— Так коли ж ми полетимо з цієї планети? — нарешті запитав він. — Чи ми збираємося оселитися тут навіки?
Герера лише посміхнувся і клацнув запальничкою, розкурюючи сигару.
— Мені відповість хто-небудь?! — закричав Пакстон.
— Заспокойся. Ти в меншості, — мовив Стелмен. — У цій справі ми беремо участь як три рівноправні партнери.
— Але гроші ж бо мої! — заявив Пакстон.
— Певна річ. Тому тебе й взяли. Герера має значний практичний досвід роботи в горах. Я добре напханий теорією, до того ж права пілота — лише в мене. А ти дав гроші.
— Але корабель вже ломиться від видобутку! — заволав Пакстон. — Всі трюми заповнені вщерть! Саме час рушити в яку-небудь цивілізовану місцину й почати витрачати.
— У нас з Герерою нема твоїх аристократичних замашок, — з перебільшеним терпінням пояснив Стелмен. — Зате в нас з Герерою є безневинне бажання набити скарбами кожен корабельний закуток. Самородки золота — у паливні баки, смарагди — в бляшанки з-під борошна, а на палубу — алмазів по коліно. Тут для такої забави найвідповідніше місце. Навколо неймовірне багатство, що так і проситься, щоб підібрали. Ми хочемо бути бездонно, до відрази багатими, Пакстоне.
Пакстон не слухав. Він напружено вп'явся в щось на краю стежки.
— Це дерево щойно ворухнулося, — стишеним голосом мовив він.
Герера вибухнув сміхом.
— Чудовисько, слід гадати, — презирливо кинув він.
— Спокійно, — похмуро мовив Стелмен. — Мій хлопчику, я не молодий, вже товстий і легко піддаюсь страху. Невже ти думаєш, що я лишався б тут, якби існувала хоча б найменша небезпека?
— От! Знову ворухнулося!
— Три місяці тому ми ретельно обстежили всю планету, — нагадав Стелмен, — і не виявили як розумних істот, так і небезпечних тварин або отруйних рослин. Чи не так? Все, що ми знайшли, — це ліси й гори, й золото, й озера, й смарагди, й ріки, й алмази. Отож, якби тут щось було, хіба воно б чекало для нападу так довго?
— Кажу вам, я бачив, як це дерево ворухнулося! — наполягав Пакстон.
Герера піднявся.
— Це дерево? — запитав він Пакстона.
— Так. Подивися, воно навіть не схоже на інші. Не такий малюнок кори...
Невловимим завченим рухом Герера вихопив з кобури бластер "Марко-2" й тричі вистрілив. Дерево й чагарник на десять метрів довкола нього спалахнули яскравим полум'ям і розсипалися в порох.
— От вже його й нема, — Підсумував Герера.
— Я чув, як воно скрикнуло, коли ти стріляв.
— Ага. Але тепер воно вже мертве, — заспокоююче вимовив Герера. — Як помітиш, що хтось ворушиться, відразу кажи мені, і я стрельну. А тепер давайте зберемо ще трохи смарагдиків, ґа?
Пакстон і Стелмен підняли свої ранці й пішли стежкою, слідом за Герерою.
— Непересічний дядько, правда ж? — з посмішкою мовив Стелмен.
Дрог повільно отямлювався. Вогненна зброя мираша захопила його зненацька, коли він набув вигляду дерева й був зовсім не захищений. Й дотепер він не міг зрозуміти, як це трапилось. Не було ні запаху страху, ні попереднього пирхання, ані рикання, взагалі будь-якого попередження! Мираш напав взагалі зненацька, зі сліпою, безрозсудною люттю, не з'ясовуючи, друг перед ним чи ворог.
Тільки зараз Дрог почав осягати натуру звіра-супротивника.
Він дочекався, коли стукіт копит мирашів затих вдалині, а потім, перемагаючи біль, спробував випручати оптичний рецептор. Не вийшло! На мить його охопила хвиля розпачливої паніки. Якщо ушкоджено центральну нервову систему, то це кінець.
Він знову зосередився. Уламок скелі сповз із його тіла, й цього разу спроба завершилася успіхом: він міг постати з попелу. Дрог швидко здійснив внутрішнє сканування і полегшено зітхнув. Він був на волосину він смерті. Лише інстинктивна квондикація в момент спалаху врятувала йому життя.
Дрог задумався над своїми подальшими діями, але виявив, що струс від цієї раптової, непередбаченої атаки начисто відбив пам'ять про всі мисливські хитрощі. Навіть більше того, він виявив, що в нього взагалі зникло всяке бажання зустрічатися з настільки небезпечними мирашами знову...
Припустимо, він повернеться без цієї ідіотської шкури... Командирові можна сказати, що всі мираші виявилися самками й, таким чином, підпадали під охорону закону про полювання. Слово Юного Розвідника цінувалося високо, тож будь-хто не стане брати його під сумнів, а тим більше переперевіряти.
Але ні, це неможливо! Як він смів навіть подумати таке?!
Що ж, похмуро посміхнувся Дрог, залишається тільки скласти з себе обов'язки розвідника й покінчити з усіма цим безглуздими заняттями — табірні багаття, співи, ігри, товариство...
Ніколи! — твердо вирішив Дрог, опанувавши себе. Він поводиться так, наче має справу з далекоглядним супротивником. Але ж мираші — навіть не розумні істоти. Будь-яке створіння, позбавлене мацалок, не може мати розвинутого інтелекту. Так говорив незаперечний закон Етліба.
У битві між розумом і інстинктивною хитрістю завжди перемагає розум. Це неминуче. Треба лише придумати, яким чином.
Дрог знову взяв слід мирашів і пішов за запахом. Яку б старовинну зброю йому використати? Маленьку атомну бомбу? Навряд чи, це може пошкодити шкуру.
Раптом він розсміявся. Насправді все дуже просто, варто лише гарненько поворухнути мізками. Навіщо вступати в безпосередній контакт із мирашем, якщо це так небезпечно? Настав час вдатися до допомоги розуму, скористатися знанням психології тварин, мистецтвом пастки і принади.
Замість того щоб вистежувати мирашів, він попрямує до їхнього лігвища.
І там влаштує пастку.
Вони підходили до тимчасового табору, розбитого в печері, вже коли сідало сонце. Кожна скеля, кожен пік кидали різкі, чітко окреслені тіні. П'ятьма милями нижче, в долині, лежав червоний, зі срібним відливом, корабель. Ранці були набиті смарагдами — невеликими, але ідеального кольору.
У такий передзахідний час Пакстон мріяв про маленьке містечко в Огайо, сатуратор з газованою водою й дівчину зі світлим волоссям. Герера посміхався про себе, уявляючи, як хвацько він розтринькає мільйончик-два, перш ніж всерйоз візьметься за скотарство. А Стелмен формулював основні тези своєї докторської дисертації, присвяченої неземним покладам корисних копалин.
Всі вони перебували в приємному вмиротвореному стані. Пакстон цілком отямився від пережитого струсу й тепер жагуче бажав, щоб жахітливе чудовисько все-таки з'явилося — бажано зелене — і щоб воно переслідувало чарівну напівроздягнену жінку.