Треба обороняти пам'ять поета не тільки від на-кладзчіз бронзової личини, але і від крадіжників, що видирають з його поезії найзолотіші сторінки світового значення.
На тих сторінках написано жаріючими літерами, що визволення починається від думок і від знання людської особистости про свободу, право на неї і спроможність її здобути. Без того знання неможлива воля.
Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба дістане, коли полетить, Не знає, нагинався.
Краще означено, ніж в Геґеля! — і основна думка, в отрогма: фігурах епанастрофи і одпопочатку, повторена так, що кругами відгомонілася в несяж-ній картині: з пригнобленим станом окремої душі ти з її непізнаними можливостями свободи, відкритими в небесну височину. Хоч виросли крила для свободи, і міг летіти, але без знання про спромож-ніс№ і без попереднього прозріння через свою власну вільну думку, всі можливості — ніщо. Ярема, невільник особистою думкою, мусів гнутися в рабстві. З дограничною чіткістю і вірністю тут означено, що вільна особиста думка в кожної людини є ключ до визволення всього суспільства. Без неї вкорінюється кріпаччина. А зверху кокардяні теоретики, звичайно, крикнуть про непотрібність, "ворожість", "чужість" і "підкинутість" думки про свободу окремої душі.
Всі першорядні мислителі світу бачили найбільшу цінність особистої волі — виразно, як і Шевченко. Його однодумець Герцен, можливо, най-видатніший борець за свободу в її повному захід-ньому понятті, якого дала Росія, в 1849 році писав:
"Свобода лица — величайшее дело, на ней и только на ней может вырасти действительная воля народа".
Сказано, як з альґебри виписано! — з ясністю доглибною, ніби в поезіях Шевченка.
Передбачено навіть, що декотрі теоретики стануть відбирати право на особисту свободу, кажучи: то побачимо колись, "зазираючи в омріяне майбутнє, де не буде" і т. д., ніби сам Шевченко гадав так. Ні, не так! Він хотів реальної свободи для кожної особистости — негайно, і робив найбільші заходи, щоб якнайскоріше викупити з неволі своїх рідних. Подібно до Шевченка також і Герцен вимагав негайного повернення свободи кожній уярмленій особистості. Про відкладання цієї найбільшої справи в "омріяне майбутнє" він писав, як про обманний викрут. Бо знав, що "цель безконечно далекая — не цель, а, скороее, увертка"; і що "цель для каждого поколения — оно само".
Герцен передбачав також пограбування свободи, прикрите "соціялізмом", і попереджував про нього, сто років тому!..
"Социализм, который хотел бы обойтись без политической свободы, непременно выродился бы в са-момодержавный коммунизм, в новую барщину" (підкреслюємо, В. Б.).
Це — геніяльне передбачення того, що сталося в СРСР, а в найтяжчій формі на Україні. Обидва провидці, Шевченко і Герцен, передчували панування "грядущих тиранів", і вказували на передумову його: знищення політичної свободи людини. Що поет ставив перед очі в живих уявленнях, говорячи про майбутніх "розпинателів народних", на яких його дума повинна впасти "огнем-сльозою", те мислитель охопив точною формулою соціології: про "самодержавний комунізм", який здійснився диктатурою ЦК КПРС і її вождя, з "барщиною" в кріпацьких колгоспах. Перечислимо декотрі характеристичні прикмети комуністичного самодержа-в'я:
1) фізична ліквідація, в повному людському складі, і заборона відновлення всіх партій, крім однієї — носія і "оплоту" самого самодержав'я: воно терористичною однопартійністю включається в розряд фашистських режимів;
2) масові вбивства інакомислячих або обернення в невільників — через систему концлагерів, що, після однопартійности, становлять другу найхарактернішу ознаку кожного фашизму при владі;
3) панування доктрини з великою ненавистю (КЛАСОВОЮ, ідеологічною, національною), як третя ознака всякого фашизму, що наслідком її загинули багатомільйонні шари населення і цілі неросійські нації: балкарці, карачаївці, інгуші, калмики, кримські татари; диктатура цієї доктрини в духовному житті — з забороною всіх інших світоглядів і філософських шукань, як також вільних шукань наукової істини в гуманітарних ділянках; панування реакційної софістики діялектичного матеріялізму.
4) автократична влада партійного вождя-фюрера і оракула доктрини, як четверта прикмета фашизму;
5) типово фашистська заміна загальноприйня-
тих моральних основ суспільства відносними наста-
новами диктаторської партії і її доктрини (в гіт-
лерівському нацизмі — ніцшеанська мораль "над-
людини", якій все дозволено, а в самодержавному
комунізмі — "клясова мораль": теж все дозволено,
коли на потребу комунізму);
6) подібно до фашизму нацистів, підкорення юриспруденції і всього правосуддя — одній меті: збереження влади правлячої партійної верхівки;
7) фашистсько-режимна замкнутість устрою, при якому громадська опінія цілковито перекреслена, як нічогість, і всі справи, включно з життям і смертю мільйонів, вирішуються тільки в вузькому і закритому колі тоталітарно-партійної "еліти";
8) характерний для кожного фашизму зверх-
розвиток "робітничої" і взагалі "трудової" демаго-
гії, при цілковитому знеправленні самого робітництва і трудового селянства і їхніх організацій;
9) неодмінна прикмета всіх фашистських урядів:
ненависть і презирство до мислячої інтелігенції,
що зберігає принципи справді народнього світогля-
ду і етики, — масові і жорстокі розправи над цією
інтелігенцією, упослідження і утиски з драконячою
цензурою і переслідуванням її вільної творчости;
10) фашистсько-бюрократичний культ диктаторської держави, супроти якої народ "ніщо" ("шеве-леніє тараканов", як любив висловлюватися генералісимус); замісто правила, прийнятого в цивілізованих країнах: держава існує для народу, заведено протилежний, червонофашистський принцип комуністичного самодержав'я: народ, як худоба, існує тільки для держави; він перед нею має всі зобов'язання, а вона перед ним — жодного;
11) прикметна для фашистських олігархій деморалізація і загнивання верхівки, її паразитація серед розкоші і свавілля; гризня в розгрі інтересів ("пауки в банці"), обригування повержених, постійні "чистки" з кривавими лазнями, перетрусками і розгонами, проголошеннями про ворогів і наступним "обмиттям ефіопів";