Річард ІІІ

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Лондон. Вулиця.
Сурми.
Входять принц Уельський, Глоетер, Бекінгем, кардинал
Борчер, Кетсбі та інші.
Бекінгем Вітає, принце, вас чертог ваш,— Лондон.
Глостер Привіт, небоже й дум моїх владарю!
Дорога втомна засмутила вас?
Принц Ні, дядьку, хоч і труднощі були,
Що путь зробили тоскною, важкою.
Я ждав, що й інші стрінуть нас дядьки.
Глостер Ласкавий принце, ваших літ безвинність
Вам не дає збагнуть лукавства світу.
Вам більшого не видно ще в людині,
Ніж зовнішність, та знає бог один,
Як рідко серце їй не суперечить.
Дядьки ті, що нема їх, небезпечні.
Ви чули лиш солодкі їх слова,
А в серці не побачили отрути.
Нехай вас бог від друзів злих боронить!
Принц Хай бог боронить! Та дядьки ж не злі.
Глостер Мер Лондона прийшов вітати принца.
Входить лорд-м ер з почтом.
Лорд-мер Хай дасть вам бог літа щасливі, принце!
Принц Спасибі, лорде!
(До почту)
Й вам усім спасибі.
Лорд-мер з почтом виходять.
А я гадав, що й мати, й брат мій Иорк
Мене в дорозі поспішать зустріти.
Ну й ледар же той Гастінгс! Не приходить
Сказати — їдуть вже вони чи ні.
Входить Гастінгс.
Бекінгем Та ось і він, в час добрий! А спітнів як!
Принц Привіт, мілорде. Що ж, приїде мати?
Гастінгс Лиш бог те відає, з яких причин
І королева-мати, й брат ваш Йорк
У храмі прихистились. Принц хотів
Йти з нами вашій світлості назустріч,
Та мати не дозволила йому.
Бекінгем Яка чудна і недоречна примха!
Чи, кардинале, будете ласкаві
Умовить королеву, щоб до брата
Вона прислала герцога негайно?
Як вам вона відмовить, хай лорд Гастінгс
Його з рук ревних вирве силоміць.
Кардинал Лорд Бекінгем, як кволим красномовством
Від матері здолаю принца взяти,
Він буде тут. Але як не вблагаю
Я словом лагідним — хай бог боронить
Нам захистку священного права
Порушити. За весь наш край багатий
Гріха цього на себе не візьму.
Бекінгем Уперті, нетямущі ви, мілорде,
Занадто церемонні й старосвітські.
На вік його безвинний зважте: взявши
Дитя, ми не порушим прав святині.
Для тих вони лишаються неруіині,
Хто Ділом той притулок заслужив,
Хто захисту в святім шукає місці.
А принц не завинив іще нічим,
То й захисту не може він шукати.
Вважаю, що, відтіль його узявши,
Ні прав ми, ні статутів не порушим.
Храм — захист для дорослих, це я знаю,
А для дітей — не чув ніколи я.
Кардинал Мілорде, ви мене переконали.
Чи, Гастінгсе, й ви підете зі мною?
Гастінгс Піду, мілорде.
Принц Мілорди любі, поспішіть чим швидше.
Кардинал і Гастінгс виходять.
Де, дядьку Глостер, до коронування
Ми з братом житимем, як прийде він?
Глостер Де ви самі захочете, мій любий!
Та радив би високості я вашій
У Тауер — днів зо два відпочити.
Тим часом до вподоби вам оселю
Знайшли б вигідну й для здоров'я крашу.
Принц Я Тауера зовсім не люблю.
його побудував ще Юлій Цезар?
Бекінгем Так, принце світлий. Він почав будову.
В віки пізніші скінчено її.
.Принц 3 літопису відомо це чи з усних
Переказів, що з роду в рід ішли?
Бекінгем 3 літопису, ласкавий принце мій.
Принц Хоч би цього й не записали, лорде,
То правда все ж пройшла б із уст в уста
І через всі віки та покоління
Дійшла б таки до дня страшного суду?
Глостер
(убік)
В дітей розумних, кажуть, вік недовгий.
Принц Що ви сказали, дядечку?
Глостер Що й без писань триває довго слава.
(Вбік)
Я втілюю, мов Зло в старих виставах,
Даа різні значення в тім самім слові.
Принц Так, Юлій Цезар — чоловік славетний:
Як доблестю він розум збагатив,
Так розум доблесті його увічнив.
Ні, переможця смерть не переможе,-
Як не в житті, то в славі він живе.
Щось маю вам сказати, Бекінгеме.
Бекінгем Що, принце добрий мій?
Принц Як виросту великий — відвоюю
Від Франції колишні володіння
Чи вмру бійцем, як жив я королем.
Глостер
(убік)
Коротке літо по весні дочасній.
Входять малолітній герцог йорк, Гастінгс І кардинал Борчер.
Бекінгем В час добрий прибуває герцог йорк.
Принц Як поживає Річард Иорк, наш брат?
Герцог Гаразд, владарю! Так вас треба звати?
Принц Так, брате, на моє і ваше горе.
Умер недавно той, хто мав цей сан,
А з тою смертю й сан утратив велич.
Глостер Як поживає небіж наш, лорд Йорк?
Герцог Спасибі, любий дядьку. Ах, мілорде,
Казали ви, що лиш бур'ян високий,
А принц, мій брат, мене вже переріс.
Глостер Авжеж, мілорде.
Герцог Значить, він бур'ян?
Глостер Цього, небоже милий, не кажу я.
Герцог Ви з ним люб'язніші, аніж зі мною.
Глостер Він мною, як державець, володіє,
А ваша сила в тім, що ви — мій родич.
Герцог То дайте, дядьку, цей кинджал мені.
Глостер Кинджал? Будь ласка, мій малий небоже.
Принц Ви що, жебрак, мій брате?
Герцог Прошу я в дядька, не відмовить він.
І це ж дрібничка, він не пошкодує.
Глостер Я й більшого для вас не пошкодую.
Герцог Щось більше навіть? Що ж це, чи не меч?
Глостер Так, мій небоже,— тільки заважкий він.
Герцог Ви, бачу, щедрі на легкі дарунки,
А щодо важчих скажете: "Не жебрай!"
Глостер Було б вам важко мій носити меч.
Герцог Дарма, нехай би він ще й важчий був-.
Глостер То мати меч мій хоче лорд малий?
Герцог Така, як ви сказали, й дяка буде.
Глостер Яка?
Герцог Мала.
Принц Ну й гострий на язик мій герцог Йорк!
Та дядько все те зносити уміє.
Герцог Все зносити, та не мене носити.
Глузує брат мій з вас і з мене, дядьку.
Малий, як мавпа, я, то він вважає,
Що ви могли б носить мене на плечах.
Бекінгем
(до Гастінгса)
Як гостро і дотепно він говорить!
Аби зм'якшити свій над дядьком жарт,
Як влучно й мило з себе він кепкує.
Хоч юний, та хитрющий,— просто диво!
Глостер
(до принца Уельського)
Чи зболить ваша милість далі йти?
А я і брат мій добрий Бекінгем
Матусю вашу підемо просити,
Щоб в Тауер прийшла вітати вас.
Герцог Як? Підете ви в Тауер, владарю?
Принц Вважає це потрібним лорд-протектор.
Герцог Я в Тауер і не засну спокійно.
Глостер Чого ж боятись вам?
Герцог Страшної дядька Кларенса примари.
Він вбитий там,— казала нам бабуня.
Принц Дядьків я мертвих не боюсь.
Глостер Але й живих так само, сподіваюсь?
Принц Покіль живі вони — чого ж боятись!
(До герцога Йоркського)
Ходім, мілорде. З думкою про них
І з тягарем на серці йду я в замок.
Сурми.
Виходять усі, крім Глостера, Бекінгема та Кетсбі.
Бекінгем То цей, мілорде, балакун малий
Від матері лукавої навчився
З вас так зарозуміло глузувати?
Глостер Авжеж, авжеж. Це небезпечний хлопчикі
Дотепний, сміливий, меткий, зухвалий:
Весь в матір він — від голови до п'ят.
Бекінгем Облишмо їх. Ну, підійди-но, Кетсбі.
Ти клявся наші наміри здійснити
.. : І глибоко їх тайну берегти.
Ти чув, про що ми радились в дорозі.
Як ти гадаєш, легко буде нам
Упевнить лорда Гастінгса, що мусить
Наш благородний герцог трон посісти
Й на славнім острові стать королем?
Кетсбі До батька шану мавши, любить він
І принца, тож не піде проти нього.
Бекінгем Що думаєш про Стенлі? Він не проти?
Кетсбі Те саме він чинитиме, що й Гастінгс.
Бекінгем Гаразд. Тепер іди, мій любий Кетсбі,
Та здалеку від Гастінгса розвідай,
Як ставиться він до цієї справи,
Й назавтра в Тауер проси його —
Порадимось ми про коронування.
Помітиш ти, що він до нас прихильний,
То підбадьор, всі плани розкажи,
А буде впертий він, хмурний, холодний,-
То стань таким же, припини розмову
І нам про настрій лорда сповісти.
Окремо завтра скличемо дві ради
Й важливу річ доручимо тобі,
Глостер Вітай від мене Гастінгса, скажи,
Що кодлу ворогів його запеклих
У замку Помфрет завтра пустять кров.
Хай з радощів від добрих цих новин
Він пані Шор міцніше поцілує.
Бекінгем йди, добрий Кетсбі, і налагодь справу.
Кетсбі Що в силі, я усе зроблю, мілорди.
Глостер До ночі, Кетсбі, подасте нам вістку?
Кетсбі Подам, мілорди. .
Глостер Ми в замку Кросбі будемо обидва.
Кетсбі виходить.
Бекінгем А що робить, мілорде, як помітим,
Що Гастінгс наш не приста* до змови?
Глостер Зітнемо голову йому, та й край!
Як стану королем, віддам тобі
І графство Герефорд, і все майно,
Що залишив мій брат, король покійний.
Бекінгем Ну що ж, ловлю на слові вас, мілорде.
Глостер Що обіцяв, зроблю я від душі.
Ходім же, повечеряєм, щоб потім
Перетравити краще наші плани.
Виходять.
СЦЕНА 2
Перед будинком Гастінгса.
Входить гонець.
Гонець
(стукаючи в двері)
Мілорде!
Гастінгс
(за дверима)
Хто стукає?
Гонець Від лорда Стенлі я.
Входить Г а с т і н г с.
Гастінгс Котра година?
Гонець Било вже четверту.
Гастінгс Не спиться лорду Стенлі в довгі ночі?
Гонець Та, мабуть, так, з доручення судивши.
По-перше, він вітає вас, мілорде.
Гастінгс А далі?
Гонець Повідомляє вас,— він бачив сон,
Що ніби вепр шолом зірвав із нього;
Звіщає, що дві ради буде нині:
Що схвалять на одній, те вам обом
Завдасть жалю, як будете на другій.
Тож він послав спитати вашу милість,
Чи зволите ви спішно вкупі з ним
На конях враз податися на північ
Від небезпеки, що він серцем чує?
Гастінгс Ти, хлопче, до свого вертайся пана,
Скажи, щоб цих двох рад він не боявся,-
Ми з ним обидва будем на одній,
На другій — Кетсбі, мій хороший друг;
Усе, що там могло б і нас торкатись,
Всі рішення їх будуть нам відомі.
Скажи, що всі страхи ці безпідставні,
А щодо снів — невже такий він простий,
Щоб вірити примхливій грі дрімоти?
Від вепра ж, що не гониться, тікати —
Це показати здобич там йому,
Де він за нею і не думав гнатись.
Скажи, щоб сам сюди мілорд приїхав,-
Ми підем в Тауер, і він побачить,
Який до нас ласкавий буде вепр.
Гонець Все передам, мілорде, як сказали.
(Виходить)
Входить Кетсбі.
Кетсбі Із добрим ранком, лорде благородний!
Гастінгс Добридень, Кетсбі. Ви раненько встали.
Що чути у хиткій державі нашій?
Кетсбі Все, справді, в ній хитається, мілорде.
Та, вже, мабуть, міцнішою й не стане,
Поки вінця наш Річард не надягне.
Гастінгс Вінця! Якого це вінця? Корони?
Кетсбі Авжеж, мілорде.
Гастінгс Хай краще голову мені зрубають,
Ніж бачити корону не на місці.
її, гадаєш, на меті він має?
Кетсбі Клянусь життям, це так. І вас схилити
До партії хотів би він своєї.
Тому-то й шле цю добру вістку вам:
Рід королеви, ваших ворогів,
Сьогодні в Помфреті ведуть на страту.
Гастінгс За ними, справді, плакати не буду,-
Вони мої одвічні вороги.
А щоб за Річарда подав я голос,
Щоб у наступника відняти трон,-
Бог бачить, хай умру, а так не буде!
Кетсбі Хай бог зміцнить вас в мислях благородних!
Гастінгс Тож цілий рік радітиму я щиро,
Що вже дожив до смерті тих, хто гнів
На мене королівський накликає.
Ще й тижня не мине, як зажену
Я декого, куди він не гадав.
Кетсбі Страшна, мілорде, смерть, коли її
Не ждуть і не готуються до неї.
Гастінгс Жахливо це, жахливо! Так загибель
Знайшли граф Ріверс, Воган, Грей; так може
Ще де з ким статись, хто себе вважає,
Як ти і я, в безпеці. А до нас
І Річард сам, і Бекінгем прихильні.
Кетсбі Вас високо обидва принци ставлять.
(Убік)
На міст поставлять голову твою.
Ганстінгс Я знаю, та цього ж і заслужив я.
Входить Стенлі.
А, друже! Де ж рогатина у вас?
Ви вепра боїтесь, самі ж без зброї?
Стенлі Привіт, мілорде! Й вам добридень, Кетсбі!
Для вас все жарти, але — хрест святий! —
Наради ці мені не до вподоби.
Гастінгс Своїм життям, мілорде, дорожу
Так, як і ви; й клянусь, воно ніколи
Дорожчим не здавалося мені.
Невже б, гадаєте, я міг радіти,
Якби не знав, що всі в безпеці ви?
Стенлі Пани, що в Помфреті, теж виїздили
Веселі з Лондона, біди не ждали;
В них і причин боятись не було,
А як же швидко день для них померкнув!
Мене лякає помста ця раптова.
Дай боже, щоб це був лиш: марний страх!
Ну, в Тауер ходімо. День настав.
Гастінгс Ходім, ходім. А.знаєте, мілорде,
Що голови панам тим постинають?
Стенлі Ніж голови за вірність їм стинати,
Шапки з їх суддів краще б поскидати.
Ну що ж, ходім, мілорде.
Входить посланець.
Гастінгс Ви йдіть, а я поговорю з цим хлопцем.
Стенлі й Кетсбі виходять.
Ну як тобі ведеться, друже мій?
Посланець Тим краще, що мілорд питати зводить.
Гастінес Скажу й тобі, що краще я живу,
Аніж тоді, як стрілись ми востаннє.
Тоді з намови рідних королеви
Під вартою я в Тауер ішов.
Тепер скажу (тримай лише про себе) —
Сьогодні йдуть на страту вороги,
Мені ж сьогодні добре, як ніколи.
Посланець Щасти вам боже, дорогий мілорде!
Гастінгс Спасибі! Випий за моє здоров'я.
(Кидає йому гаманець)
Посланець О, дякую, мілорде!
(Виходить)
Входить священик.
Священик Добридень! Радий бачить вас, мілорде.
Гастінгс Всім серцем дякую, сер Джрн шановний!
Я за останню службу винен вам;
Прийдіть в суботу— я за все віддячу.
Священик Я буду ждати, ваша світлість.
Входить Бекінгем.
Бекінгем Про що в мілорда з панотцем розмова?
Він вашим друзям в Помфреті потрібний,
А вам, мілорде; рано сповідатись.
Гастінгс Я, слово честі, й сам про них подумав,
Із преподобним стрінувшись отцем.
І ви у Тауер?
Бекінгем Іду, мілорде, тільки ненадовго.
Раніш за вашу світлість повернуся.
Гастінгс Можливо, я лишусь там на обід.
Бекінгем
(Убік)
І на вечерю, хоч того и не знаєш.
(Уголос)
Ну що ж, ходім?
Гастінгс Я з вами, ваша світлість.
Виходять.
СЦЕНА З
Помфрстський замок.
Входить Ретк ліф із вартою, що веде Р іверса, Грея й Воганана
страту.
Реткліф Ану, виводьте в'язнів!
Ріверс Дозволь сказать тобі, сер Річард Реткліф:
Побачиш ти сьогодні, як підданці
За правду, честь і вірність умирають.
Грей Хай принца бог від вас охороняє;
Проклята зграє лютих кровопивців!
Воган Ще й ви колись заплачете, стривайте!
Реткліф Кінчайте! Вашому життю вже край!
Ріверс О Помфрет, Помфрет! О тюрмо кривава,
Фатальна ти для перів благородних!
За мурами злочинними твоїми
На смерть зарубаний був Річард Другий.
Для більшої ганьби твоєї й ми
Безвинною тебе напоїм кров'ю.
Грей Побило нас прокляття Маргарити
За те, що з Гастінгсом дивились мовчки,
Як Річард убивав її Едварда.
Ріверс Вона і Річарда, і Бекінгема,
І Гастінгса кляла. Згадай, о боже,
її мольбу за них, як і за нас!
А за сестру мою й її синів
Прийми, о боже, нашу вірну кров,
Що, знаєш сам, проллється безневинно.
Реткліф Хутчіш! Година смертна ваша б'є.
Ріверс Востаннє, Грей і Воган, обнімімось.
Прощайте, до побачення на небі!
Виходять.
СЦЕНА 4
Лондон. Кімната в Тауері.
Входять Бекінгем, Стенлі, Гастінгс, єпископ Ілійський, Рет-
кліф, Кетсбі, Ловел та інші лорди й сідають навколо стола.
Гастінгс Зібралися ми, пери благородні,
Щоб день коронування призначити.
Назвіть же, в ім'я господа, той день.
Бекінгем Чи все для коронації готове?
Стенлі Все, тільки день лишилось призначити.
Єпископ Вважаю я, що завтра — день щасливий.
Бекінгем Чи знає хто, як думає протектор?
Хто, лорди, з вас до герцога найближчий?
Єпископ Це чи не вам найлегше знать, мілорде.
Бекінгем Обличчя знаєм лиш; що ж до сердець —
Ні він мого, ні ваших я не знаю,
И думки його для мене не відомі.
Ви, Гастінгсе, йому найближчий друг.
Гастінгс Спасибі герцогу, мене він любить,
Але про день коронування з ним
Не розмовляли ми, і він високих
Бажань мені своїх не повіряв.
Самі назвіть ви день, шановні лорди.
Я замість герцога подам свій голос,-
Він прийме це, гадаю я, прихильно.
Входить Г л о с т є р.
Єпископ В щасливий час, іде сюди сам герцог.
Глостер Добридень вам, шановне товариство!
Сьогодні я заспав; та сподіваюсь,
Моя відсутність вам не заважала
Й без мене справи вирішать важливі.
Бекінгем Якби на репліку ви не ввійшли,
Провів би Гастінгс вашу роль, мілорде,-
За вас назвав би день коронування.
Глостер Ніхто, крім Гастінгса, цього не смів би,-
Мене він добре знає й любить щиро.
Гастінгс Мілорде, дякую.
Глостер Мілорд єпискоиі
Єпископ До послуг я.
Глостер У вас в саду, в Голборні,
Чудові полуниці бачив я;
Пошліть, будь ласка, їх мені нарвати.
Єпископ 3 великою приємністю, мілорде.
(Виходить)
Глостер Мій любий Бекінгеме, лиш два слова.
(Відводить його вбік)
У Гастінгса був Кетсбі в нашій справі,
Та норовиться дворянин упертий:
Радніш він голову складе, ніж дасть
Відняти трон у сина владаря,
Як він його в шанобі величає.
Бекінгем Ви на хвилину вийдіть; я — за вами.
Глостер і Бекінгем виходять.
Стенлі Ми дня врочистого ще не обрали.
Здається, завтра — ще занадто раноа
Я й сам іще не все приготував
' І був би радий, щоб той день відкласти.
Повертається єпископ Ілійськйй.
бпііскоп А де ж це лорд-протектор? Вже послав я
По полу Ниці.
Гастінгс Веселий.нині герцог і привітний.
На думці щось хороше в нього є,-
Він так ласкаво з нами привітався.
Навряд чи є хто в християнськім світі,
Хто б менше вмів ховати ласку й гнів!
З його обличчя й те, що в серці, видно.
Стенлі Яку ж сьогодні вичитали ви
Частину серця із його обличчя?
Гастінгс Клянусь, він ні на кого зла не має,
А то було б це видно по очах.
Стенлі Дай боже, щоб було, як ви сказали.
Вертаються Глостер і Бек ін гем.
Глостер Скажіть усі, чого достойні ті,
Хто смерть мені проклятим чаклуванням
Змовляється наслати; хто мені
Виснажує бісівським чаром тіло?
Гастінгс Любов до вас мені велить, мілорде,
Раніш за всіх присутніх вирок винним
Проголосити. Я скажу, мілорде:
Хто б то не був, достойний смерті він.
Глостер Хай злочин їх засвідчать ваші очі.
їх чари — на мені. Погляньте, ось.
Рука моя, немов посохле віття,-
Едварда це жона, потворна відьма,
Та ще повія непутяща Шор
Злим чаром так м,ене затаврували.
Гастінгс Якщо вони зробили це, мілорде...
Глостер "Якщо вони?" То ти повій заступник?
"Якщо" ти кажеш? Зрадник! Смерть тобі!
Клянуся, що не сяду їсти, поки
Ця голова не буде стята з пліч. :
Вам, Ловел з Реткліфом, це доручаю.
Кому Я ДОРОГИЙ гт— ХОДІМ ЗІ МНОЮ!
Виходять усі, крім Ґастінгса, Реткліфа і Ловела.
Гастінгс О, горе Англії! Ні, не мені!
Я міг це, божевільний, відвернути.
У Стенлі вепр у сні зірвав шолом,
А я цим знехтував, я не тікав.
Спіткнувсь ошатний кінь мій тричі вранці
І диба перед Тауером став,,
Немов з огидою відчувши бойню.
Тепер той панотець мені потрібний!
Я каюсь, що признався посланцеві,
Як я радів, що в Помфреті сьогодні
Йдуть вороги мої на смерть криваву,
А я— в безпеці, в ласці і в пошані.
О Маргарито, тяжко твій проклін
Упав на голову мою нещасну!
Реткліф Кінчайте сповідь! Герцог жде обіду.
І вашу голову він хоче бачить.
Гастінгс О, смертних марна і минуща ласка!
А ми ж над божу прагнемо її!
Хто на людей поклав свої надії,
Живе, мов п'яний той матрос на щоглі,
Що з кожним поштовхом упасти може
У згубну океанну глибочінь.
Ловел Ну, швидше, швидше,— марні ваші зойки.
Гастінгс Кривавий Річард! Англіє нещасна!
-Жахливий я тобі віщую час;
Якого ще не знав йаш вік нужденний!
Ведіть на страту-й голову несіть.
Не смійтесь, бо й за вами смерть стоїть.
Виходять. ;
СЦЕНА 5
"Лондон. Перед мурами Тауера.
Входять Глостер і Бекіи-гем в: іржавих, зовсім поганих, нашвидку
одягнених латах. . ,
Глостер Чи, брате, вмієш ти тремтіти й бліднуть,
: Переривати віддих на Півслові,
То починать, то знову замовкати,
Немов від страху збожеволів ти?
Бекінгем .Ого! Удати трагіка я зможу:
За кожним словом буду озиратись,
Здригатися, чекати небезпеки
Від соломиночки. Страшливий погляд
І сміх удаваний — мені до послуг,
І ними, при потребі, можу я
Щомить прикрити хід свій стратегічний.
Що ж Кетсбі, вже пішов?
Глостер Та он, дивись, лорд-мера він веде.
Входять лорд-мер і Кетсбі.
Бекінгем Дозвольте говорити з ним. Лорд-мере...
Глостер Звідний спустити міст!
Бекінгем А! Барабан!
Глостер Огляньте мури, Кетсбі.
Бекінгем Лорд-мере, вас покликали сюди...
Глостер Оглянься, стережись,— тут вороги!
Бекінгем Хай бог нас береже й безвинність наша!
Входять Ловел і Реткліфз головою Гастінгса на списі.
Глостер Спокійно, друзі то: Реткліф і Ловел.
Ловел Ось зрадника мерзенна голова.
Сконав підступний, небезпечний Гастінгс.
Глостер
(плаче)
Я так любив його, що сліз не здержу!
Вважав я: найщиріше він створіння
З усіх, що в світі християнськім дишуть;
За книгу мав, якій я довіряв
Душі своєї думи потаємні.
Так прикривавсь він виглядом чесноти,
Що, крім відкритого його нечестя,-
Я мислю про зв'язок із пані Шор,-
Ні плями в нім ніхто не запідозрив.
Бекінгем О, це був спритний і підступний зрадник,
Яких ще світ не бачив. Чи, лорд-мере,
Могли б ви уявить або повірить
(Тож тільки вищим промислом живі ми
І тут говорим), що лихий той зрадник
Замислив нині на державній раді
Мене і лорда Глостера убити?
Лорд-мер Невже це правда?
Глостер То що ж ми, турки чи якісь невірні,
Щоб зважилися проти всіх законів
На наглу смерть негідника послати,
Якби цей крайній небезпеки стан,
Мир Англії і наше врятування
До тої страти нас не спонукали?
Лорд-мер Щасти вам боже! Гідний смерті він.
І добре ваші світлості вчинили:
Від зрадництва ви всіх застерегли.
Бекінгем Добра від нього я не ждав відтоді,
Як він злигався з тою пані Шор.
його ми стратить мали не раніше,
Ніж прийдете ви глянути, мілорде.
Та поспіх ревних друзів намір цей
Супроти волі нашої змінив.
Хотілось нам, щоб чули ви, мілорде,
Як зрадник полохливе дав зізнання
Мети і засобів своєї зради,
Щоб ви могли про це розповісти
Всім громадянам, між яких можливі
І плач за ним, і вигадки про нас.
Лорд-мер Мій добрий лорде, й ваших слів доволі:
Так ніби все я чув і бачив сам.
Тож будьте певні, принци благородні,-
Я вірним громадянам розповім,
Як справедливо все ви учинили.
Глостер На те ми й запросили вашу милість,
Щоб світських пересудів нам уникнуть.
Бекінгем Хоч ви, на жаль, і запізнились трохи,
Посвідчіть те, що чули тут від нас.
Прощайте ж, поважаний мій лорд-мере.
Лорд-мер виходить.
Глостер За ним, за ним іди, мій Бекінгеме!
Спіши до ратуші вслід за лорд-мером.
Знайди нагоду людям натякнути,
Що незаконні є Едварда діти,
Що він віддав на страту міщанина,
Який у спадок сину обіцяв
Корону дати, мавши на увазі
Лиш вивіску, що позначала дім.
Додай, який розпусний був Едвард,
Як він жінок в жазі міняв тваринній,
Як зводив він служниць, дружин та дочок,
Як серце хиже і ненатле око
На-здобичбез упину він ярив.
Як буде треба, то й мене торкнись;
Скажи, шо в рік, коли ходила мати
Едвардом ненаситним, воював
У Франції мій батько, Йорк державний,
І, час обчисливши, не міг признати,
Щоб цей нащадок був його дитя.
Було Це видно й з рис його обличчя: ~
На батька нашого не схожий він.
Але цього торкайся обережно,-
Бо ж знаєш ти, що мати ще жива.
Бекінгем Зіграю красномовця я чудово,
Мов прагну нагороди золотої
Для себе. До побачення, мілорде!
Глостер Як вийде все гаразд, в Бейнардський замок
Приводь їх: там я буду ждати в колі
Єпископів та панотців учених.
Бекінгем Я йду. В годині другій або третій
Ви дожидайте з ратуші вістей.
(Виходить)
Глостер Йдіть, Ловел, швидше до магістра Шоу.
(До Кетсбі)
Ати т— до брата Пенкера. Просіть
Обох в Бейнарді бути за годину.
Ловел, Реткліф і Кетсбі виходять.
Тепер піду наказ таємний дам —
З очей прибрати Кларенса поріддя,
Та ще наказ — ані душі живої
До принців молодих не допускати.
(Виходить} .
СЦЕНА 6
Вулиця в Лондон?.
Входить п и с а р із паперами в руках.
Писар Ось Гастінгсу обвинувальний вирок.
Його я начисто списав прегарно,-
Читатимуть його в соборі нині.
І зважте, як все злагоджено добре!
Сидів над ним годин я з одинадцять,-
Увечері він присланий від Кетсбі,-
І стільки ж начорно його писали,
А п'ять ґоДин тому живий був Гастінгс,
На волі, без вини був, без підозри.
Такий-то світ тепер! І хто б, дурний,
Тут не побачив явного обману?
Та хто б сказать посмів, що бачить це?
Так, світ лихий — і він ще гірший буде,
Як мовчки зло таке в нім терплять люди!
(Виходить)
СЦЕНА 7
Лондон. Подвір'я Бейнардського замку.
Входять з одного боку ГлОстер, з другого-Бекінгем.
Глостер Ну як? Що там говорять громадяни?
Бекінгем Святою богоматір'ю клянусь,
Безмовні всі, ні слова не говорять.
Глостер Каз.ав — Едварда діти незаконні?
Бекінгем Так. Про угоду шлюбну з леді Люсі
Й про ту, що склав у Франції посол;
І про Едварда хтивість ненаситну,
Насильство над жінками, люті кари
За дріб'язок; про те, що він байстря,
Зачате, як у Франції був батько,
Що зовсім він на батька і не схожий.
Тоді про вашу схожість я сказав,
Що ви є всім жива його подоба —
І виглядом, і духу благородством;
Згадав шотландські ваші перемоги,
Воєнну вправність, в мирних справах мудрість,
І щедрість, і смирення, й доброчесність.
Нічого не лишив я без уваги,
Що вашим намірам було б корисне.
Скінчивши мову, всіх закликав я,
Хто лиш добра бажає для вітчизни,
Кричати: "Хай живе король наш Річард!"
Глостер Ну й що ж вони, кричали?
Бекінгем Ні, свідок бог,— не мовили —ні слова,
Як статуї, як той бездушний камінь,
Лише, бліді як смерть, переглядались.
За це їм докоривши, я у мера
Спитав, що значить це мовчання вперте.
Він відповів, що до таких промов
Народ не звик, окличника їм треба.
Йому звелів я все те повторити,
А він лиш: "Герцог каже... герцог мислить..."
Від себе ж він ні слова не потвердив.
Тут хлопці наші ззаду вверх шапки
Підкинули, і голосів з десяток
Гукнуло: "Хай живе король наш Річард!"
Я скористався із цієї жменьки
И "Спасибі,— мовлю,— друзі й громадяниі
Ці оплески і радісні ці крики —
Знак мудрості й до Річарда любові!"
На цьому закінчив я і пішов.
Глостер От довбні без'язикі! Всі мовчали?
Бекінгем Сказати правду вам, мовчали.
Глостер То мер сюди з своїм не прийде почтом?
Бекінгем Він зараз буде. Треба вдати острах;
Не зразу й говорить їм дозволяйте.
В руках, мілорде, майте молитовник
І стійте з ним між двох духівників,-
Я з приводу цього скажу їм казань.
Не піддавайтесь легко на прохання;
Мов дівка — "ні" кажіть, а там погодьтесь.
Глостер Я йду. Якщо так само ревно ви
Просити будете, як я — зрікатись,
То успіх нас чекає безперечний.
Бекінгем Йдіть на балкон! Вже стукає лорд-мер.
Глостер виходить.
Входять лорд-мер, міські старшини й городяни.
Вітаю вас, лорд-мере. Я все жду,
Чи вийде герцог з нами розмовляти.
Із замку виходить К є т с б і.
Ну, Кетсбі, що нам герцог відповів?
Кетсбі Він просить вас, мій благородний лорде,
Зайти до нього завтра чи позавтра,
Сьогодні-бо з двома він панотцями
Заглибився в духовне споглядання,
І не хотів би задля світських справ
Спасенні ці заняття полишати.
Бекінгем Верніться, добрий Кетсбі, до мілорда,
Скажіть, що я, лорд-мер і громадяни
В важливій справі в час відповідальний
І в інтересах спільного добра
Прийшли гуртом до нього на розмову.
Кетсбі Я зараз же про все це доповім.
(Виходить)
Бекінгем
(до лорд-мера)
Так, так, мілорде, герцог —не Едвард:
Не ніжиться він в ліжку соромітнім,-
Навколішках читає молитов;
Не бавиться він з парою коханок,-
З двома ченцями бесіду веде;
Не спить, щоб гладшало нікчемне тіло,
А дух бадьорий багатить в молитві.
Була б щаслива Англія, коли б
Цей принц достойний влади взяв кермо!
Але, боюсь, його нам не вблагати.
Лорд-мер Бог допоможе, не відмовить він!
Бекінгем Боюсь, відмовить! От прийшов і Кетсбі.
Входить Кетсбі.
Ну, Кетсбі, що сказав тобі мілорд?
Кетсбі Дивується, навіщо ви зібрали
Таку до нього силу городян.
Ніким не попереджений раніше,
Боїться він, що "задум ваш недобрий.
Бекінгем Як жаль, що благородний родич мій
В нас задуми недобрі запідозрив.
Клянусь небом, ми прийшли з любов'ю!
Дерніться й герцогові це скажіть.
КетсбІ виходить.
Як чотк" взяв побожний чоловік,
То вже його від них не відірвати,-
Такий солодкий захват молитовний.
На галерею вгорі виходить між двох єпископів Глостер з молитовни-
ком у руках.
Вертається Кетсбі.
Лорд-мер Дивіться, герцог поміж двох духовнихі
Бекінгем Для принца християнського вони —
Підпора, щоб падіння вберегтися.
Дивіться, й молитовник у руках —
Оздоба вірна праведних людей.
(До Глостера)
Плантагенете славний, світлий герцог,
Схили ласкавий слух до цих благань
І вибач); що посміли перервати
Ми хід твоїх занять христолюбивих.
Глостер Не треба перепрошень цих, мілорде,
Я сам прошу пробачення за ге.
Що, весь служінню богові віддавшись,
Прийняти друзів я не поспішив.
Облишмо це. Чим можу стать в пригоді?
Бекінгем Тим., що догідне й богові, і людям,
Що в цім краю тепер живуть без влади.
Глостер Боюсь, що учинив я щось таке,
Чим заслужив неласку я громадську,
й за мій нерозум докорить прийшли ви.
Бекінгем Вчинили, ваша, світлість, Та могли б
Ви, нас послухавши, той гріх загладить.
Глостер Хіба ж не в християнській я країні?
Бекінгем То знайте: гріх ваш той, що віддали ви
І трон величний, і верховну владу,
І берЛо ваших предків вікопомних,
І сан в^щ, ї природжені права, '
І славу дому царськрго спадкову
Поганій парості гнилого пня.
Від тихості оспалих ваших мислей
Ми для добра вітчизни будим вас.
Наш острів кращих паростків позбувся,
Його обличчя — все в ганебних шрамах,
Дуб царський обвило негідне віття,
І він по плечі в темну вгруз безодню
Байдужості й німого забуття.
Щоб край урятувать, ми вашу світлість
Всім серцем просимо тягар узяти
Керма державного в країні вашій —
Не як протектор, опікун, намісник,
Покірний наймит користі чиєїсь,
А як король по праву і по крові,
Як спадкоємець власної держави.
Тому-то в супроводі ваших друзів,
Вам відданих, поважних громадян,
З наполягання їхнього палкого
Прийшов і я благати вашу світлість.
Глостер Не знаю, як для вас зробити краще
І як гідніш для мене: відійти
В мовчанні а чи гірко докорити?
Не відповім-подумаєте ви,
Що онімів язик мій з честолюбства
Й прийняв я влади золоте ярмо,
Що марно хочете мені накинуть.
А дорікати вам за домагання,
До мене повні вірної любові,
Це значить друзів скривдити моїх.
Щоб першого не викликать словами
І другого уникнути мені,
Я відповідь даю вам остаточну:.....
За ласку дякую, але високих;
Не заслужив я ваших домагань.
Якби й відпали всякі перешкоди ,
І рівним був мій до корони шлях,
Як певним є моє по крові право,
Та сам настільки я убогий духом —
І стільки маю величезних вад* ,
Що раділе б я від величі ховався,-
Нездатний з хвилями змагатись човен,-
Ніж, величі шукавши, задихатись
У випарах облесливої слави,
Та богу дяка, вам я не потрібний,
Сам помочі від вас я потребую:
Вам помагати — надто кволий я.
Плід царський царське дерево дало нам.
Незримо сплине час, той плід дозріє,
Державний трон собою прикрасить
І всіх вас царюванням ощасливить.
Що ви мені несли, йому — по праву
Зорі його щасливої — складаю.
Хай бог від зазіхань цих нас боронить!
Бекінгем Мілорде, це про совість вашу свідчить;
Та ваші докази, як роздивитись,
Необгрунтовані усі, безсилі.
Едвард — син брата вашого, це правда,
Та не його законної дружини.
Ваш брат із леді Люсі заручився,
Живий цього є свідок — ваша мати.
Пізніш він висватав через посла
Сестру французького монарха — Бону.
Від них обох його відбила вбога,
Прив'яла і підтоптана вдова,
Синів численних клопітлива мати,
Що полудень днів кращих перейшла,
Вона йому запала в очі хтиві
І, ним заволодівши, до падіння
В мерзотне двоєженство довела.
На ложі блудному зачав він з нею
Едварда, що звемо ми чемно принцом.
Я б міг гіркіші докази навести,
Та, тих шануючи, хто ще живий,
Межу кладу своєму язикові.
Тож не відмовте і прийміть, мілорде,
Вам пропонований високий сан —
Як не для нашого й вітчизни блага,
То щоб підняти рід ваш благородний
З гнилизни, що його роками точить,
На шлях прямий, по правді вам належний.
Лорд-мер Мілорде, молять громадяни,— згодьтесь!
Бекінгем Не відкидайте їхньої любові!
Кетсбі О, дайте радість їм, вволіть їх волю!
Глостер Ах, нащо цих турбот мені тягар-!
Нездатний я до величі і влади.
Прошу вас, не прийміть це за образу:
Не можу я й не хочу поступитись.
Бекінгем Напевне, вам любов не дозволяє
Хлоп'я відтрутити — він братів син.
Ми знаємо, що лагідні ви серцем,
Що жалісливі й ніжні ви, як жінка,
Що добрі й до своєї ви рідні,
Й не менше до людей усяких станів.
Та знайте: чи погодитесь, чи ні,
А син Едварда кор.олем не буде.
Ми іншого посадимо на трон,
На сором роду вашому й на згубу.
З цим рішенням ми залишаєм вас.
Більш не благаймо, годі, громадяни!
Глостер О, не гнівись, мій добрий Бекінгеме!
Бекінгем, лорд-мер, старшини й городяни виходять.
Кетсбі Верніть їх, ваша світлість, і погодьтесь.
Бо зречетесь — країні всій на горе.
Глостер Ви цілий світ турбот мені завдати
Бажаєте. Верніть їх.
Кетсбі виходить.
Я не камінь,-
Благання щирі пройняли мене,
Хоч проти цього і душа, й сумління.
Повертаються Бекінгем та інші.
Мій брате, ви, мужі поважні й мудрі!
Як ухвалили ви мені на спину
Накинуть владу — хоч-не-хоч, а мушу
Я терпеливо цей тягар нести;
Але як чорний наклеп і злослів'я
Услід цій згоді примусовій прийдуть,
Нехай цей примус виправданням буде
Мені від плям брудних ганьби й неслави.
Бог бачить, бачите, мабуть, і ви,
Який далекий я від цих бажань.
Лорд-мер Щасти вам боже! Все, що бачим, скажем,
Глостер І це сказавши, скажете лиш правду.
Бекінгем Із титулом високим вас вітаю.
Літ довгих, Річарде, королю наш!
Всі Амінь.
Бекінгем То завтра зволите й коронуватись?
Глостер Коли завгодно, раз ви так схвалили.
Бекінгем До вас1 ми прийдем завтра, ваша світлість,
А нині в радості вас залишаєм.
Глостер ' :
-.-.. (до єпископів)
І ми вернімось до трудів побожних.
Прощай же, брате мій. Прощайте, друзі.
Виходять.