— Ви не збагнули теологічного зерна в різниці між вашим випадком і тим, про який ми тоді дискутували.
— Яка ж тут різниця? — запитав я. — Може, вона полягає в тому, що Безевіц по-вашому благорозумніший і служить вашій братії локомотивом католицької віри?
— Та ні ж бо, — щиро засміявся він, — різниця тут церковно-правова. Б. жив з розлученою жінкою і не міг повінчатися в церкві, тоді як вашому вінчанню ніщо не перешкоджало, бо фрейлейн Деркум ще не вінчалася й не розлучалась.
— Я вже погодився підписати який хочете документ, — сказав я, — навіть ладен був пристати до католицької віри.
— Але з якою зневагою!..
— То що ж я — мав лицемірити, прикидатися, ніби всією душею вірю в те, у що не вірю? Якщо ви наполягаєте на праві й законі, тобто на суто формальній стороні справи, то чому ж тоді закидаєте мені відсутність певних Почуттів?
— Я вам нічого не закидаю.
Я промовчав. Зоммервільд сказав правду, і мені стало неприємно від його правоти. Марі пішла від мене, а вони, звичайно, прийняли її з розкритими обіймами, проте якби вона хотіла лишитися зі мною, ніхто б її не змусив кинути мене.
— Алло, Шнір, — гукнув Зоммервільд, — ви ще біля апарата?
— Так, я біля апарата, — відповів я. Розмова з ним по телефону уявлялась мені інакше. Думав підняти його з постелі о пів на третю ночі, вилаяти добре і пригрозити йому.
— Що я можу зробити для вас? — запитав він стиха.
— Нічого, — відповів я. — Якщо ви мені скажете, ніби таємні переговори в ганноверському готелі були спрямовані виключно до того, щоб Марі стала мені ще вірнішою, то й тоді я вам повірю.
— Ви, Шнір, мабуть, не помітили, що в ваших стосунках з фрейлейн Деркум наступила криза, — сказав він.
— А ви тільки цього й чекали, щоб сунути свого носа, — закинув я, — вказати їй законну й відповідну церковному праву лазівку, щоб звільнитися від мене. А я то завжди гадав, ніби католицька церква проти розлучень.
— Горе мені, та й годі, з вами, Шнір, — вигукнув він, — не будете ж ви від мене, католицького пастора, вимагати, щоб я підтримував бажання жінки й надалі жити в гріхах!
— А чому б і ні? — сказав я. — А так ви штовхаєте її на шлях розпусти і шлюбної зради; якщо ви, як пастор, берете на себе таку відповідальність, то що ж, будь ласка.
— Ваш антиклерикалізм просто приголомшує мене. Щось подібне я спостерігав лише у католиків.
— Зовсім я не антиклерикал, не вигадуйте казна-чого — я всього-на-всього тільки анти-Зоммервільд, бо ви повели нечесну гру і взагалі дворушник.
— Боже мій, — вжахнувся він, — а це ж іще чому?
— Як послухаєш ваші проповіді, то здається, ніби серце у вас величезне, як напнутий парус, а потім виявляється, що ви шушукаетесь по готелях, шахраюєте. Я в поті чола заробляю собі на хліб, а ви тим часом збиваєте з пуття мою дружину, навіть не вислухавши мене. Це нечесно й підступно, але чого іншого можна чекати від естета?
— Ну що ж, картайте мене, ображайте, — сказав він. — Я вас розумію, як ніхто інший.
— Нічого ви не розумієте, ви влили в душу Марі прокляту отруту. А я, щоб ви знали, люблю чисті напої: мені чистий самогон любіший, ніж підроблений коньяк.
— Говоріть, говоріть, — сказав він, — вам треба виговоритись; усе це звучить так, ніби вас зачепило за саме серце.
— А таки зачепило, прелате, за серце і за душу, бо йдеться про Марі.
— Настане час, коли ви, Шнір, усвідомите, що були несправедливі до мене. І в цьому питанні, і взагалі... — В голосі його забриніла сльозлива нотка. — А що стосується мого "нечистого напою", то ви, певно, забуваєте одну істину: коли людину мучить спрага, звичайна спрага, то краще дати їй якогось пійла, аніж не дати нічого.
— Але ж у вашому святому письмі сказано про чисту прозору воду — чому ж ви не частуєте нею людей?
— Може, це виходить і так, — сказав він тремтячим голосом, — і лише тому (я користуюсь вашим порівнянням), тому, що я стою в самому кінці довгого ряду людей, які черпають і передають воду з джерела, — можливо, я стою в тому ряду сотий чи навіть тисячний, і до мене Доходить вода уже не такою свіжою. Крім того, я хочу вам, Шнір, сказати ще одне... Ви слухаєте?
— Слухаю, — відповів я.
— Ви можете любити жінку, навіть не живучи з нею.
— Он як! — здивувався я. — Зараз ви, певно, заведете мову про діву Марію.
— Не глузуйте, Шнір, це вам не до лиця.
— Я зовсім не глузую, — сказав я, — бо цілком спроможний поважати те, чого не розумію. Проте вважаю фатальною помилкою ставити за приклад діву Марію молодій дівчині, яка не хоче йти в черниці. Одного разу я навіть прочитав лекцію на цю тему.
— Навіть так? — здивувався він. — Де ж це було?
— Тут, у Бонні, — відповів я, — дівчатам з групи Марі. Я приїздив з Кельна до них на молодіжний вечір, показав дівчатам кілька своїх фокусів, а потім говорив з ними про діву Марію. Якщо цікавитесь, то розпитайте Моніку Сільвс. Звичайно, я не міг балакати з дівчатами про те, що ви називаєте "плотським бажанням"! Ви ще слухаєте?
— Слухаю і дивуюсь, — мовив він. — Ви таки справді стаєте вульгарним, Шнір.
— Достобіса, прелате, — не витримав я, — адже весь процес, внаслідок якого з'являються на світ діти, теж досить вульгарне діло. Але, якщо вам це приємніше, ми можемо поговорити й про лелеку... Все, що говориться в ваших "колах", виголошується в проповідях і пишеться в святому письмі про це вульгарне діло, — чистісіньке лицемірство. В глибині душі ви, католики, дивитесь на нього як на свинство, мимоволі узаконене шлюбом, або ж ілюзорно відділяєте плотське від того, що, крім плотського, належить до цього діла, — але ж саме те, що, крім плотського, належить сюди, і є найскладніше. Навіть заміжня жінка, що ледве терпить свого законного чоловіка, не є сама тільки плоть, і якийсь найбрудніший п'яниця, що йде до повії, не є сама тільки плоть, як і та повія. Ви поводитеся з усім "тим ділом", як з карнавальною вертушкою, а воно — справжній динаміт.
— Шнір, — в'яло озвався Зоммервільд, — мене дивує, як багато ви думали про "це діло".
— Дивує! — вигукнув я. — А чом вас не дивують оті безмозкі тварюки, що дивляться на своїх дружин як на звичайнісіньку законну власність? Спитайте Моніку Сільвс, що я тоді говорив про це дівчатам. Відколи я відчув, що сам належу до чоловічого роду, я майже ні про що інше не думав так серйозно. А вас це дивує?