Гаркуша, роз'ярившись, поспішив витурити Тимоху за двері:
— Піди на коней глянь. Поняв? Сяк-так вдалося зам'яти конфуз.
Настя сиділа присоромлена, сердита, готова до сварки. Лише Гнат Рябий спокійно собі куняв, покльовуючи в тарілку носом.
— Троє братів нас на один хутір,— повернувся перегодя Савка знов до свого.— Вгору ростемо, а вшир... Тісно вже нам стає!
— То скажіть своєму Вольдемарові, може, посунеться,— вжалила прикажчика Настя.— У них же сто тисяч десятин...
— Прийде час, Насте, і скажу, і посунеться. А мо', й зовсім з місця зжену.
— Дай, боже, нашому теляті...
— Посмійся... Проріжуться і в нас зуби, зачекай... Не завжди нам по чужих прикажчику вати... Ще їхатиму в Каховку не комусь набирати строкових — собі сотнями набиратиму... А то тільки чуєш, то Фальц-фейни, то Штігліци, то Асканії, то Доренбурги, а де ж наш рундук, де Україна, я вас питаю?
— Ох, якби ж і послухав оце панич, що його прикажчик замишляє!..
Гаркуша на мить розгубився. Пусте Настине припущення, видно, неабияк занепокоїло його.
— Ти, Насте, гляди,— якось одразу протверезів Савка.— Що чула, те забула! Ясно?
— За це, Савко, не турбуйся,— втрутився старий.— Це вона з жиру сьогодні казиться...
Заспокоївся Гаркуша, але розмова після цього вже не клеїлась.
Незабаром в хату вдерся Андрущенко, розкудланий, збентежений:
— Чули стрільбу?
— Яку стрільбу? — з ненавистю глянув на приятеля Гаркуша.
— Пальба десь унизу біля пристані... Так наче з револьверів садить!
Компанія на мить принишкла.
— З револьверів, кажеш? — підвівся дід.
— Та так... Гомін, і собаки валують.
— Це, мабуть, знову фабричних ловлять,— висловив догадку старий.— Внадилися з Херсона наших пильщиків бунтувати. У страсну п'ятницю соцькі були вже зовсім схопили одного, та... втримати не могли. Самі ж пильщики та матроси й відбили.
— У Кінських плавнях у них майовка була,— сказала Настя злорадно.
— Що, що? — перепитав Гаркуша.— Майовка?
— Це у них свято весняне таке,— пояснив Кабаш-ний.— Випливають човнами в плавні нібито погуляти серед зелені, пива попити... А потім враз викидають там червону корогву і промови біля неї промовляють...
— Знову, значить, підводять голову,— нахмурився Гаркуша.— Мало їм у п'ятому крові пустили... Так у бік пристані, кажеш?
— Десь туди... І собачня валує.
Вийшли гуртом на подвір'я, стали, прислухаючись. Хропіли під возами заїжджі, коні похрумували сіно. Ніякої стрільби вже не було, спало містечко. Ледве виступали з пітьми силуети прилеглих до майдану будинків, крамниць, гамазеїв. Де-не-де блищали на стовпах ліхтарі-керосинки, кладучи слабкі відсвіти на землю. Скрізь, куди сягали їхні тьмяні відсвіти, вся земля була встелена людом. Порозлягавшись на свитках, попідмощувавши під голови клунки, покотом спали заробітчани.
Несподівано прогув десь на Дніпрі пароплав,— басовито, згрізна,— змусивши Гаркушу здригнутись.
— Це який?
— Херсонський...
І знову запанувала тиша. Тепло було. Зморено спала Каховка, розметавшись під зорями, під Чумацьким небесним Шляхом, що проходив просто над нею.
VI
В перші дні криничани ходили в Каховці, як у чаду. Голови туманіли від невщухаючого лементу цього вавілонського стовпотворіння. З ранку до ночі горлають водоноси, вищать шарманки, іржуть коні, перегукуються похриплі наймачі, гомонить і гомонить безкрає заробітчанське море... Тисячі голосів, безліч звуків зливаються в гарячий, розморений, одурманюючий гул...
В торгових рядах — гори товарів. Не було, здається, такої речі на світі, що її не можна було б купити на цьому багатющому ярмарку! Сувої найяскравіших матерій розгортались перед очима обшарпаних заробітчан. Скільки того краму на рундуках та всяких наїдків! Величезними білосніжними плахами тануло сало на розлогих возах; смачним духом тягло від жаровень, де щось смажилося, шкварчало, роздражнюючи голодний люд... Кучугури ласощів, дивовижних кавказьких фруктів та запашних кримських тютюнів пропливали перед ошелешеними північанами. Новісінькі гармонії і мережані ярма, посуд і упряж, текучі, мов хвиля, шовки і найкращої сталі коси — всього було вдосталь у цій переповненій, по-південному яскравій Каховці, все горіло на сонці, дратуючи спраглу уяву, збуджуючи пристрасті. Бери купуй, коли тільки є за що!
Одначе не дуже розгонився купувати заробітчанський люд, вдовольнявся більше витрішками, безкоштовно користуючись видовиськом численних ярмаркових спокус.
Привид безробіття тривожив людей, змушуючи отаманів весь час бути насторожі. Сила народу зійшлася цієї весни до Каховки, ніколи ще, здається, не сходилось стільки...
Давно вже минулися ті часи, коли заробітчани були тут нарозхват, коли, понадписувавши крейдою ціни на своїх порепаних п'ятих, могли цілими днями вилежуватись по холодках, чекаючи більш-менш достойного найму. Прийде наймач, хай дивиться спочатку на п'яти, а спроста чоловіка не руш, не буди,— він, може, наперед висипляється за всі оті короткі таврійські ночі, що їх доведеться недосипати влітку...
Минулися ті золоті часи. Розпеклися нині каховські піски, не влежиш на них спокійно: печуть. Юрбами ходять отамани за прикажчиками... А наймачам цього тільки й треба: всюди, наче змовившись, пропонують однаково нікчемні ціни.
Часом то в одному, то в іншому місці зчиняється бійка, самі ж заробітчани привселюдно чинять розправу над тими/хто, нехтуючи звичаями заробітчанського товариства, зголошується ставати за безцінь. Коли сам не вмієш дорожити собою, то тут научать гуртом, кулаками розтлумачать, чого ти вартий. Жорстоко б'ють нещасних, споєних прикажчиками новачків. Щоб не ліз у ярмо запівдарма, щоб не збивав тим самим ціну на інших!
Криничанам в Каховці вдалося осісти на березі Дніпра, біля самої води. З ними тут сусідила велика артіль заробітчан, що прибули десь аж з Орловщини. Між обома гуртами швидко встановились приязні, людяні стосунки. Орловці, які вже не вперше приходили на каховський ярмарок, охоче ділилися з кри-ничанами своїм досвідом, застерігаючи їх від можливих промахів. Маючи таких сусідів, криничани одразу відчули себе в Каховці певніше.