Безбородько, захоплений своїм планом, навіть не помічає, що чи не вперше підхвалює Марка. Коли б удалось перетягти його в Зелену Браму, то не знати який могорич поставив би старому Саврадимові, хай п'є на здоров я.. Але чого Саврадимові ставити, могорич? За таке діло хай краще Саврадим старається на добру чарку. За нього ж дбають люди. Ось так — не інакше треба робити...
Через якусь годину Антон Безбородько статечно заходив до хати Капустянського. Бородатий, змарнілий господар, покректуючи, лежав на ліжку, а біля нього поралась жінка, поправляючи розпарене зерно і гірчичники.
— Захворіли, Саврадиме Григоровичу? Пашнею хворобу виганяєте? — Безбородько поздоровкався, натягнув на щоки співчуття і підійшов до ліжка.
— Та виганяю ж кляту. — Чоловік нетерпляче однією рукою відмахнувся од жінки, а другу подав Безбородькові. — Трясе якась трясця, наче хто найняв її за добрі гроші... Ех, літа, літа, пробуркотіли, наче голуби, а тепер болячки та старість нишпорять у тілі, мов злодійня у коморі. Аби ж знайшлись такі гаки у світі, щоб витягнути цю гидоту. Та сідай, хитруне, кажи, чого завернув до старого? Ти ж запросто не заїхав? Що там намізкував своєю головою?
Співчуття зіскочило, з щік Безбородька, натомість з я-вилися подив і образа:
—Приїхав, практично, провідати вас. Почув, що нездужаєте, от і заглянув до вас.
— Крути язиком, як лисиця хвостом,— засміявся і одразу ж поморщився од болю Саврадим Григорович.— Жінко, в тебе є щось у печі?
— Тільки дієтичне...
— От і давай цьому лису дієтичне.
— Як тобі не соромно, бувши хворим, отаке варнякати!?—гримнула жінка і, напівобернувшись, посміхнулася.— Ще чоловік через поріг не переступив...
— Бо чогось цьому чоловікові треба від старого. Він задарма поріг не переступить.— Засвітилось колишнє завзяття в погляді Саврадима.— Ну, в якому місці тебе припекло?
— Ет, після такого вітання потягло на шапкобрання,—' насурмонився Безбородько.— За таку шанобу і сам дістанеш хворобу. Та й бувайте здорові. Сусідський привіт вам.— Настовбурчив шапку на голові і зібрався йти.
— Та куди ти, оглашенний!? Дивись, уже й розсердився за правду на старого! — здивувався і обурився Капустянський. Розсипаючи зерно і зриваючи гірчичники, він зіскочив з ліжка і обома руками всадив Безбородька на лаві.— Стара, став щось на стіл, бо, видать, Антін таки по-добросусідськи приїхав.
— Поставлю без твоєї команди. А ти ж мерщій лягай,— заойкала жінка.
— І не помислю! Це гості будуть сидіти, а я лежати? — почав одягатися Саврадим.
— То як же хворість одійде від тебе, непутящого? — сплеснула руками жінка.
— Трясе вона мене, буду й я її трясти! — посварився на когось кулаком.— Добре тобі, Антоне, що ти здоровий, мов бут. До сівби вже все підготував?
— Ет, і не питайте. Насіння не вистачає, худоба не того...
— У мене справи ніби кращі, та здоров'я витекло, наче вода...— Старий витер долонею піт і важко сів на стілець.— Мені б уже на печі або призьбі кахикати потроху, а не головувати. Журба поїдом їсть, що опинився на старості літ не на своєму місці.
"Чудило",— насмішкувато подумав Безбородько, а на обличчі виморщив співчуття і душевно заговорив:
— Бережіть себе, Саврадиме Григоровичу, бо здоров'я не позичиш і не прикупиш.
— А як його берегти, коли стільки роботи лежить на тобі?
— Воно таке діло. — Безбородько вдав, що він задумався, а потім сказав: — А може, Саврадиме Григоровичу, я міг би щось порадити вам?
— Радь, радь,послухаю.
— Е, які ви швидкі. — Безбородько багатозначно посварився пальцем на старого. — Ставте могорич, тоді скажу дещо, може, й зарадимо вашій біді.
— Я тобі не могорич, а цілу каністру поставлю, коли виручиш старого! — з надією, цікавістю і підозрою поглянув на крутія.
— А де вона, ця каністра? Вважайте, що вона вже моя! — засміявся Безбородько.
— Ну, не тягни, як багатого за печінки, говори вже!
— Скажу, коли така нетерплячка, практично, бере. Марка Безсмертного пам'ятаєте?
— А хто його в районі не пам'ятає.
— От і агітуйте, щоб вій узявся за діло. Хай такни голова не ходить безробітним. Ви ж знаєте, який він господар? Це — кадр!
— Ти наче діло кажеш, — зрадів старий, а потім завагався: — А піде Марко на такий маленький колгосп?
— Це діло, вважайте, у ваших руках. Маркові зараз навіть ліпше мати невелике господарство, бо ви тепер ще на костурах шкандибає. У вас йому буде спокійніше. Ну, от і треба створити йому умови, хату знайти чи побудувати, бо він, бідолашний, у землянці чманіє, те, се зробити, і діло закрутиться колесом. То заробив я могорич?
— Заробив. Спасибі тобі за пораду.
— Чому ж не пособити добрій людині, — великодушничав Безбородько.
Капустянський підвівся з стільця і крикнув до жінки:
— Чула, стара, план!
— Не оглухла ж!
— То де мій кожух?! Зараз же поїду до Марка!
— Не дам! Нікуди ти не поїдеш. Ти при своєму розумі!? — в жасі заволала дружина.
— Брешеш, поїду! — гнівно поглянув на свою пару. — Ще й тебе для допомоги прихоплю. Подивиться Марко на пас і уважить мені. Чуєш?..
Але жінка вже не слухала чоловіка. Знаючи його вдачу, вона метнулась до вішалки, зірвала з неї кожух і пальто й проворно побігла до дверей.
— Куди!? Почекай, бісове насіння! Та я тобі! — обурився чоловік і собі кинувся до порога. Але жінка грюк пула дверима й незабаром попід вікнами залопотіли її швидкі кроки.
— То бачиш, з яким я чортом усе життя прожив? Антоне, дожени її, похатницю!—спересердя вдарив кулаком У двері.
Безбородько засміявся:
— Тепер її, практично, і машиною не доженеш, видно, навіть духу вашого боїться.
— Ти ж бачив, як боїться. Баби — завжди бабами залишаються. Все бідкається біля старого і не знає, що його свічка догоріла до полички. Що ж мені робити тепер? Таке діло не хочеться відкладати на завтра,— витер піт, що аж юшив з обличчя.
— Їхати вам зараз не можна,— розсудливо сказав Безбородько.— Напишіть Маркові листа, душевного, з сльозою, це він любить, і, практично, запрошуйте до себе в гості. Це він теж полюбляє,— і осікся, згадавши, як Марко сьогодні відмовився прийти до нього...
— Папір папером, а самому краще було б погомоніти з ним,— зітхаючи, сів на стілець...
На другий день Безбородько завітав до Безсмертного і з порога весело сказав: