрат спочатку задавав питання, виявляв свої почуття у вигуках і рухах, але щодалі, то все непорушніше слухав. Коли Петро закінчив, Кіндрат тихо з силуваним усміхом промовив:
— Та-ак. І виходить, що ми з тобою або нечесні підкуплені падлюки, або задурені чи затероризовані?
Петро не відповів нічого. Спершись ліктями на коліна, він узяв голову в руки і закам'янів. А Кіндрат довго поглядав на нього, довго сам непорушно дивився у вікно і, нарешті, хрипло, ледве чутно сказав:
— Ну, а що ж ти думаєш, Паню? Правда все те, чи ні? І коли правда, то що ж нам з тобою робити? Невже не вертатись додому?
Петро не відповідав. У палаці стояла велична тиша, яку ніхто не смів порушувати. Кіндрат підвівся й, не засвічуючи світла, підійшов до вікна й почав дивитись у нього. В парку було темно, але над ним аж до хмар стояло тьмяне величезне сяйво Парижа. Довго стояв так Кіндрат, дивлячись на те сяйво, й не бачив його.
Потім раптом круто повернувся й швидко підійшов до темної купи схиленого тіла Петра.
— Ні, Паню, це ще не так страшно! — гаряче заговорив він. — їй-богу, Паню, не страшно. Ну, добре, хай воно і так, і так у нас. Розуміється, не рай там. Але ж ми його тільки почали будувати. А крім того, ми хочемо будувати його ще й по всьому світі і для того себе в жертву приносимо, і тому у нас так тяжко. Правда ж, Паню?
Паньо не рухався і не знати було, чи чув він Гриця, чи не чув. А Кіндрат уже й не ждав відповіді.
"Нова заповідь, нова заповідь"! А от ми побачимо, хто краще її виконає. От тут на цьому питанні роззброєння та тої колектократії виявиться, хто її дійсно виконує. На словах і Стовер он як бореться з війною і будує мир, а як стало питання пожертви за це частиною свого панування — тільки ж частиною! — так і розброєння, і мир послав к чортовій матері і готов на найстрашнішу війну згодитись. Ну, а наші не так поставляться, Паню. Я глибоко, я всією душею вірю, що наш рапорт буде дуже добре прийнято Москвою. Ото, Паню, як вони підхоплять цю ідею колектократії, як вони розголосять її по всій планеті, як вони її виставлять у тих Об'єднаних Націях! Та й кому її виставляти, як не Москві? Нехай тоді Стовер та всі їхні Волл-Стріти спробують одхилити пропозицію Совєтського Союзу. Ану! Ага, скажуть їм навіть їхні трудящі, так ви одкидаєте таку умову миру на землі?! Так ви, щоб не дозволити нам бути хазяйнами своєї праці, хочете погнати нас на війну? Е ні, голубчики, дайош роззброєння, мир, колектократію! Або ж — революція на всій планеті. І тоді, братухо, дійсно спалахне світова революція, тоді всі трудящі без різниці партій будуть битися в ній. Та Волл-Стріти не посміють одмовитись, їй-богу, Паню, не посміють!