І Марко не витримав. Він пригнувся, немов перед стрибком, і, відкушуючи кожне слово, сліпим гнівом подивився на недобре, пихате обличчя Киселя:
— Забирайся зараз же з поляї Чого прийшов сюди толочити хліб і людей? Ще не натолочився? — Він рукою поліз до кишені, і Кисіль з жахом згадав, як Безсмертний пістолетом учив Безбородька. Рій думок увірвався йому у мізки і жалив їх по всій площі. Бо що цьому анархісту й тепер підняти зброю? Пиха одразу ж здмухнулася з його виду. Кисіль, незважаючи на свою опасистість, вискочив із хлібів, крутнувся на дорозі і тут відчув себе безпечніше.
— Ти з глузду з'їхав? Ти знаєш, чим це пахне? — заговорив майже пошепки, прислухаючись до гудіння в голові. — Ти знаєш, кого женеш із поля?'
Але Марко вже закусив вудила.
— Знаю! Не робітника, а перекотиполе, погонича. Оранка настає — поганяєш на оранку, сівба прийде — поганяєш сіяти, жнива настають — поганяєш жати, бо це треба для папірця. Йому, папірцеві, а не людям служиш. Геть із нашого поля!
Кисіль оглянувся. До нього під'їжджала машина, і на ній анітрохи не печалився ні шофер, ні Іван Гнатович — напевне, й не побачили його поразки. Він похапцем виліз на сидіння і вже звідти кулаком посварився на Безсмертного.
— Анархіст! Сьогодні ж сядеш у тюрму. Хай там тебе годують безплатним борщем.
— Троцькіст! — кинув йому навздогін Марко ще й свиснув з доброго дива.
Кисіль задихався од гніву, навіть темні дужки синців під очима зсередини затіпались злістю.
— Ви чули? Він троцькістом обізвав мене! Дасте свої свідчення! Він відповість...
— Невже троцькістом? — флегма'тичне здивування пройшло по округлому виду Івана Гнатовича. — Невже він таке випалив?
— Хіба ви не чули?
— Ні, такого не чув.
— А ти, Володимире?
— Щось він крикнув, а що — не розібрав. Здається, на кінці було "іст", а що спереду — не розшолопав, — безневинними очима поглянув шофер, а на його дівочих устах залукавився прихований посміх.
— Чи ви оглухли разом?! — аж скригнув зубами Кисіль. — Та Марко такий правдивий дурень, що й сам підтвердить свого троцькіста. Жени до слідчого.
Віліс вилетів на шлях, перекотився через місток, і недалеко від трьох ставків Кисіль поперед себе побачив машину секретаря обкому, що йшла назустріч.
— Зупинись! — кинув шоферу, пригинаючись, вискочив на узбіччя й підняв догори обидві руки.
Чорний лискучий ЗІС, темно переганяючи на собі шматки неба і сліпучого сонця, з шипінням зупинився біля блакитних гнізд чебрецю. І не встиг з машини вилізти перший секретар обкому, як Кисіль, хвилюючись і не спускаючи з нього погляду, заговорив, замахав руками:
— Я більше не можу працювати! Я, Михаиле Васильовичу... всьому є межа...
— Чому ви більше не можете працювати? — неждано запитав хтось збоку.
Кисіль оглянувся, отетерів і з несподіванки подався назад. Приходячи до тями, він побачив перед собою секретаря ЦК. Він був у сірому костюмі, у звичайному легенькому брилі, одверті веселі очі йото одночасно тримали в собі розум, і сміх, і насмішку.
— Я... — до решти розгубився Кисіль, видобуваючи догідливу посмішку, але вона одразу не могла змести всі попередні вирази гніву й обурення і тому вийшла жалюгідним недоноском.
— Кажіть, не соромтесь, товаришу...
— Кисіль, начальник обласного управління сільського господарства, — підказав Михайло Васильович.
— Я, бачите, нічого не можу зробити з одним дуже норовистим головою колгоспу, — терпнучи до самих ніг невпевнено заговорив Кисіль. — Він нікого не слухається...
— Чим провинився цей голова? — погляд в секретаря ЦК стає строгішим.
— Анархіст у всьому: і в плануванні, і в роботі, і в побуті, — трохи почав одходити Кисіль. — Ось він щойно відмовився жати, мене троцькістом вилаяв і прогнав із свого поля, бо нема на нього управи.
— Прогнав? Із поля? Нічогенький норов має. Це, Михайле Васильовичу, вже непорядки.
— В нього кругом таке, — пожвавішав Кисіль. — Колгоспне добро розбазарює, відкрив на полі богадільню — видає безплатно борщ.
— Безплатно? — здивувався секретар ЦК. — І добрий чи поганий?
— Я не куштував.
— Даремно, а я на дурничку не посоромився б, — засміявся секретар ЦК, і в силувано-підлесливій усмішці скривився Кисіль — Поїдемо поглянемо на цього анархіста...
Безсмертний почув бурчання машин, коли звернув з озимини сусіднього колгоспу, але навіть не озирнувся бо лютився чоловік і з болем поглядав на зелений пучок скошеного жита: доки ж так будуть нівечити хліборобську працю? І доки перед киселями будуть гнутися навггь розумні, але полохливі чи занадто обережні голови? Та ось машини повернули прямо до нього, зупинились, і Марко першим побачив секретаря ЦК. Радість, здивовання і острах ворухнулись у душі чоловіка.
— Так це ви Марко Безсмертний? — пильно придивляючись, вітається з ним секретар ЦК. На мить на його чолі вигинаються зморшки, .а погляд кудись шугає вдалину. — Здається, я наче зустрічався з вами?
— Зустрічалися, — жвавішає обличчя Марка, а на вид Киселя падає тінь.
— А де ми зустрічались?
— На фронті. Ви мені вручали орден Леніна.
— Приємно знову побачитись, — сердечно посміхнувся секретар ЦК, але зразу й похмурнів. — Що ви тримаєтев руці?
— Пропащий хліб.
— Пропащий?
— Так. Це хліб для... зведення. З нього ще дух молочка не вивітрився.
— А яке горе заставило жати хліб... для зведення? Марко зам'явся, а Кисіль поблід.
— Кажіть, кажіть, не крийтеся.
— Це я сказав жати, — насилу вимовив Кисіль — йому перехопило подих і мову.
— Для чого? — обернувся до нього секретар ЦК, і очі його потемніли. Кисіль знітився:
— Воно, я думаю, повинно дійти в покосах.
— Коли не дійшло в голові, то де вже йому дійти в покосах?! — гнів блиснув у погляді секретаря ЦК. — Ви щось тямите у хліборобському ділі?
— Я сільськогосподарський інститут закінчив.
— Навіть? — здивувався секретар ЦК. Він узяв у Марка жмуток колосся, простягнув Киселеві. — І у вас не боліла совість, коли кидали під косу хліборобську надію?
— Пробачте... не додивився. . згубив його... Секретар ЦК похмуро, з глибоким докором поглянув на Киселя:
— Не тільки це жито — святість до праці, до людини згубили ви. Порожняком їдете в соціалізм! — І обернувся до секретаря обкому. — Я думаю, товариш Кисіль правильно сказав, що він більше не може працювати на своєму посту... Сідайте, товаришу Безсмертний, показуйте господарство.