— Що мені треба? — обернувся до нього Поцілуйко. — По-перше, щоб ви запросили мене сісти у вашій келії.
— Сідайте, — зітхаючи, втомлено махнув обважнілою рукою отець Хрисантій.
— От і гаразд, у нас так завжди запрошують гостей. — Поцілуйко опустився на стілець, ліктями вперся об стіл, заставлений різними закусками, і підпер долонями свою богомерзку пику. — Ви таки нічогенько підготувалися до свята.
— Може, вип'єте вина? — принижено запитав отець Хрисантій.
— Вашого чи свого? — безневинно запитав Поцілуйко.
— Якого хочете.
— Коли частують добрі люди, то варто й випити за їхнє здоров'я, — великодушно погодився Поцілуйко. — Можна и вашого скуштувати.
Отець Хрисантій підвівся, дістав з полиці Другу чарку, налив у неї вина й тремтячою рукою подав Поцілуйкові.
— Прошу, не погребуйте.
— А ви ж, отче?
— І я теж. — Він випив трунок, неначе отруту, і вже затуманеним поглядом подивився на страшного гостя, чекаючи від ньоге нового удару.
Поцілуйко довго і ретельно закушував, примовляв якісь блазнівські примовки про страви, а сам з приємністю відчував, як перед ним міниться господар оселі. "Тепер із нього можна й свічки сукати, а то, бач, як спочатку дер носа. Піп, і той свій гонор має. Ну, здається, прикоротив його тобі". Після другої чарки він уже навіть з співчуттям запитав отця Хрисантія:
— Чого так посмутніли, панотче? Я не думаю кривдити вас...
— Що ж ви хочете від мене?
— Зовсім трохи, дріб'язок, і тоді хай ваше чадо навіть у генерали вискакує — не буду заважати. Мені треба, щоб ви документально посвідчили, що вчитель Григорій Задніпровський водить з вами дружбу... Ну, випиває по чарці, веде розмови про спасіння душі, ремствує на труднощі чи владу або щось таке подібне...
— Але ж це чиста неправда! — вражено скрикнув отець Хрисантій.
— А ваш син правдою доскочив орденів і чину?
— Він кров'ю їх заробляв.
— Але він у анкетах не писав, що має попівську кров!
— Я не знаю, що він писав у анкетах.
— Не вдавайте, отче, з себе святу наївність. Все ви добре знаєте, не я, а ви навчали своє дитя, як йому жити в класовому суспільстві. От і живе воно тепер, як люди, і хай здравствує комусь і вам на втіху. А щоб не підмивався корінь вашої дитини, за це ви дасте мені своє авторитетне свідчення про Григорія Задніпровського, бо він мене ріже під корінь. Хіба ж це дорога ціна?
Отець Хрисантій аж руки приклав до серця, щоб віддерти від нього хижу птицю остраху, але вона глибше и глибше впивалася в нутрощі й аж перевертала їх.
— Як же я можу таку кривду валити на людину?
— Потім відмолите її. Вам тільки треба черкнути кілька слів на білому папері, — майже весело сказав Поцілуйко. — По руках, панотче?
— Бійтесь бога, в такий великий день вимагати доноса.
—Як ви сказали? — насурмойився Поцілуйко. — Ви не хочете щастя своїй дитині?
Але обличчя отця Хрисантія потверділо:
— Ідіть од мене... Сьогодні нічого не скажу вам...
— А 'завтра? — не відступав Поцілуйко.
— Я не знаю, чи доживу до завтра.
— Доживете! — пообіцяв Поцілуйко і багатозначно поглянув на попа. — Тоді, якщо ви такі делікатні, прощаюся з вами до завтрашнього дня. На добраніч. — Він знову зігнувся у три погибелі й вийшов із оселі.
Коли за ним зачинилися двері, отець Хрисантій з невимовним сумом пошепки сказав те, що співалось тільки в страсний четвер: "Нечестивий же Іуда не восхоті розуміти", — і знову почав руками віддирати від серця хижу птицю остраху.
XXXV
На одній половині небосхилу важчали і розросталися прекрасні по розмаху, величі й формі фіалкові хмари. Ось вони перегнулись через зеніт, відслоїлись од неба, розкривши частину його глибини і прихопивши з нього мармурово-білий вінець. Тепер і хмари, і небо над ними, і земля під ними, і останній жовто-імлистий просвіток з одного краю обрію, і перша блискавка з другого — все це скидалося на незавершені полотна геніїв про створення світу.
Григорій Стратонович захоплено вбирає в очі, в душу ці полотна і посміхається від насолоди. Посміхається і Марко Безсмертний, бо просторо, велично й гарно навколо. І, до того ж, травневий дощ провисає прямо над його полями — на радість, на хліб.
— Ідуть два напівголодні чудаки і чогось радіють, — покосився Григорій Стратонович на Марка і засміявся.
— А чому б і не радіти? — кидає веселе лукавство у зморшках під очима і підківку вусів. — Оранку закінчуєм, усе сходить і росте, як Дунай, дощі йдуть, наче по замовленню, у людей побільшало радості, і, знову ж, лісу дістали. А от чого тобі радіти — не знаю.
— Чого? — Григорій Стратонович підвів голову догори. — Небо ж яке! Божественне!
— Божественне.
— Гримить на зелене дерево?
— На зелене, на врожай.
— І щкола росте, і записка потроху пишуться, і до всього цього я сьогодні вже дав пояснення кореспондентові обласної газети.
— Про що? — одразу скривився Марко. — Те саме крутиться?
— Той самий відьомський клубок. Нова анонімка пришила мені картярство в партизанському загоні.
— Ну, а підстави були для доносу?
— Були. Поцілуйки завжди так роблять, щоб до зернини правди докинути жменю болота... В загоні, дійсно, зимовими вечорами хлопці грали і в дурня, і в очко — грошей було досить і радянських, і німецьких. Ми з комісаром почали боротися проти очка. Дехто покинув грати, а найзавзятіші картярі стали критися від нас. Раз увечері я наскочив на їхню теплу компанію. Вони саме банк метали і так захопилися,, що й не помітили, коли я сів біля самого банку. Переполошились, посхоплювались хлопці з місць, а я до них:
— Сідайте!
Сіли вони, одводять очі і від мене, і від банку, де лежить ціла купа грошей.
— Хто метає банк? — питаюся.
— Та... Ми більше не будемо... От побачите, товаришу командир.
—А чого зарікатися? — змовницьки подивився на них. — Дайте і мені карти.
— Товаришу командир, побачите, не будемо... — крутяться хлопці, мов на гаряче посідали.
Насилу я умовив їх зіграти зі мною і зразу ж зірвав банк.
— От цього не чекав од вас, — здивувався Марко.
— Та я й сам не сподівався, — безжурно відповів Григорій Стратонович. — Словом, за цей вечір я обіграв усіх своїх картограїв, напакував мішок грошей і заніс комісару. А коли до нас прибув літак з Великої землі, ми гроші передали в Державний банк. Добре, що в мене розписочка збереглася, а то тягали б тепер, іцо присвоїв собі отой бісів банк.