Але під першим вражінням од несподіваної і тяжкої подіі деякі елементи із ворожих до сеї групи соціяльно-політичних угруповань піддались емоціям і до певної міри вступили з ними в "єдиний фронт". Для мене ніякого сумніву немає, що цей фронт дуже швидко розіб'ється, бо ясно, що, втягаючи на грунті цієї події инчі угруповання в єдиний фронт, ця група тим самим примушує їх і в соціяльно-політичному відношенні стати в одні ряди з ними. І колись ці втягнені й спровоковані елементи згадають оці мої слова. В історії нашої революції ми маємо вже ці приклади спекуляції на національних почуттях, коли ця сама група, терорізуючи инчі течії "інтересами нації й держави", примушувала їх приймати той соціяльно-політичний зміст сеї держави, який був любий цій групі.
Отже ясно, що, коли тепер знаходиться людина, яка не піддається на таку спекуляцію й зберігає тверезу голову, розглядаючи подію з погляду інтересів не якоїсь групи, а величезної більшости всього національного колективу, то це викликає з боку цих людей і ворожнечу і бажання всякими способами діскредітувати її позіції. Через це саме вони стараються довести, що я так думаю тільки сам, що я цілком ізольований од усього українського громадянства. Мені б, дійсно, було б дуже боляче і соромно за українське громадянство, коли б це було справді так. Але цього, розуміється, немає. І моя ізольованність є тільки ізольованність од темноти, від хоробливої роз'ятрености національного почуття та від тих людей, що ці почуття роз'ятрюють.
Мавши на власному досвіді цю провокацію і спекуляцію, бачивши зблизька, до чого приводять вони, я виявив би непростиму антигромадську малодушність, коли б знову, з якихбудь мотивів, піддався на неї й не застеріг инчих, що не мали цього сумного досвіду. Тому, йоли б могло статися таке фантастичне нещастя, що всі 100 відсотків української нації захворіли б на хворобу цієї групи, я все одно не пішов би проти свого сумління і своїх переконань і волів би лишитися сам у абсолютній ізольованности, ніж піти проти істини та інтересів більшости оцих самих ста відсотків. І тому ніякі несовісні пояснення моїх противників, ніяке тероризування трагичною смертю, ніякий страх перед вигуками псевдо-патріотів не можуть спинити мене об'єктивно і отверто сказати те, що вимагає сказати громадський обовязок.
Отже:
Та небезпека, про яку я писав у статті "Небезпечні настрої себто, що вороги українського національного визволення постараються використувати убийство С. Петлюри та звязаний з ним розголос, для своєї мети, починає щораз більше виявлятися. Вся ворожа до нашого руху преса, як буржуазна руська, так і націоналістична жидівська, а за ними й чужинна з дивною настійностю, всупереч очевидній для всіх істини, намагаються представити С. Петлюру, як головного, майже єдиного представника всього національного руху, головою всіх революційних урядів і революційної української держави.
Мета такого настійного й несовісного перекручування правди ясна: діскредітація всієї української, національно— державної ідеї.
На жаль, треба сказати, що в цьому помагають нашим ворогам самі деякі Українці, насамперед прихильники С. Петлюри, а, що гірше, навіть деякі елементи, що звуть себе соціялістами. Такі соціялісти, наприклад, зробили заяву, в якій кваліфікують злочинний вчинок Шварцбарта, "як виступ проти всього українського народу".
Я хочу думати, що ця заява зроблена зопалу, в вибусі почуття від несподіваної події, під впливом фальшиво відчутого в той мент патріотизму.
Але заява лишається заявою і робить своє діло, даючи підставу думати про позіції цих соціялістів так, як, може, вони того не мали на увазі, дають змогу одній групі використовувати її на шкоду загально-національній справі.
Заява явно необдумана, явно безпідставна, нелогічна і шкідлива. І тим соціялістичним елементам, що з самого початку не загубили голови, треба всіма способами помогти товаришам заняти гідні соціялістів і патріотів всього національно-визвольного руху позіції.
Як можна розуміти зміст цієї заяви?
Заявляти, що якийсь собі один зденервований індивид виступає з певним учинком супроти всього українського народу, безглуздо і смішно. І я думаю, що ті групи, які зробили таку заяву, не Шварцбарта мали на увазі, не на його адресу направляли цю заяву, не проти його викликали увагу всього українського народу.
Тоді на чию ж адресу і проти кого?
На жаль, у заяві нема ніякого пояснення і треба, очевидно, думати, що на адресу всього жидівського народу?
Але чи вдумувались соціялісти в те, що саме вони хотіли сказати цими неясними словами? Чи подумали вони над тим, до яких страшних консеквенцій провадить така неправдива, безпідставна заява? До оповіщення війни всій жидівській нації?
І цілком же безпідставна, нелогічна, абсурдна. Через що тут весь український народ? Через те, що вони вважають С. Петлюру за представника всього українського народу? Себто, підтвержують немов би ту неправду, яку навмисне ширять наші вороги нам же на шкоду?
Та насамперед С. Петлюра не був ніяким представником не тільки всього українського народу, але й якогось виборного народнього органу. Так, короткий час він був обранцем Трудового Конгресу. Але з того моменту, як ним і його групою були відкинені, потоптані й навіть висміяні ті підстави й умови, на яких і його було включено в склад вищого органу революційної влади, Директорії, обраної Трудовим Конгресом, — він загубив право зватися представником, повторяю не тільки народа, але й його виборного органу Трудового Конгресу.
Ніколи Трудовий Конгрес не міг би дати представництва себе такій групі, якою стала потім так звана "державна влада УНР". І коли б на Трудовому Конгресі С. Петлюра чи та його група, що йшла з ним, спробувала виступити з тою соціяльно — політичною програмою, яку вона провадила потім, вона була б з ганьбою викинена з Трудового Конгресу і, може, ще й гірше що сталося б.
Отже, ніякого уповноваження від того останнього народнього виборного органу С. Петлюра вже не мав. І звязувати його особу якимбудь чином з тим органом ніхто не має ніякого права і розумних підстав. А надто ті соціялісти, що немов не відреклися й досі засад Трудового Конгресу.