Космонавт засміявся у скафандрі й знову поплив від корабля.
І була тиша. Абсолютна, ні з чим не зрівняна тиша, якої немає на Землі.
Він відчув у тій тиші биття власного серця і шум дихання. Відчув ніби збоку. І здалося, що то дихає Всесвіт.
І був день як день — звичайний, березневий, нічим не примітний. І там, далеко внизу, на голубій планеті, ніхто у ті хвилини і гадки не мав, що в Космосі, над Землею, пливе людина. Перша і вперше за всю мільярднолітню історію планети людства.
Ще двічі Космонавт відходив од корабля і повертався до нього, до срібного зоряного фрегата з вусами антен. У шлюз він заплив головою вперед (хоча за інструкцією мав зайти ногами, але те, що виходило на Землі, під час тренувань у барокамері, не вийшло в Космосі, бо скафандр після вільного польоту став "не той"), там розвернувся і вже ногами — в корабель, прямо в крісло.
Це вже було над Єнісеєм.
І була перша людина у відкритому Космосі рівно 12 хвилин, ті 12 хвилин, що варті цілого життя, яких не кожному з землян вдається діждатися бодай раз на віку. То були перші зоряні хвилини людства, що з часом перетворяться на години, дні, тижні, місяці, роки, десятки років.
— Попутного тобі сонячного вітру, Людино!
На землі, як тільки Космонавт зняв шолом, Головний, хитро примружившись, зненацька запитав весело:
— Що я тобі сказав перед стартом? Ну, що?
— Вийти і зайти, — відповів щасливий Космонавт.
— А ти згадай краще.
І Космонавт згадав: "Попутного сонячного вітру". Головний засміявся.
— Ось тепер усе правильно.
І на своїй фотографії написав Космонавту на згадку про той незвичайний день: "Хай усе життя тебе супроводжує попутний сонячний вітер!"
На Космодромі квітли тюльпани.
То був звичайний березневий день, день, коли планетою Земля йшла Весна, зоряна Весна Людства.
2. ІЗ ДОСЬЄ КОСМІЧНОГО ЦЕНТРУ ЗЕМЛІ
Справа № 245/08 — "Геліос".
Другий Космофлот Землі.
Фонд 138/49
ПРОТОКОЛ 10
загального зібрання членів екіпажу "Геліоса".
6-й рік польоту.
18 березня 2115 року
за земним літочисленням.
Кают-компанія лайнера.
1. СЛУХАЛИ: повідомлення Командира лайнера про відкриття радіоастрономом "Геліоса" Русланом Булат-Беком нової планети в системі зірки А (сузір’я Центавра).
— Товариші! Друзі! Колеги! Земляни мої дорогі! Шість років ми, врізуючись у безкінечну ніч Простору, летимо до сузір’я Альфа Центавра на пошуки планети, придатної для життя людей. Нас чекає ще один рік падіння в космічну прірву, і лише тоді нарешті завершиться наша гігантська парабола.
Пройшли третій компонент сузір’я — зірку Проксиму, яка на 360 біліонів кілометрів ближче до Землі. Проксима Центавра — холодний червоний карлик, що дає світло в двадцять тисяч разів менше, ніж наше Сонце. Йдемо далі, до головного компонента системи Альфа Центавра — зірок А і Б. Як ви знаєте, радіоастрономи Землі висловили припущення, що в найближчому до Землі сузір’ї Альфа Центавра, в системах його зірок А чи Б, мусить бути планета. Мусить, але точно ніхто нічого не міг сказати і тим більше дати нам хоч якусь гарантію на успіх. Ми летимо шість років, лишивши позад себе десятки тисяч мільярдів кілометрів, на свій риск, не відаючи, що нас чекає на фініші: удача чи гірке розчарування. А втім, навіть негативний результат — це теж результат, хоча за нього і доводиться дорого платити. Але в обох випадках — позитивного чи негативного результатів — нам доведеться розплачуватися чотирнадцятьма роками власного життя. Та недарма ми шість земних років жили поза часом і простором, не знаючи ні дня, ні ночі, недарма шість років мали відчуття, що, освітлені срібним зоряним блиском, висимо, підвішені в порожнечі, недарма. Сьогодні, в цей знаменний для нас день, в обсерваторії "Геліоса" пролунав вигук Руслана, нашого зоряного марсового: "Планета! Бачу планету!.." І лише тепер ми твердо впевнені: чотирнадцять років життя ми віддамо не задарма. Попереду, за тисячі мільярдів кілометрів, нас чекає планета. Планета, подібна до нашої голубої Землі. Ось її фотографії, зняті Русланом за допомогою корабельного телескопа, ось параметри орбіти жовтої зірки А — Толіман. Вона дуже подібна до нашого Сонця, має яскравий оранжевий супутник, втричі менший за наше світило — зірку Б. До Толімана ще не близька відстань — один світловий рік, але планета в її системі є! Ура, друзі, ура!..
2. ПОСТАНОВИЛИ: зафіксувати пріоритет Р. Булат-Бека у відкритті невідомої планети в системі зірки А, себто зірки Толіман.
3. Слово для пропозиції щодо назви нової планети надається її першовідкривачеві.
— Друзі! В цей день, коли я відкрив планету в системі зірки А, тобто 18 березня, рівно 150 літ тому, в історії підкорення Космосу сталася незвичайна подія. 18 березня 1965 року, як писали тоді газети, вперше в біографії землян один із них відчинив двері нашого космічного дому і вийшов за його поріг. Космонавт залишив космічний корабель і 12 хвилин плив над Землею. А Землею ішла Весна. Космічна Весна Людства. Космонавт плив над материками, морями, горами і долинами, містами і селами. Це був льотчик-космонавт СРСР Олексій Леонов. Уперше в історії людства син Землі зробив крок — у прямому значенні цього слова — в Космос! Звідтоді нам, землянам, півтораста років дме попутний сонячний вітер у наші космічні вітрила. Всього траплялося на непротореному зоряному шляху людства — успіхи і поразки, радість і горе, щастя відкриття і біль втрати, — та сини Землі, колись почавши свій космічний шлях, уже не зупинялися. І так сталося, що якраз у цей день — 18 березня — я і відкрив планету в системі зірки А. Тому вношу пропозицію: на ознаменування стоп’ятдесятиріччя від дня першого у світі виходу людини у відкритий космос нову планету в системі зірки Толіман назвати ім’ям космонавта Леонова — Леонією. Планета Леонія — по-моєму, звучить!
Пропозиція Р. Булат-Бека приймається одноголосно.
4. ПОСТАНОВИЛИ:
а) задовольнити прохання радіоастронома Р. Булат-Бека щодо присвоєння відкритій ним планеті у системі зірки А (сузір’я Альфа Центавра) імені космонавта СРСР О. Леонова і надалі йменувати її ЛЕОНІЄЮ;
б) просимо Космічний Центр Землі затвердити назву планети Леонія і занести її до Загального Каталогу Планет.