— Але ж ви не маєте ніякої, навіть найменшої уяви про право і закон. А втім, ці речі — якими складними вони б не були — потребують певного впорядкування.
— Ага, — сказав я, — од вашого впорядкування перепало дещо й мені. Ви штовхаєте природу на шлях, який самі ж називаєте перелюбством, а коли природа вторгається в шлюб, ви починаєте страхати людей. Сповідь, прощення, гріх і тому подібне. Все у вас регулюється законом.
Зоммервільд засміявся. Сміх його звучав якось вульгарно.
— Шнір, — мовив він, — нарешті я збагнув, чого ви страждаєте. Очевидно, ви такий же однолюб, як і осел.
— Ви навіть і в зоології нічого не тямите, — сказав я, — що вже тоді говорити про homo sapiens.[13] Віслюки зовсім не однолюби, хоч на вигляд вони й благочестиві. У них панує нічим не обмежений проміскуїтет. От ворони моногамні, а також колючки, галки і часом носороги.
— А Марі, очевидно, ні... — бовкнув він. І, певно, помітивши, як боляче вразили мене ці слова, додав стиха: — Дуже шкодую, Шнір, я волів би краще не говорити вам цього, але ж... Ви вірите моїй щирості?
Я мовчав. Виплюнувши на килим недопалену сигарету, я дивився, як з неї посипались іскри й пропалили чорні дірочки.
— Шнір, — гукнув він благально, — принаймні повірте, що мені не хотілось вам говорити про це.
— Вам хіба не однаково, вірю я вам чи ні? — сказав я. — А втім, якщо для вас це щось важить, будь ласка: я вірю вам.
— Ви тільки-но так багато говорили про природу, — почав він знову, — вам слід було б, скорившись їй, поїхати слідом за Марі й боротися за неї.
— Боротися... — повторив я. — А де це написано у ваших проклятих законах про шлюб?
— Але ж ваші зв'язки з фрейлейн Деркум не були шлюбом.
— Гаразд, — погодився я, — нехай і так, не були шлюбом. Але ж я мало не щодня домагався поговорити з нею по телефону, день у день писав їй листи.
— Я знаю, — сказав він, — знаю. Але тепер це вже запізно.
— Отже, тепер лишається тільки одне: зруйнувати той шлюб, — констатував я.
— Ви не підете на це, — сказав він, — я знаю вас краще, ніж ви думаєте, і скільки б ви не лаялись та не погрожували мені, я скажу вам: найстрашніше в вас те, що ви наївна, я б сказав — надто чиста людина. Чи міг би я вам допомогти? Я маю на увазі... — Він обірвав на півслові.
— Ви маєте на увазі — грішми? — перепитав я.
— І грішми теж, — сказав він. — Але я мав на увазі ваші професійні справи.
— Можливо, я ще повернуся до цього, — відповів я, — попрошу допомогти і грошима, і в справі мого фаху. А зараз ви мені скажіть: де вона тепер?
Я почув Зоммервільдове дихання, і в тиші до мене вперше долинув його запах: пахло ніжним лосьйоном для гоління, трохи червоним вином і сигарою, але слабо.
— Вони поїхали в Рим, — нарешті вимовив він.
— Медовий місяць, так? — запитав я хрипким голосом.
— Так це називають, — ствердив Зоммервільд.
— Щоб довершити розпусту, — докинув я.
Я поклав трубку на апарат, не сказавши йому ні "дякую", ні "до побачення". Поглянув на чорні цяточки, випалені в килимі іскрами від сигарети, але був надто стомлений, щоб стати на них ногою і остаточно загасити. Мене морозило, боліло коліно. Надто довго я пролежав у ванні.
Зі мною Марі не схотіла їхати в Рим. Коли я запропонував якось з'їздити туди, вона почервоніла і відповіла: "В Італію — можна, але не в Рим". І на моє запитання — чому? — здивовано сказала: "Ти справді не знаєш чому?" — "Ні", — відповів я, а вона так і не пояснила мені причини. Я охоче поїхав би з нею в Рим подивитися на папу. По-моєму, я міг би годинами чекати на площі святого Петра, плескав би в долоні і кричав би: "Еввіва!", побачивши його в вікні палацу. Коли я все це сказав Марі, вона трохи не сказилася. Заявила, що, на її думку, це "щось антиприродне", коли агностик, подібний до мене, збирається радо вітати святого отця. Вона просто ревнувала. Це я часто помічав у католиків: вони ревниво оберігають атрибути своєї віри — священні таїнства, папу — як справжні скнари. До того ж це найзарозуміліша категорія людей, мені відомих. В усьому вони вбачають свою перевагу: і в тому, чим сильна їхня Церква, і в тому, чим вона слаба, і від кожного, хто, на їхню думку, має хоч крихту розуму, сподіваються, що він скоро пристане до їхньої віри. Можливо, Марі не поїхала зі мною в Рим тому, що там їй особливо соромно було б за своє грішне співжиття зі мною. В деяких речах вона була досить наївна, та й розумом особливо не відзначалась. А от поїхати туди тепер з Цюпфнером — це вже була підлість. Напевно, вони потраплять на прийом, і бідолашний папа звертатиметься до неї зі словами "дочко моя", а до Цюпфнера — "мій любий сину", і гадки не маючи, що перед ним стоїть навколішках зрадлива й розпусна пара. Можливо, вона поїхала з Цюпфнером до Рима ще й тому, що там їй ніщо не нагадуватиме про мене. Ми побували в Неаполі, Венеції та Флоренції, були в Парижі й Лондоні та в багатьох німецьких містах. А в Римі вона гарантована від будь-яких згадок про мене і вже напевно матиме доволі "католицького повітря".
Я вирішив пізніше подзвонити ще Зоммервільду й сказати, що вважаю особливо негідним з його боку глузування з моєї схильності до моногамії. Але ця підла риса властива майже всім освіченим католикам: сидять собі за кріпосним валом своїх догм і відбиваються на всі боки витесаними з догм принципами, а коли їх по-справжньому притиснеш до стіни їхніми ж "непохитними істинами", вони посміхаються й кивають на "природу людини". А то ще скривлять пику в чванливій посмішці так, ніби тільки-но побували у папи і той наділив їх часточкою своєї непогрішності. У всякому разі, якщо хтось почне серйозно вірити в їхні холоднокровно проголошувані неймовірні істини, його зразу ж охрестять "протестантом" або ж людиною без чуття гумору. Заговориш з ними серйозно про шлюб — вони зразу ж виставлять наперед свого Генріха Восьмого: з цієї гармати вони стріляють ось уже три століття підряд, бажаючи довести, яка непохитна їхня церква; а коли хотять показати, яка вона лагідна й великодушна, — розповідають анекдоти про якого-небудь Безевіца, повторяють дотепи єпіскопів, але тільки серед "втаємничених", куди вони відносять "освічених та інтелігентних людей", і тоді вже значення не має, "праві" вони чи "ліві". Коли я в той вечір порадив Зоммервільду вставити прелатський жарт з Безевіцом у його проповідь, він мало не сказився од гніву. З амвона вони завжди, коли йдеться про чоловіка та жінку, стріляють із своєї важкої гармати — з Генріха Восьмого. Ціле королівство за шлюб! Право! Закон! Догма!