Годі нам з возами воловодитись, ставайте за, мною, ми переб'ємось. 4І
Рани боскє, що робиш? — кричали пани.—В таку важку хвилю лишаєш товаришів. Тепер якраз треба слухати одного. .
' — Не пора слухати одного, коли неминуча смерть у вічі заглядає. Хто хоче, приставай до мене.
Корецький кинувся вїїік з того місця, де стояв. Зробилась прогалина. З того скористали козаки і ввірвались скіди. Настала страшна рукопашня. Дзвенять козацькі шаблі по сталевих шоломах, лопають приклади мушкетів, б'ють мужики ломаками, ллється потоками гаряча кров, ломляться кості. Калиновський, ранений в шию і руку, паде знсможоїіий, напівживий. Не стало одного чоловіка, Ш.0 хотів завгсіи лад. І Іотоцький" не вилазив з карети. Карета зачепилася *.і нень, зломилась вісь, і вона стала, Одного коня вбито, иі шик зіскочив і втік, лакеї собі ж повтікали. Потоцький сидів у кареті, вижидаючи свого кінця. Він був певний, що хлоп не відважиться його особи доторкнутися. Те саме зробило б'агато панів, що позалазили у карети.
Побоїще являло страшну картину. Поламані вози, ридвани і карети, повбивані або покалічені коні, усюди повно ранених і трупів. Ранені, мимо упливаючої крові, прикидалися мертвими, щоб лише уникнути смерті від розбішено-го ворога. Повний розгром польського війська. На цім полі смерті вигукують побідники-козаки, радіють, пов'язуючи рани. Побідники кидаються забирати добичу. Перешукують трупів, знімають панську одіж, скидають своє лахміття і переодягаються. Перешукують панські вози і тут находять похованих панів.
От куди горобчики позалітали! Ну-те, мостиві пани, ходіть поклонитися пану Хмельницькому, чолом вдарте.
Накажіть, панове, Хмельницького за такий бешкет на кіл настромити. Хто ж таке видав, щоб хлопство так погано панів побило. Шукалисьте пани за ним, шукали і таки поталанило його знайти... Ми вас до нього проведемо.
•Таке саме було і з Потоцьким. Його витягли з карети і, узявши попід боки, вели два кремезні мужики.
' В лісі не вгавала метушня, чути було мушкетні стріли. То Кривоносові козаки виловлювали та вбивали втікачів.
Панських бранців привели перед Хмельницького. Над ними глумились козаки:
' — А що, панове, тепер уже знаєте, куди дорога на Січ? Бідні пани, померзли та січуть зубами, мов у пропасниці. Пане Хмельницький, наділи їх кожухами. Хмельницький стояв з Тугай-беєм.
— Бачиш, пане Потоцький, як то бог запорядив... Ішов нас брати в полон, та сам попавсь...
Потоцький скипів. Панська гордість відізвалась.
— Хаме! — крикнув.— Хто заплатить славному татарському війську за цей похід? Не ти нас побідив з своїм гультяйством, а пан мурза Тугай-бей з своїм лицарством.
У Хмельницького блиснули очі гнівом.
— Брешеш! — крикнув.— Я такий шляхтич, як і ти, ти, п'янице, розпуснику! Підлизуйся Тугай-бееві, підлизуйсь і по руках цілуй, та нічого тобі не поможе. Тугай-бей тебе побідив, а ти своєю ослячою головою запропастив військо і панів. Не турбуйсь, чим ми заплатимо татарам за їх прислугу. Заплатимо тобою і твоїми мостивими панами.
Тоді мужики надягли на Потоцького драну мужицьку свитину, посадили його на зрубане бервено.
Тугай-бей, бачачи, як безцеремонно козаки поводяться з Потоцьким, налякався, щоб йому не зробили амінь, бо Потоцького вважав він за найціннішого з усіх бранців.
Що твої козаки хотять з ним зробити? — спитав Хмельницького.
— Не турбуйся! Нічого йому не зроблять, хай тільки з ним трішки побавляться.
І справді, як Потоцький сидів на бервені в підраній свитині, козаки кланялись йому в пояс і говорили:
Ану-те, пане гетьмане, командуй своїм мостивим панам, кудою. втікати мають!
Пане гетьмане,— говорив другий козак,— випиймо на згоду, що вже ніколи не воюватимемо.— Він вийняв із кишені пляшку з горілкою, потягнув ковток і подав По-тоцькому:
Що, не хочеш? Далебі, це панська горілка, якою жиди-орендарі запоювали до безтями ваших підданців...
Хто у тій січі не поліг, попав, певно, в полон.
Зараз відправили молебень за побіду над панами-су-постатами. Хмельницький справив бенкет для усього війська. Для козаків і черні виточили бочки горілки, різали волів і пекли м'ясо. Старшину козацьку і татарську запросив Хмельницький до себе на бенкет. Порозпинали багаті панські шаїра, порозкладали панські срібні та золоті посудини, повиносили вибагливі страви, горілки та меди, які дістались як добич з панських возів.
Хмельницький почував себе зовсім безпечно, ніде польського війська вже не було.
Мужики, переодягнувшись в панські контуші, ходили поміж панів і частували їх горілкою.
На тім місці простояли козаки кілька днів. На козацькій раді старшин вирішено всіх панів і тих, що тепер узяли, і тих, що попалися на Жовтих Водах, видати татарам в нагороду за поміч і як воєнну добичу. Хто мав при собі гроші, міг зараз викупитись з татарської неволі. Татарам дісталося тоді 8.060 бранців.
Хмельницький післав вістку у Чигирин до Корнієнка, щоб звістив панів у Чигирині, яка їх жде доля, післав письмо і на Січ з подарунками для січового товариства. На Січ вій писав: "До славного Війська Запорозького низового.
Поклон от козаком, коториї йод Корсунем над врагами нашой благочестивой церкве и народа великое звитенство отнесли.
Поручаємся вашой л ас це и доброго здоровля желаем. Ми, Богдан Хмельницький, вибраний волними голосами старший над войском козацким, запорожским.
Гди нам по виборе отдавали войсковие клейноди; мовил пан кошовий, што их там только позичаєть. Они нам принесли щасте и звитенство над ворогами, а ми віруєм, што только под тими знаменами звитяжати будем. Для того затримуєм их і надальше. А за то посилаєм нашим славним товаришам на Сич за ,едну булаву две, а за еден бунчук два. Для сичових товаришев посилаєм тисяч битих таляров на пиво, а триста на сичовую церков, и полецаем-ся вашой милости покорними слугами.
Богдан-Зиновій Хмельницький власною рукою.
Иван Петрашенко власною рукою писар Войска Запорожского низового".
Тугай-бей відіслав бранців у Крим, а гетьмана Потоцького задержав ще при собі. Він питав його, чи можлива є, згода між Польщею й козаками.
— Ми не знаємо, чого козаки від Польщі хотять.
— Попереду усього треба, щоб ви відмежили козакам землю по Білу Церкву, де б вони свобідно могли жити своїм правом, а по містах і замках щоб не було ваших воєводів.