Пастор понишпорив серед паперів у шухляді свого стола, нарешті знайшов там газету, подав її Вільфріду й той прочитав уголос такого листа:
"Стокгольм, 13 травня 1788 року
Я з подивом прочитав листа, в якому розкриваються взаємини славетного Сведенборга з королевою Луїзою Ульріх; усе описане в ньому неправда, і сподіваюсь, автор вибачить мені, якщо я своєю розповіддю, достовірність якої можуть підтвердити багато поважних людей, що були свідками і що й досі живі, доведу йому, як він помилився. 1758 року, невдовзі після смерті прусського принца, Сведенборг прийшов до його двору: він мав звичку постійно приходити туди. Тільки-но побачивши королеву, яка спитала його: "До речі, асесоре, ви бачили мого брата?", Сведенборг відповів їй, що ні, і королева мовила йому: "Якщо зустрінете його, передайте йому від мене вітання. Кажучи це, королева мала намір лише пожартувати й навіть не думала бодай щось розпитувати в нього про свого брата. Через тиждень, а не через три й не під час особливої аудієнції, Сведенборг знову з’явився в дворі, до того ж так рано, що королева ще не виходила зі своєї зали, названої Білою кімнатою, де вона розмовляла з придворними дамами та іншими жінками з двору. Сведенборг не став чекати, коли королева вийде, він зайшов просто до цієї зали й щось прошепотів їй на вухо. Королева так здивувалася, що їй зробилося недобре, і тільки через якийсь час отямилась. А тоді сказала жінкам, що з’юрмились довкола неї: "Лише Бог і мій брат знають, що він тільки-но мені сказав". Королева призналася, що він їй розповів про останнього листа, якого вона надіслала своєму братові, його зміст знали тільки вони двоє. Я не можу пояснити, як Сведенборг дізнався про цю таємницю, але своєю честю можу заприсягтися, що ні граф Г… як це твердить автор листа, ні хтось інший не перехоплював й не читав листів королеви. Тодішній сенат дозволяв їй будь-що писати братові, вважаючи, що це листування зовсім не зачіпає інтересів держави. З усього видно, що автор цього листа анітрохи не знав вдачі графа Г… Цей поважний пан добре прислужився своїй батьківщині, поєднавши в собі талант духу й тепло серця, і навіть похилий вік не послабив у ньому цього безцінного обдаровання. В усій своїй політичній діяльності він був надзвичайно чесний, оголосив себе ворогом таємних інтриг та прихованих підступів, що їх розглядав як засоби, негідні для досягнення мети. Автор листа не знав як слід асесора Сведенборга. Єдиною слабкістю цієї справді, поважної людини було те, що він вірив у появу духів; але я знав його впродовж тривалого часу й можу твердити, що він так само був певен, ніби розмовляє з духами, як я зараз певен того, що тут пишу. Як громадянин і друг це була надзвичайно порядна людина, він відчував відразу до брехні й вів гідне наслідування життя. Отже, пояснення, яке хотів дати цьому факту рицар Бейлон, позбавлене підґрунтя; відвідини вночі Сведенборга графами Г… та Т… — вигадка. Зрештою, автор листа може бути певен, що я зовсім не є послідовником Сведенборга; любов до правди спонукала мене чесно викласти факт, який так часто наводять з цілком фальшивими подробицями, і я підтверджую написане тут мною своїм повним підписом".
— Свідчення, що їх дав Сведенборг про свою місію в шведській та прусській королівських родинах, безперечно породили віру, якою живуть багато людей у цих дворах, — повів далі пан Бекер, поклавши газету назад до шухляди. — Одначе я не зможу розповісти вам про всі факти його матеріального, видимого життя: нікому не вдавалося розгадати його звички. Жив він замкнутий, не бажаючи збагачуватися чи здобувати славу. Сведенборг навіть вирізнявся своєрідною огидою до прозелітів, мало кому відкривався й розповідав про своє обдаровання лише тим, у кому розквітала віра, мудрість і любов. Він умів розпізнавати з першого погляду стан душі тих, хто підходив до нього, і перетворював на ясновидців тих, кого хотів розворушити своїм внутрішнім словом, його учні ні разу не бачили з 1745 року, аби він щось робив, керуючись людськими міркуваннями. І тільки одна людина, шведський священик на ймення Маттезіус, звинуватив його в божевіллі. За дивовижним збігом обставин цей Маттезіус, супротивник Сведенборга та його творчості, невдовзі сам збожеволів і ще прожив кілька років у Стокгольмі, отримуючи пенсію, призначену йому шведським королем. До речі, 1786 року на честь Сведенборга було старанно складено похвальне слово й виголошено у великій залі королівської Академії наук у Стокгольмі радником гірничого коледжу паном Санделем. Нарешті отримана лордом-мером Лондона декларація констатує найменші подробиці останньої недуги й смерті Сведенборга, якого тоді відвідав пан Фереліус — найвища шведська духовна особа. Близькі до нього люди свідчать, що Сведенборг постійно передбачав правду. "Через сто років, — сказав він панові Фереліусу, — моя доктрина правитиме церквою". Він передбачив день і час своєї смерті. Того дня, в неділю, 29 березня 1772 року, він запитав, котра зараз година. "П’ята", — відповіли йому. "Ось усе скінчилося, — сказав він. — Господь вас благословляє!" Потім через десять хвилин він спокійно вдихнув повітря й зробив легкий видих. Основними рисами його життя були простота, буденність, самотність. Коли Сведенборг закінчував один зі своїх трактатів, він вирушав кораблем до Лондона або до Голландії, там його публікував, і більше ніколи не заводив мови про нього. Він видав так один за одним двадцять сім різних трактатів, написаних, за його словами, під диктовку ангела. Правда це чи ні, але він пише, що мало людей спроможні витримати запал цих переказів. Ось вони всі, — показав пан Бекер на другу поличку, де стояло з шість десятків томів. — До семи трактатів, у яких Божий дух проливає своє найяскравіше світло, належать: "Утіхи подружнього кохання", "Небо й пекло", "Розкритий апокаліпсис", "Вияв вічного почуття", "Господня любов", "Справжнє християнство", "Всесильна ангельська мудрість, всевідання, повсюдність тих, хто визнає вічність і велич Господню". Його пояснення апокаліпсису починається такими словами, — провадив пан Бекер, узявши в руки Й розгорнувши перший том, що стояв біля нього: "Тут я нічого не сказав від себе, я говорив словами Господа, який через того самого ангела сказав Йоаннові: "Не запечатуй слів пророцтва цієї книги". (Об’явлення св. Йоанна Богослова, XXII, 10.)