Річард ІІІ

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Перед Тауером.
Входять з одного боку--королева Єлизавета, герцогиня Иорк-
Ська і маркіз Дорсет; з другого —л є д і А н на, герцогиня Глостерська,
яка веде за руку леді Мар гари ту П л а н т а г є н є т, доньку Кларенса.
Герцогиня Хто йде до нас? Плантагенета внучка
Із нею тітонька ласкава Глостер!
Клянусь життям, у Тауер ідуть
Сердечно принців милих привітати.
(До леді Анни)
Добридень, дочко! .:.,.;
Леді Анна Хай обом, міледі,
Пошле вам бог щасливий, світлий день!
Єлизавета й вам, сестро дорога! Куди йдете ви?
Леді Анна Не далі, яку Тауер, і з тим щг.
Гадаю, що й у вас, бажанням щирим —
Ласкавих принців наших привітати.
Єлизавета Спасибі, сестро. То ходімо ж разом.
Входить Бреке"нбер(.
От, в добрий час, і комендант іде.
Будь ласка, коменданте, як живуть там
Принц І молодший син мій, герцог Йорк?
Брекенбері Здорові, королево. Та, пробачте,
Не можу я до них вас допустити:
Суворо це король заборонив.
Єлизавета Король? Який?
Брекенбері Я мислив — лорд-протектор.
Єлизавета Хай цього сану бог його боронить!
Він ставить грань між їх любов'ю й мною?
Я.— мати,— хто нас може розлучити?
Герцогиня їх батька мати я,— їх бачить хочу.
Леді Анна Я родом — тітка їм, любов'ю — мати.
Веди мене до них. Я всю вину
Знімаю з тебе і беру на себе.
Брекенбері Ні, ні, міледі, я цього не можу;
Я зв'язаний присягою,— пробачте.
(Виходить)
Входить С т є н л і.
Стенлі Якби пізніш я стрів вас на годину,
То я вітав би герцогиню Йоркську
Як матір двох прекрасних королев.
(До леді Анни)
Спішіть, міледі, швидше у Вестмінстер '->
Коронуватись з Річардом на царство.
Єлизавета Мерщій порвіть шнурівку,
Щоб серце здавлене вільніше билось,
Бо я зомлію з цих новин убивчих!
Леді Анна Жахлива вість! Огидна новина!
Дорсет Та заспокойтесь. Матінко, що з вами?
Єлизавета Тікай, не говори зі мною, Дорсет!
Смерть і біда мчать за тобою вслід.
Моє ім'я-: моїм загибель дітям.
Від смерті, від пекельної руки
Рятуйсь, пливи до РІчмОнда за море.
Біжи, тікай, тікай з цієї бойні,
Не множ собою вбитих і не Дая,
Щоб я з прокльоном Маргарити вмерла —
Ні мати, ні жона, ні королева!
Стенлі Розумно це ви радите, міледі.
(До Дорсета)
Спішіть, годин не гайте дорогих!
Листа я вами передам до сина
Свого, щоб вас зустрів і допоміг вам,-
Лиш не баріться й не прогайте часу.
Герцогиня О зла й нещастя вітре лиховійний!
Моя утробо клята, ложе смерті!
Ти василіска викинула в світ,
Чий погляд неминуче убиває.
Стенлі
(до леді Анни)
Ходім, міледі, треба поспішати.
Леді Анна Із нехіттю великою я йду.
О, дав би бог, щоб золотий обруч
Обняв чоло мені жарким залізом
І мозок мій спалив! Щоб мирували
Мене отрутою! Щоб я й померла,
Не чувши криків: "Слава королеві!"
Єлизавета Йди, бідна, йди,— твоїй не заздрю славі.
Не клич біди собі, щоб нас утішить.
Леді Анна Не клич? Я йшла за Генріховим гробом,
Як муж теперішній прийшов до мене.
Не змив ще з рук він ангельської крові
Того, хто першим мужем був мені,
й святої крові мученика-батька,
Чию труну тоді я проводжала,-
Тоді ще Річардові просто в вічі
Сказала я: "Будь проклятий, зробив
Стару вдову ти з мене, молодої!
Оженишся — хай сум з тобою ляже
І хай жона (як знайдеться безумна)
Нещасніша в житті з тобою буде,
Ніж я від смерті мужа дорогого!"
Не встигла я прокльонів повторити,
Як швидко він медовими словами
Моє жіноче серце полонив,
І власний мій проклін упав на мене,
й очам моїм нема вже відпочинку.
Снів золотих цілющої роси
Я в ліжку Річарда й на мить не знала,-
Від снів його кошмарних прокидалась.
Ненавидить мене він, бо дочка я
Уоріка — мене він скоро кинеї
Єлизавета Прощай, сердешна! Жаль мені тебе.
Леді Анна Не менше й я журюсь за вас душею.
Дорсет Прощай! Як сумно славу ти стрічаєш!
Леді Анна Прощай, нещасний,— з нею ти розстався!
Герцогиня
(до Дорсета)
Пливи ж до Річмонда, щаслива путь!
(До леді Анни)
Ти йди до Річарда, твій захист — небо.
(До королеви Єлизавети)
Ти в храм іди — і знайдеш там утіху.
А я — в могилу, там мій мир і спокій.
Вісімдесят я років прожила;
Година щастя — тиждень горя й зла.
Єлизавета Заждіть, ще раз на Тауер погляньмо.
Каміння давне, пожалій маляток,
Що заздрість у твоїх сховала мурах!
Тверда колиско для діток маленьких,
Товаришу хмурний, сувора нянько,-
Май ласку до діток моїх безвинних!
Безумний біль від стін несу камінних!
Виходять.
СЦЕНА 2
Тронний зал у королівському палаці.
Входять Р і ч а р д у королівському вбранні, з короною на голові, Б є к і н г є м,
К в т с б і, паж та Інші.
Річард Всі відійдіть. Мій брате Бекінгеме!
Бекінгем Я тут, мій володарю!
Річард Дай руку.
(Сідає на трон)
Лиш порадами твоїми
І поміччю сів королем тут Річард.
Чи то на день лише ця слава нам,
Чи довше будем тішитися нею?
Бекінгем Вона жива — і житиме довічне!
Річард Ах, Бекінгеме, випробую нині,
Як на бруску, чи з золота ти справді.
Живий Едвард маленький. Зрозумів ти?
Бекінгем Наказуйте,, владарю.
Річард Кажу я — хочу бути королем.
Бекінгем Та ви ж коррль, державне мій преславний.
Річард Ха! Я король? Але ж Едвард живий!
Бекінгем Так, володарю.
Річард Висновок немилий —
Що житиме Едвард. "Так, володарю!"
Не був, мій братику, ти дурнем досі.
Сказать ясніше? Хочу, щоб умерли
Байстрята ці й щоб сталось це негайно.
То як? Відразу й коротко кажи.
Бекінгем Як королю завгодно, так і буде.
Річард Так, так! Але чого ти наче з криги?
Кажи, ти згоден, щоб вони умерли?
Бекінгем Перепочити дайте хоч хвилину,
Раніше ніж упевнено сказати.
Вам зараз дам я відповідь свою.
(Виходить-)
Кетсбі
(тихо, до одного з присутніх)
Король у гніві. Глянь, кусає губи!
Річард
(сходячи з трону)
Багато краще з дурнем міднолобим,
З хлопчиськом нерозважним розмовляти,
Ніж з тим, хто пильно дивиться на тебе.
Обачним став чванливий Бекінгем.
Гей, паж!
Паж Я тут, мілорде!
Річард Не знаєш ти, хто міг би спокуситись
За золото на вбивство потаємне?
Паж Є невдоволений один з дворян,
Чий гаманець не в згоді з гордим духом.
На що завгодно золото намовить
Його раніш від двадцяти промовців.
Річард Як прізвище його?
Паж Він зветься Тіррел.
Річард А, трохи знаю. Йди поклич його.
Паж виходить
Занадто спритний, хитрий Бекінгем
Вже більш моїм повірником не буде.
Зі мною довго він ішов невтомно,
Тепер спочити хоче? Що ж, гаразд.
Входить С т є н л і.
Ну, лорде Стенлі? Що нового чути?
Стенлі Я чув, дєржавче мій,
Що втік маркіз наш Дорсет тайкома
И до Річмонда за морем приєднався.
(Відходить убік)
Річард Стань ближче, Кетсбі. Розпусти чутки,
Що королева Анна тяжко хвора,
Я ж дам наказ міцніш її тримати.
Та підшукай кого з дрібних дворян,
Щоб одружити з Кларенса дочкою;
Хлоп'я ж — дурне, я не боюсь його.
Ти що,-заснув? Кажу я, шир чутки.
Що при смерті моя дружина Анна.
Жвавіше дій: у зародку важливо
Надії вбити, що могли б пошкодить.
КеТСбі ВИХОДИТЬ.
Я з братовою одружусь дочкою:
Без цього трон мій — мов з ламкого скла.
Братів убити й на сестрі женитись?
Непевна путь! Та я загруз в крові,
.1 кожен гріх веде гріхи нові.
Сліз жалості мої не знають очі.
Вертається паж, із ним Тіррел.
Ти звешся Тіррел?
Тіррел Джеме Тіррел, ваш покірливий підданець.
Річард Чи справді так? ,
Тіррел Мілорде, перевірте.
Річард Ти друга зважишся мого убити?
Тіррел Готов, та краще — двох би ворогів.
Річард То й добре. Є два люті вороги;
Нема від них ні сну, ні супокою.
Тож, Тірреле, візьмися ти за них —
За тих байстрят, що в Тауері нині.
Тіррел Звеліть мене до них лиш допустити,
І я звільню вас від того страху.
Річард Твої слова — як музика. Стань ближче,
Перепустку візьми. Схилися вухом...
(Шепоче йому на вухо)
Й нічого більше. Скажеш, що готово,-
Я полюблю і вирізню тебе.
Тіррел Все виконаю враз.
(Виходить)
Входить Б с к і н г є м.
Бекінгем Мілорде, я обміркував наказ,
Що ви його дали мені недавно.
Річард Облишмо це. До Річмонда втік Дорсет.
Бекінгем Я чув про це, мілорде.
Річард Він пасинок вам, Стенлі,— стережіться!
Бекінгем Обіцяного я прошу, мілорде,-
За нього честю поручились ви.
Мені у володіння обіцяли
Ви графство Герефорд з усім майном.
Річард
(до Стенлі)
Пильнуйте жінки, Стенлі,— за зв'язок
Цей з Річмондом самі відповісте.
Бекінгем То як, мілорде, із моїм проханням?
Річард Пригадую, пророчив Генріх Шостий,
Що буде Річмонд нашим королем,-
Тоді був Річмонд хлопцем вередливим.
А королем... хто знає...
Бекінгем Мій владарю!
Річард Чому ж пророк в той самий час мені
Не провістив, що я його уб'ю?
Бекінгем Мілорде, графство обіцяли ви...
Річард Ах, Річмонд! В Ексетері був якось я,
І мер люб'язно показав мені
Тамтешній замок і назвав Ружмоном.
Здригнувсь я — напророчив бард мені
Життя недовге, як побачу Річмонд.
Бекінгем Мій володарю...
Річард Га? Котра година?
Бекінгем Насмілюсь я, мілорде, нагадати
Про обіцянку вашу.
Річард Котра година?
Бекінгем Битиме десяту.
Річард Гаразд, хай б'є.
Бекінгем Чому, "хай б'є", мілорде?
Річард Тому, що ти, як дурень, вибиваєш
Твоїх прохань і дум моїх години.
Не в настрої я нині дарувати.
Бекінгем Тоді скажіть відверто — так чи ні.
Річард Не заважай. Не в настрої я нині.
Виходять усі, крім Бекінгема.
Бекінгем Ах, то презирством платить він за вірність?
На це я королем його зробив?
Згадай про Гастінгса,— в Брекнок мерщій.
Щоб цілій бути голові твоїй!
(Виходить)
СЦЕНА З
Там же.
Входить Тіррел.
Тіррел Нечуваний, кривавий стався злочин,
Жахливе, наймерзенніше убивство,
Яким наш край ще досі не грішив.
Дайтон і Форрест, що купив їх я
До праці в бойні цій немилосердній,
Ці два негідники, пси кровожерні,
Мов двоє тих дітей, ридали з жалю,
Про їх печальну повідавши смерть.
"Так,— мовить Дайтон,-дітоньки лежали..."
"Так,— Форрест перебив,— пообнімались
Безвинними, як з мармуру, руками;
Мов на однім стеблі чотири ружі
В красі весни, їх губи цілувались;
Лежав на їх подушці молитовник —
Побачивши його, я завагався,
Але диявол..."— і негідник змовк,
А Дайтон далі вів: "Ми задушили
Ці ніжні, найпрекрасніші істоти,
Що кращих з дня творіння не було".
У муках совісті і каяття
Вони замовкли, я ж пішов цю вістку
Кривавому віднести королю.
Ось він іде. .
Входить король Річард.
Вітаю вас, владарю!
Річард А, любий Тіррел! Ощасливиш вістю?
Тіррел Якщо дорученого виконання
Вас ощасливить, то щасливі будьте,-
Я все зробив.
Річард Ти бачив їхні Трупи?
Тіррел Так, бачив.
Річард І зарив їх, 'славний Тіррел?
Тіррел Священик Тауера поховав їх,
А Де,-'сказати правду, я не знаю.
Річард Приходь же, Тірреле, десь по вечері,
Про їхню смерть докладніше розкажеш.
Тим часом поміркуй про нагороду —
Твоє бажання виконаю я.
Прощай же. . .
Тіррел Низько кланяюсь, мілорде!
(Виходить)
Річард Син Кларенса вже під замком у мене;
Дочку віддав я за якогось злидня;
Едварда діти — в лоні Авраама.
Дружина Анна з світом попрощалась.
Я знаю, Річмонд має на меті
Едвардову дочку Єлизавету,
Щрб шлюбом з цею досягти корони,-
Але ж я й сам жених їй хоч/куди!
ВХОДИТЬ : Р Є Т К Л і ф.
Рєткліф Владарю мій!
Річард Лиху чи добру вість несеш так шпарко?
Рєткліф Лиху, на жаль. До Річмонда утік
Мортон; з загоном сміливих валлійців
йде Бекінгем, і війська все росте.
Річард 3 ілійцем Річмонд більш мене турбує,
Ніж Бекінгем з розбійницьким набродом.
Вперед! Я знаю, роздум — полохливий,
Лінивий раб повільності тупої,
А з нею слимаком повзе безсилля.
Хай гнівна швидкість, мов крилатий грім,
Мчить вісником — Меркурієм моїм!
Збирай війська! Мій щит-порадник мій.
Не гаймо часу, ворог кличе в бій!
Виходять.
СIIЕ Н А 4
Там же. Перед палацом.
Входить королева' Маргарита.
Маргарита Так, щастя їхнє вже перезріває
І падає в гноїсту пащу смерті.
Я в цих околицях-ховалась мудро,
Чекаючи падіння ворогів,-
І от я свідок засновку страшного.
До Франції поїду я в надії, .
Що й висновок гірким і чорним буде.
Ховайсь, нещасна Маргарито! Хто це?
(Відходить убік)
.Входять королева Єлизавета і герцогиня йоркська.
Єлизавета О любі дітоньки мої! О бідні принци!
О нерозквітлі квіти запашні!
Як Ще в повітрі ніжні ваші душі
І вічних ще нема у них осель,
Почуйте матері гіркі ридання!
Маргарита
(вбік)
Злетіть до неї, мовте: кров за кров,
Ваш світлий ранок ніч укрила знов.
Герцогиня Нещасть удари голос мій розбили,
Німий від зойків, мертвий мій язик.
Едвард Плантагенет, навіщо вмер ти?
Маргарита
(вбік)
Плантагенет Плантагенета вбив,
Едвард Едварду смертний борг сплатив.
Єлизавета Навіщо, боже, ти ягнят безвинних
Забув і в пащу вовкові їх кинув?
Невже ти спав, страшних не бачив дій?
Маргарита
(вбік))
І як поліг мій син та Генріх мій?
Герцогиня Життя змертвіле, зір сліпий, примаро,
Тлін, вийнятий з могили, сором світу,
Скорботний лист, літопис днів томливих,-
Мир на своїй землі відчуй законній,
Що беззаконно кров пила безвинну.
(Сідає на землю)
Єлизавета Якби ти, земле, не оселю смутку,
Могилу швидше нам дала,— себе я
В тобі зарила б, не сиділа б тут.
У кого більше є причин ридати?
(Сідає на землю)
Маргарита
(виходячи наперед)
Якщо поважніша стара скорбота,
То дайте шану старшинства мені
И мого ви горя знайте перевагу.
(Сідає поруч з ними)
Якщо в скорботі можна поєднатись,
То розкажіть свій жаль, а я вам — свій.
Едвард був син мій — Річард його вбив;
Був муж у мене — Річард його вбив;
Едвард був син твій — Річард його вбив;
Був Річард син твій — Річард його вбив.
Герцогиня
(до Маргарити)
І в мене Річард був — його ти вбила,
Був Ретленд — помогла його ти вбити.
Маргарита Був Кларенс в тебе — Річард його вбив.
Із лігва надр твоїх на світ цей виповз
Пекельний пес, що смертю зацькував нас.
Ще без очей, уже він зуби мав,
Щоб загризать ягнят і кров їх ссати.
Створіння божого мерзотний згубник,
Що над слізьми і стогоном царює,
Тиран, яких ще світ не знав, з утроби
Твоєї вийшов, щоб загнать нас в землю.
О праведний, о правосудний боже,
Я дякую, що цей жадливий пес
Плід лона матернього пожирає,
Щоб плач її з риданням інших злився!
Герцогиня Не радуйсь горю, Генріха дружино,-
Бог свідок, сльози я й над ним лила.
Маргарита Терпіння май: голодна я на помсту,
І от тепер я нею вдовольняюсь,
Вмер твій Едвард, що вбив мого Едварда,
Вмер ще один Едвард — теж за мого;
Иорк юний — лиш додаток, їх обох
Не досить, щоб мою покрити втрату.
Вмер Кларенс твій, що вбив мого Едварда,
І глядачі жахливої вистави —
Розпусний Гастінгс, Ріверс, Воган, Грей —
В могилах задихнулись передчасних.
А Річард, чорний з пекла гість,— живий;
Немов гендляр, скуповує він душі
І.в пекло шле їх. Але скоро, скоро
И безжальному нежалісний кінець.
Земля розверзлась, і палає пекло,
Святі благають, демони ревуть,
Щоб швидше був із світу він узятий.
О боже, викресли його з життя,
Щоб я сказать діждалась: "Здох собака!"
Єлизавета О, віщувала ти, що час настане —
Я попрошу й тебе клясти зі мною
Горбату жабу, павука гладкого.
Маргарита Владаркою мальованою звала
Колись тебе я, відблиском порожнім
Моєї величі, блідою тінню,
Прологом радісним страшної драми.
Ти піднеслася, щоб ще нижче впасти;
Лише для глуму мала ти дітей;
Ти — тільки сон про те, чим ти була,
Значок барвистий — ціль для стріл разючих,
Лиш бульбашка, лиш вивіска величчя
І королева тільки на кону.
Де чоловік твій? Де брати й сини?
Де радощі твої? Хто на колінах
Кричить: "Спаси, о боже, королеву!"?
Де зігнуті улесливістю пери?
Де юрми ті, що бігли за тобою?
Згадай усе і глянь, хто ти тепер.
Не жінка в щасті, а вдова журлива;
Не радісна, а безутішна мати;
Не милуєш, а милості благаєш;
Ти не вінцем увінчана, а терням;
Не з мене ти, а я глузую з тебе;
Не ми тебе, а нас боїшся ти;
Ніхто твоїм наказам не кориться.
Це долі колесо вже повернулось
І кинуло тебе на здобич часу,
Лиш спогад про минуле залишивши,
Щоб мучилась ти більше тим, що є.
Ти відібрала трон мій, то чому ж
Не взяти й горя справедливу частку?
Лиш пів-ярма мого на гордій шиї
Несла ти досі, а віднині візьмеш
Весь мій тягар з утомлених плечей.
Прощай же, королево горя й лиха!
В путі зі мною — бід англійських втіха.
Єлизавета В прокльонах ти досвідчена,— стривай же,
Навчи й мене, як ворогів клясти.
Маргарита Сну втримуйся вночі і постуй вдень,
Живу журбу порівнюй з мертвим щастям;
В уяві збільш дітей твоїх красу
й огидливість того, хто їх убив.
Тим гірший злодій, чим дорожчі втрати,-
Це згадуй і навчишся проклинати.
Єлизавета Слова мої тупі. О, нагостри їх!
Маргарита їх горе вигострить, як і мої!
(Виходить)
Герцогиня Навіщо у нещасті велемовність?
Єлизавета Заступники страждання безтілесні
І радощів летючі спадкоємці —
, Слова, промовці злигоднів убогі!
Дам волю їм,--. хоч кволі ті слова,
Від них у грудях серце ожива.
Герцогиня Як так, то розв'яжи уста,— диханням
Докорів злих мого задушим сина,
Що задушив дітей твоїх, проклятий.
Сурмлять! То не скупися ж на прокльони:
Входить, під звуки сурм І барабанів, к о р о л ь Р"і ч а р д із почтом.
Річард Хто шлях загородив мені в поході?
Герцогиня Та, що могла твій шлях загородити
До лютих, гаде,-злочинів твоїх,
Тебе в своїй утробі задушивши.
Єлизавета Ти золотим вінцем прикрив чоло,
Де б. мусило тавро, по праву бути,-
Здобув корону ти убивством принца,
Синів, братів моїх страшною смертю.
Скажи, злий рабе, діти де мої?
Герцогиня Ти жаба, жаба ти! Де брат твій Кларенс?
І Нед Плантагенет, його дитя?
Єлизавета Де благородний Ріверс, Врган, Грей?
Герцогиня Де чесний Гастінгс?
Річард Сурміть у сурми! Бийте в барабани!
Не чує небо хай бабів сварливих,
Що божого помазаника лають.
Сурміть, кажу.
Сурми і барабани.
А ви поводьтесь чемно
І терпеливо,— лемент цей відразу
Я гомоном військовим заглушу.
Герцогиня Чи син ти мій? ..:
Річард Так-слава богу, батькові та вам!
Герцогиня Отож терпи мій гнів нетерпеливий.
Річард На вашу милість вдачею я схожий:
Докорів стерпіти не можу я..
Герцогиня О, дай сказать...
Річард Я слухати не буду.
Герцогиня Ласкава й лагідна то буде мори.
Річард И коротка, матінко,-— я поспішаю.
Герцогиня Ти поспішаєш? Бачить бог, на тебе
Я мала час чекати в смертних муках.
Річард Та народився я — і припинив їх.
Герцогиня Як ти родивсь,— клянусь хрестом святим.-
Земля нам пеклом стала навісним.
Важкий тягар — народження твоє.
Дитям ти впертим був і вередливим,
Злий, дикий, навіжений — школярем;
В юнацтві став нестримний і зухвалий;
Змужнівши — хитрий, гордий, кровожерний,
Підступний в ласці і в злобі ласкавий.
Чи можеш ти назвати хоч годину,
Коли собою втішив ти мене?
Річард Та ні, хіба лише "годину Гемфрі",
Як снідали без мене, ваша милість.
Якщо ж не милий вашим я очам,
Дозвольте йти в похід, щоб вас не сердить.
Гей, барабани!
Герцогиня Вислухай мене!
Річард Ви надто в'їдливі.
Герцогиня Одно лиш слово —
І більше не почуєш ти мене.
Річард Ну!
Герцогиня Чи вмреш ти божим праведним призводом
І не повернешся вже переможцем,
Чи я помру від старості і горя,
А не побачу більше я тебе.
Носи з собою мій прокльон найтяжчий;
В день бою хай він більш тебе утомить,
Ніж обладунок весь, що на тобі.
На боці ворогів — мої молитви!
Дітей Едвардових маленькі душі
Дадуть натхнення ворогам твоїм,
їм успіх провістять і перемогу.
В крові ти жив — в крові й кінець тобі;
Ти жив ганьбою — і помреш в ганьбі.
(Виходить)
Єлизавета Хоч більш підстав, та менш уміння в мене
Тебе клясти. Скажу лише "амінь"!
(Хоче йти)
Річард Заждіть, я маю з вами говорити.
Єлизавета Не маю королевичів я більше
Тобі для плахи, Річарде, а дочок
Не скорбний трон — ждуть келії чернечі.
Вже хоч на їх життя не зазіхай.
Річард Зросла у вас дочка Єлизавета —
Безвинна, гожа, царствено граційна.
Єлизавета й тому на смерть піде? О, дай їй жити!
Зганьблю я честь їй, знівечу красу,
Признаюсь, ніби зрадила я мужу,
Накину їй неслави покривало,
Щоб їй кривавої уникнуть смерті.
Скажу я, що Едвард не батько їй.
Річард Ні, не ганьбіть її, в ній кров владарська.
Єлизавета Всього зречусь, щоб врятувать життя їй.
Річард Високий рід — їй краща охорона.
Єлизавета Але ж брати її за це померли.
Річард То їх зоря була до них ворожа.
Єлизавета Ні, їх життя злим друзям заважало.
Річард Ніхто веління долі не уникне.
Єлизавета Так, якщо доля та є ваша світлість,
Моїх дітей спіткала б краща смерть
Якби дав бог життя тобі інакше.
Річард Так мовите ви, наче я убив їх!
Єлизавета Це ж дядько небожів позбавив щастя,'
Рідні, свободи, влади і життя.
Чия б рука не пройняла серця їх,
Твій розум нею потай керував.
Це ж ти убивць тупий, іржавий ніж
Об серце вигострив своє камінне
І в груди спрямував моїм ягнятам.
Якби від звички біль не слабнув лютий,
Діток я б не згадала, поки в вічі
Тобі не вп'ялась нігтів якорями
І поки в безнадійній бухті смерті,
Як човен без керма й вітрил, ущент
Об тебе, мов об скелю, не розбилась.
Річард Так, як собі я успіху бажаю
В тяжких походах і кривавих війнах,
Так щиро вам і рідним вашим хочу
Добра я більше, ніж накоїв лиха.
Єлизавета Що доброго заховано ще в небі, ;
Щоб на добро відкрилося мені?
Річард Підвищення дітей, міледі, ваших.
Єлизавета На ешафот, щоб голови покласти?
Річард На висоту величності і шани,
До! крайніх верховин земної слави.
Єлизавета Облещуй байкою мою печаль!
Скажи, якою гідністю і станом
Моїх дітей ти можеш наділити?
Річард Усе, що маю, і себе самого
Твоїй дитині ладен я віддати,
Аби ти в Леті гнівної душі
Сумні втопила спогади про кривду,
Що я тобі неначе заподіяв.
Єлизавета Коротше говори, бо охолоне
Твоя ласкавість від таких розмов.
Річард Знай, я дочку твою люблю душею.
Єлизавета Такі думки і в матері в душі.
Річард Що думаєте ви?
Єлизавета Що ти дочку мою душею любиш,
Як від душі любив її братів.
І я всім серцем дякую тобі..
Річард Не перекручуй слів моїх поквапно.
Кажу я, що люблю твою дочку
Й дам сан англійської їй королеви,
Єлизавета Гаразд, хто ж буде в неї королем?
Річард Хто сан їй королеви дасть,— хто ж інший?
Єлизавета Що? Ти?
Річард Авжеж. А ви якої думки?
Єлизавета А як ти будеш свататись?
Річард Навчіть,-
Ви краще вдачу знаєте її.
Єлизавета Ти хочеш, щоб навчила я?
Річард Всім серцем.
Єлизавета 3 тим, хто братів її убив, пошли їй
Два серця їх криваві, нарізьбивши:
"Едвард" і "йорк". Вона> мабуть, заплаче,-
Ти ж дай їй хусточку,— як Маргарита
Дала твоєму батькові, в крові
Малого Ретленда її змочивши.
Скажи — напоєна багряним соком
Вона від тіл братів її убитих;
Хай витре нею сльози на очах.
Як цим не викличеш її любові,
Пошли їй список дій твоїх достойних;
Скажи, що дядька Кларенса ти вбив,
І дядька Ріверса, і задля неї
Послав на той світ добру тітку Анну.
Річард Ви, певне, смієтеся: це не спосіб
Дочку привабить.
Єлизавета Іншого нема,
Не можеш-бо свій образ ти змінити
Й не бути Річардом, що все те скоїв.
Річард Скажи: це все через любов до неї.
Єлизавета Ні, лиш зненавидить вона тебеч
Твою любов ціною крові мавши.
Річард Що зроблено, того вже не вернути.
Не раз помилки допускають люди,
Щоб гірко потім каятися в них.
Корони я синів позбавив ваших —
Дочці її вертаю з каяттям.
Плід вашої утроби погубив я,
Та оживлю його в нових нащадках
Від мене і від вашої дочки.
Ім'я бабусі для дітей не менше,
Ніж матері улюблене ім'я:
Це не ваші діти, хоч коліном нижчі,
Плід вашого кохання, ваша кров,-
Лиш та за вас потерпить ніч стогнання,
За кого мук раніш зазнали ви.
Були вам діти замолоду горем,
Мої ж,утіху в старості дадуть.
Утратили ви сина :— короля,
Та цим дочку придбали — королеву.
Всього я вам не можу повернути,-
Прийміть же те, що можу дати я.
З душею трепетною син ваш Дорсет
Бентежно десь блукає в чужині —
Цей щасний шлюб його додому верне,
Звання високі дасть, велику шану;
Король, муж вашої дочки ясної,
Звать буде братом запросто його,
І матір'ю вас зватиме король,
І вся часу скорботного руїна
Подвійним стане щастям і багатством.
О, ми багато світлих днів побачим,
І сльози, що колись ви пролили,
Для вас обернуться у східні перли,
Зросте їх цінність у десятки раз,
На час помножена й відсотки щастя.
Ідіть, матусю, до дочки своєї,
Свій досвід їй вдихніть в несмілість юну,
Слух до палких признань їй підготуйте,
Вселіть їй в ніжне серце злотий пломінь
Мрій честолюбних; про безмовну радість
Годин утіх подружніх розкажіть.
Коли ж бунтівника я покараю,
Нікчемного, дурного Бекінгема,
Й з вінцем звитяги повернусь, возляже
Твоя дочка на ложі переможця,-
їй передам я всю звитяги здобич,
Як Цезарю, що Цезаря здолав!
Єлизавета Як краще їй сказати? Батьків брат
Хотів би мужем стати їй? Чи дядько?
Чи той, хто вбив дядьків її й братів?
З яким ім'ям представить їй тебе,
Щоб бог, закон, її любов і честь
Тебе вподобати не боронили?
Річард Скажи: мир Англії в єднанні нашім.
Єлизавета В тяжкій війні вона цей мир здобуде.
Річард Скажи: король їй не велить, а просить.
Єлизавета Та цар усіх царів забороняє.
Річард Сан королеви жде її величний.
Єлизавета Щоб, як і мати, плакати над ним.
Річард Скажи, що буду вік її любити.
Єлизавета Чи довго ж той тривати має вік?
Річард Аж до останку днів її щасливих.
Єлизавета Чи довго ж дні оті щасливі будуть?
Річард Як небо і природа це дозволять.
Єлизавета Як пеклу й Річардові заманеться.
Річард Скажи, я не владар їй, а підданець.
Єлизавета Та їй, підданій, влада ця огидна.
Річард Мені на поміч станьте красномовно.
Єлизавета Розмова чесна й проста вплине краще.
Річард То просто про любов мою скажіть їй.
Єлизавета Але безчесно й просто — це брутально.
Річард Пусті й нікчемні ваші міркування.
Єлизавета О ні, глибокі й вірні, як в могилах
Лежать мої глибоко й вірно діти.
Річард Цих не торкайте струн — це все минуло.
Єлизавета Не можу — поки струни серця луснуть.
Річард Святим Георгом, орденом Підв'язки,
Вінцем...
Єлизавета Зганьбив ти їх, а третє вкрав.
Річард Клянусь...
Єлизавета Нічим! Нема для тебе клятв!
Зневажив честь Георга ти святого,
Сплямив ти рицарський Підв'язки орден,
Крадіжкою знеславив і корону.
Як хочеш, щоб повірили Тобі,
Клянися тим, чого ще не зневажив!
Річард Клянусь я світом...
Єлизавета Кривд твоїх він повен.
Річард Днем смерті батька.
Єлизавета Ти й його збезчестив.
Річард Самим собою...
Єлизавета І себе зганьбив ти.
Річард Ну, богом...
Єлизавета Бога ти найбільш образив.
Якби боявся клятву ти зламати,
То не розбив би згоди, що заклав
Король — твій брат, братів моїх не вбив би.
Якби зламати клятву ти боявся,
То не твоє чоло — мойого сина
Чоло метал державний увінчав би,-
І принци ті б жили, що ти їх кинув
На спільне ложе тліну, віроломно
В поживу їх віддавши хробакам.
Чим поклянешся ти?
Річард Своїм майбутнім.
Єлизавета Минулим ти й майбутнє опоганив.
О, скільки сліз я ще пролити маю,
Щоб змити біль твоїх колишніх кривд!
Батьків, що вбив ти, дітям безпритульним
Сліз і до старості не осушити.
Батькам, чиїх дітей зарізав ти,
До старості сухим бадиллям скніти.
Ні, не клянись майбутнім, бо ж воно
Твоїм злочинством зганьблене давно.
Річард Клянусь — так само каюсь; як удачі
Я прагну в збройній з ворогом борнії
Хай сам себе я погублю! Хай небо
Мене щасливої позбавить долі!
Хай світла день не дасть, а ніч — спокою!
Хай зорі проти дій моїх повстануть,
Якщо всім серцем, помислом святим,
Побожно й непорочно не люблю я
Твоєї гожої дочки-принцеси!
У ній все щастя — і моє, й твоє,
Без неї ж — і мене, й тебе, й весь край,
її саму й багато душ хрещених
Жде горе, смерть, загибель і руїна.
Лиш наш союз це може відвернути, ..
Лиш він це і повинен відвернути.
Тож, люба матінко,— так маю звать вас,-
Моїм повірником у неї будьте.
Скажіть, чим буду я,-г— не чим я був;
Не що я заслужив, що заслужу я;
Часу й держави поясніть потреби,
В великій справі гнівний шал відкиньте.
Єлизавета Невже піддамсь диявольській спокусі?
Річард Що ж, як диявол спокуша на добре.
Єлизавета І щоб для себе я себе забула?
Річард А що ж, як пам'ять ваша вам же й шкодить.
Єлизавета Але ж ти вбив моїх дітей.
Річард У лоні
Дочки я вашої їх поховаю,
Й відродяться вони з цього гнізда
Самі собою, вам на втіху й радість.
Єлизавета І мушу я дочку на це схилити?
Річард Вас матір'ю щасливою це зробить.
Єлизавета Я йду. Листа пришліте якнайшвидше —
Я сповіщу вам відповідь її.
Річард Прощайте! Віднесіть їй мій цілунок.
Королева Єлизавета виходить.
Здалась-таки дурна й нестала жінка!
Швидко входить Реткліф, за ним К є т с б 1.
Ну що, які новини?
Реткліф До західного берега, владарю,
Підплив потужний флот; туди біжать
Непевних, ненадійних друзів юрми —
Без зброї, не щоб ворога відбити.
Гадають, ніби Річмонд флот привів
І жде, вітрила склавши, допомоги,
Що Бекінгем для висадки подасть.
Річард Скоріш гінця до Норфолка! Скачи
Ти, Реткліфе, чи Кетсбі. Де він?
Кетсбі Тут я,
Мілорде.
Річард Тож до герцога, мій Кетсбі!
Кетсбі Лечу, державче мій, лечу стрілою.
Річард Ти ж, Реткліфе, до Солсбері спіши.
Приїдеш, то...
(До Кетсбі)
Чого стоїш, ледащо?
Чому не їдеш, телепню недбалий?
Кетсбі Прошу величність вашу об'явити,
Що герцогу сказати я повинен.
Річард Ах, правда, любий Кетсбі. Передай,
Щоб якнайбільше війська він зібрав
І мчав би з ним у Солсбері до мене.
Кетсбі Спішу.
(Виходить)
Реткліф Що в Солсбері робить мені, мілорде?
Річард Чого ж тобі, як сам туди я їду?
Реткліф Мене, мілорде, ви туди послали.
Річард Я передумав.
Входить С т є н л і.
Стенлі, ЩО нового?
Стенлі Новин — ні добрих, щоб мілорда втішить,
Ні злих нема, щоб я сказать не смів.
Річард Оце так загадка — ні злих, ні добрих.
Ліж стільки миль кружляти наоколо,
Не краще все сказати напростець?
Ще раз: які новини?
Стенлі Річмонд — в морі.
Річард Бодай би в тому морі він втопився,
Цей ренегат лякливий! Що ж він робить?
Стенлі Не знаю, володарю, та, здається...
Річард Ну, що ж здається?
Стенлі Що Дорсет, Бекінгем і Мортон кличуть
його корони Англії шукати.
Річард Хіба мій трон спустів? Чи випав меч?
Чи вмер король? Чи влада занепала?
Чи не нащадок Йорка тут король?
Чи інший є, крім нас, нащадок Йорка?
Скажи, чого ж це він у море вийшов?
Стенлі Не знаю інших я причин, державче.
Річард Щоб стати вашим королем, іде він.
Чого іде валлієць, ти не знаєш?
Боюсь, що зрадиш ти й втечеш до нього.
Стенлі Даремна ця підозра, володарю!
Річард То де ж твої війська, щоб їх відбити?
Де ленники твої? Де вірні слуги?
Чи не втекли на захід — помагати
Бунтівникам у висадці на берег?
Стенлі На півночі мої, владарю, друзі.
Річард Холодні друзі! Нащо північ їм —
На заході нам служба їх потрібна.
Стенлі їм не було наказу, мій державче.
Як відпустити зволите мене,
Зберу я друзів і зустріну вас
Там, де величність ваша побажає.
Річард А, хочеш ти до Річмонда податись!
Не вірю я тобі.
Стенлі Владарю мій,
Мене підозрювать нема причини.
Ні, зрадником не був я і не буду.
Річард То йди, збирай війська. А син твій Джордж
Лишиться тут. Будь в вірності міцний,
Щоб міцно голова його трималась.
Стенлі Чиніть з ним так, як доведу я вірність.
(Виходить)
Входить 1-й гонець.
1-й гонець Державче милостивий, з Девоншіру
Від друзів вірних звістку я привіз:
Сер Едвард Кортні й старший брат його,
Ексетерський єпископ гордовитий,
З юрбою спільників повстали збройно.
Входить 2-й гонець.
2-й гонець Владарю, в Кенті Гілдфорди повстали,
Й весь час нові до них надходять юрми
Бунтівників, і сили їх ростуть.
Входить 3-й гонець.
3-й гонець Державче мій, загони Бекінгема...
Річард Геть, сич! Не досить вже пісень про смерть?
(Б'є його)
Так, так тобі,— принось новини кращі!
3-й гонець
(упавши навколішки)
Приніс величності я вашій звістку,
Що зливами і повіддю страшною
Понищено загони Бекінгема.
Втекти він сам устиг, але куди —
Ніхто не знає.
Річард О, пробач мені!
Ось гаманець мій: хай синці загоїть.
Чи оголошено вже нагороду
Тому, хто зрадника сюди приставить?
3-й гонець
(устаючи)
Скрізь оголошено, державче мій.
Входить 4-й гонець.
4-й гонець Є чутка, володарю, що в Иоркшірі
Лорд Дорсет, Томас Ловел збунтувались.
Та інша вість величність вашу втішить:
Розбила буря флот бретонський; Річмонд
На берег Дорсетшіру човен вислав
Загони розпитати прибережні —
Чи спільники вони йому, чи ні.
Вони відповіли, що Бекінгем
Послав до нього їх; він не повірив, ~^_^
Підняв вітрила й рушив на Бретань,
Річард В похід, в похід! Готова наша зброя —
Як не для бою з ворогом-чужинцем,
То щоб своїх розбить бунтівників!
Входить К є т с б і.
Кетсбі Владарю мій, схопили Бекінгема.
Це добра вість, та й гіршу я повинен
Доповісти: при Мілфорді на берег
З могутнім військом висадився Річмонд.
Річард Скоріше-в Солсбері! За час розмов цих
Бій царський можна виграть чи програти!
Хай хтось мені доставить Бекінгема
У Солсбері, а решта'— всі за мною!
Сурми.
Всі виходять.
СЦЕНА 5
Кімната в домі лорда Стенлі.
Входять Стенлі і священик Крістофер
Е р с в і к.
Стенлі Скажи від мене Річмонду, сер Ерсвік,
Що вепр кривавий держить у хліві
Заручником мойого сина Джорджа.
Повстану я — то сина він скарає:
Лиш острах цей затримує мене.
Скажи, а де тепер державний Річмонд?
Ерсвік В Уельсі — в Пембруку чи в Гарфордвесті.
Стенлі А хто при ньому з іменитих лордів?
Ерсвік Сер Волтер Герберт, воїн славнозвісний,
: Сер Гілберт Толбот і сер Вільям Стенлі,
Лорд Оксфорд, грізний Пембрук, сер Джеме
Блент.
І Райс-ап-Томас із загоном війська,
Й багато ще ім'ям і ділом славних,-
І всі вони ведуть полки на Лондон,
Як боєм шлях не перепинять їм.
Стенлі То поспіши ж, вітай від мене лорда;
. ; 3 листа цього дізнається про все він.
(Віддає листа)
, Прощай,.
ІЧихППЇІТЬ-