12) деградація духової творчости 1 преси до ролі одного з інструментів для партійної політики — процес, неодмінний при кожній фашизації культурного життя;
13) створення атмосфери загального страху, недовір'я, підозри, при найширшому розвитку і культі шпигунства і провокації, з тяжіючою, мов гробова тінь, на всьому суспільстві — владністю тайної політичної поліції (на взірець "охранки"), з безперервним терором, як методою суто фашистського урядування;
14) улюблена всіма фашизмами перевага мілітаристичного настрою і культу збройної сили з мрією про панування своєї диктаторської системи над цілим світом: для ніби то месіяністичного призначення в історії всього людства, і назверх прикриття цього гаслами про мир, що особливо любив розігрувати нацистський фюрер;
15) проголошування переваги однієї нації, як основного носія тоталітаристичного строю і резервуару його сили (в гітлерівців — вищерасовість німців, в комуністів "старшість" росіян), одночасно приниження і подавлення, нищення і національне знебарвлення залежних народів;
16) маскаради виборів з однопартійними списками, винайдені фашистами, коли нема між ким і ким вибирати;
17) загальний духовий примітивізм керівної кліки і вождя-фюрера: характеризує кожний фашизм без винятку;
18) зневага до віри в Бога і самих віруючих людей; заміна її парарелігійним культом вождя і сві-тоглядової доктрини в комуністів, старогерман-ськими мітами в нацистів.
З надмірністю справдилося провістя Шевченка і Герцева про прийдешню тиранію: якраз тому, що більшою мірою, ніж вони гадали, позбавлено людину її особистої свободи. І якщо теперішній вождь, виступаючи в Тбілісі, під час сорокаліття совітчини в Грузії, проголошує, що в СРСР існує найбільша свобода і демократія, то це, як дві краплі води, нагадує запевнення вождя південноафриканського племені Баротселенд. Той 'правитель сказав представникові Заходу: мовляв я — непохитний прибічник свободи і демократії, і тому завжди довідуюся в своїх дорадників про бажання народу.
— Зараз покажу! — промовив вождь і ляснув долонями.
На той знак шість чоловік на животах уповзли в приміщення і в таких позах застигли біля ніг вождя, на невиразиме здивування присутнього посла.
— Чи щасливий мій народ? — спитав вождь. Всі дорадники, розпластані на животах, враз зачали широко всміхатися і наввипередки говорити про задоволення вільного народу.
— Ви ж бачите! — сказав вождь і знов ляснув долонями, — тоді всі шестеро, усміхнені, відповзли на животах за двері.
Теоретик "Літературної газети" має дані зайняти місце бригадира: на чолі тих дорадників.
Без свободи особистости, можливі і справді створюються страшні моральні рабства, навіть для націй, що цілковито звільнилися, за висловом Л. Но-виченка, в "масі" своїй — від "ярма" і "гніту". І не тільки зажили без "ярма" чужоземних переможців і своїх панівних кляс, зокрема "реакційної буржуазії", але навіть запанували над іншими народами. Це — німці III Райху як суверенна нація. Але громадянин цієї народної збірноти, панівної на багатонаціональному Заході, був позбавлений особистої свободи думки і вислову, опозиційного до гітлеризму. Позбавивши права вільного вислову незгоди, того громадянина, разом з іншими, нацисти завели в морок шовіністичної гордині і підбою. Тільки після чорної катастрофи-поразки в війні, німець вибився з трагічного становища і вернув відібрану особисту свободу думки і слова як громадянин демократичного суспільства, 1 то не скрізь, а в самій західній частині вітчизни. Коли звільняють "масу", без свободи особи, стаються страшні речі; наприклад, також з росіянами як нацією. Вони і досі в неволі омани свого домінуючого становища при червонофашистському режимі, що спрямований проти неросіян, позбавлених національної незалежности. Одночасно ж і самі терплять, як народ, від того червоного тиранства, що потішає їхню гордість. Це дике становище не могло б зберегтися при свободі особистої думки і вислову: змінилось би під критикою від виразників народної опінії.
В редакції "Літературної газети" теоретики всміхнуться, мовляв — вигадка про затиск особистої думки. Але з ними незгідний, хто б вони подумали? сам теперішній вождь. Він на XX партійній валь-пурГієвщині дістав анонімну записку, в якій було запитання: — чому ви мовчали при всіх злочин-ствах покійного "генералісимуса"? Вождь сам спитався з трибуни: хто подав записку? Мовчання. Він ще двічі повторив оклик, і знов — тиша німа.
Після павзи він підсумував справу так: — боїтеся сказати? — я теж боявся.
Отже, сказав не про "маси", а про своє "я": однаково, як тепер бояться, так він боявся особисто;
його особисто застрашувало до згоди з кричущими злочинствами. Він коїв їх на посаді партсатрапа в УРСР, а там всі інші особг{сго боялися його: як він — "генералісимуса". В свою чергу, підручні наводили помножений особистий страх на менших чинів, ніж самі, а ті — особистий страх ще на дрібніших, і так аж до найнижчого щабля червоної драбини. Кожен міг би повторити слова теперішнього вождя: теж боявся особисто. І тут пригадується разючий парад подібного затиску — через ієрархію чинів.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
"Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!., ура!., ура! а, а, а!"
Відкрилася схема особистого подіювання в без-свобідній ієрархії, що осягає суспільство згори до
низу. Це — сама "механіка" цілокупного впливу від зверхности до залежности, коли нищаться вартості осіб: гідність, особиста свобода 1 почуття справедливости. Замісто них заходить "раболепіє", розцвітаючи татарщиною примусового славлення царя — "губителя", на глибині народного побуту. Видно з мальовничої схеми, що причиною сліпого і закрученого славлення в "масі" служить попереднє знеправлення особистости в самій ієрархії. Весь гіперболічний Гротеск Шевченкового опису є взірець найсправжнішої реалістичносте: з мистецькою віддачею норовів і виразом самого характеру взаємин в здичавілій "піраміді" деспотичного уряду; а головне—в зображенні моральної зруйнованости серед обставин безсвобідного життя осіб. Тільки через державну драбину, складену з численних урядовців, що позбавлені свободи особистого погляду, можна тримати "маси" нанизу — в стані череди.