Венеціанський купець

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Венеція. Вулиця.
Входять Соланіо й Салеріо.
Соланіо То які там новини на Ріальто?
Салеріо Та все не припиняються чутки, що той корабель
з багатим вантажем, котрий розбився у вузькій протоці, належав
справді Антоніо. Гудвінські піски — так, здається, звуть те міс-
це— дуже небезпечна мілина; на ній поховано вже багато кораб-
лів. Такі-то новини, якщо кумася-чутка справді жінка чесна і не
бреше.
Соланіо Я волів би, щоб на цей раз вона збрехала так
само, як бреше кожна кумася-плетуха, коли, напхавши рота медя-
никами, хоче запевнити своїх сусідів, що ніяк не може втішитись
після смерті свого третього чоловіка. Але, як видно, це правда —
коли казати без зайвої балаканини, нічим не загороджуючи пря-
мого шляху розповіді,— правда, що добрий Антоніо, чесний Анто-
ніо... О, коли б я зміг знайти титул, гідний того, щоб перебувати
з його чесним ім'ям в одній компанії!..
Салеріо Та кінчай уже швидше!
Соланіо Га? Що ти кажеш? Ну, то кінець такий, що він
і справді втратив свого корабля.
Салеріо Дай боже, щоб це був кінець його втратам!
Соланіо Скажу мерщій "амінь", щоб чорт не встиг стати
мені впоперек молитви, бо ось він сам іде в образі єврея.
Входить Шейлок.
Як ся маєш, Шейлоку? Які новини серед купців?
Шейлок Ви знаєте й самі краще за кожного, краще за
кожного іншого, що дочка моя втекла.
Салеріо Авжеж, знаємо! Я, зі свого боку, знаю навіть
того кравця, що пошив їй крила, на яких вона спурхнула.
Соланіо А Шейлок, зі свого боку, знав добре, що пташка
вже вбилася в пір'ячко, а на тій порі всі пташки вилітають із ку-
белець — така вже в них вдача.
Шейлок За те її проклято.
Салеріо Звичайно, якщо диявол може бути їй суддею.
Шейлок Моя власна плоть і кров збунтувалася!
Соланіо Фу ти, старе падло! Збунтувалася в твої роки?!
Шейлок Я кажу, що моя дочка — то моя плоть і кров!
Салеріо Ну, між твоєю плоттю і її більша різниця, ніж
між гагатом і слоновою кісткою; між твоєю кров'ю і її кров'ю
більша різниця, ніж між простим червоним вином і рейнвейном.
Скажи нам краще, чи ти не чув про те, що Антоніо втратив щось
на морі?
Шейлок Ото ще мені друга рахуба! Банкрут і марнотрат,
що ледве наважується показувати свою голову на Ріальто; жеб-
рак, що так гордо походжав собі площею, хай пам'ятає про своє
зобов'язання! Він завжди називав мене лихварем — хай же па-
м'ятає про своє зобов'язання! Він завжди давав у позику гроші з
християнської доброзичливості, то хай же пам'ятає про своє зобо-
в'язання!
Салеріо Е! Я певен, якщо він не зможе заплатити в
строк, ти ж не вимагатимеш його м'яса; навіщо воно тобі здалося?
Шейлок Для наживки на рибу! Якщо воно нікого не на-
годує, то нагодує мою помсту! Він мене облаяв; він став мені на
заваді, коли я міг заробити півмільйона; він брав мене на посміх,
коли я зазнавав збитків; знущався з моїх заробітків, ганив мій
народ, заважав моїм торговельним справам, розхолоджував моїх
друзів і розпалював ворогів,— і за що? За те, що я єврей! Хіба
єврей не має очей? Хіба єврей не має рук, частин тіла, почуттів,
прихильностей, пристрастей? Хіба не живить його та сама їжа,
що й християнина? Хіба не ранить його така сама зброя? Хіба не
страждає він від таких самих хвороб, хіба не тими самими ліками
його лікують? Хіба не відчуває він холоднечі взимку і спеки вліт-
ку, як і кожен християнин? Коли ви раните нас, хіба ми не спли-
ваємо кров'ю? Коли ви нас лоскочете, хіба ми не сміємося? Коли
ви нас труїте, хіба ми не помираємо? І коли ви нас кривдите, хіба
ми не повинні мститися? Якщо ми подібні до вас у всьому, то хо-
чемо бути подібними до вас також і в цьому. Коли єврей скрив-
дить християнина, до чого вдається його християнське смирення?
До помсти! Коли християнин скривдить єврея, до чого має вдати-
ся, за вашим прикладом, його терпеливість? Ага! До помсти!
Я вживу тих самих паскудств, яких ви мене вивчили, і горе мені,
якщо я не перевершу своїх учителів!
Входить слуга.
Слуга Синьйори, мій господар Антоніо зараз удома й
бажає з вами обома поговорити.
Салеріо Ми самі його скрізь шукали.
Входить Т у б а л.
Соланіо Глянь, ось іде ще один з їхнього племені; третьо-
го такого й не добереш, хіба що сам чорт обернеться на єврея.
Соланіо, Салеріо й слуга виходять.
Шейлок Що чувати, Тубале? Які новини з Генуї? Чи ти
розшукав мою дочку?
Тубал Я чув про неї в багатьох місцях, а проте не зміг
її розшукати.
Шейлок Ай, так, так, так, так! Пропав діамант, що обі-
йшовся мені дві тисячі дукатів; у Франкфурті його купив я! Про-
кляття досі ще ніколи не спадало нашому народові на голову; я
ще не відчував його ніколи досі! Дві тисячі дукатів пропало
в цьому діаманті! Пропало ще багато коштовних речей! Я хо-
тів би, щоб дочка моя впала мертвою мені до ніг і щоб у її вухах
сяяли діаманти! Хотів би, щоб вона лежала в домовині коло ніг
моїх і разом з нею в домовині лежали дукати! Жодних звісток
про них? Ой-ой-ой!.. А ще ж не знаю, у що мені обійдуться ті роз-
шуки! А, бодай тебе! Втрата за втратою! Злодій забрав з собою
багато, і багато коштуватиме, щоб того злодія розшукати! І ні-
якого відшкодування, ніякої помсти! Ні, немає на землі іншого
нещастя, крім того, що звалилось мені на плечі; немає зойків,
крім тих, що вилітають із моїх грудей; немає сліз, крім тих, що
я їх проливаю!
Тубал Ні, з іншими теж трапляється біда. Антоніо, чув
я в Генуї...
Шейлок Що, що, що? Нещастя, нещастя?!
Тубал ...Втратив свій корабель, що плив з Тріполі.
Шейлок Хвала богові! Хвала богові! Чи то ж правда?
Чи то ж правда?
Тубал Я розмовляв з кількома матросами того кораб-
ля, вони врятувались від загибелі.
Шейлок Спасибі тобі, добрий Тубале! Хороша звістка!
Хороша звістка! Ха-ха! Де? В Генуї?
Тубал Ваша дочка, чув я, витратила в Генуї за один
вечір вісімдесят дукатів.
Шейлок Ти встромляєш мені кинджал у серце!.. Ніколи
більше не бачити мені мого золота! Вісімдесят дукатів за одним
махом! Вісімдесят дукатів!
Тубал Зі мною прибуло до Венеції кілька кредиторів
Антоніо; вони присягалися, що він неминуче збанкрутує.
Шейлок О, яка радість! Я буду мучити його! Я буду мор-
дувати його! Яка ж радість!
Тубал Один з них показав мені персня, якого ваша
дочка віддала йому за мавпу.
Шейлок Бодай вона пропала! Ти шматуєш мені серце,
Тубале! То була моя бірюза; мені подарувала її Лія, коли я ще
був не одружений. Я не віддав би того персня й за цілий ліс,
повний мавп!
Тубал А щодо Антоніо, то йому кінець: він пропащий.
Шейлок Так, так, це правда, щира правда! Іди, Тубале,
найми мені урядовця, домовся з ним за два тижні наперед. Якщо
Антоніо не поверне мені в строк свого боргу, я виріжу його серце.
Коли його в Венеції не буде, я зможу вести мої торговельні спра-
ви так, як схочу. Іди, йди, Тубале, ми зустрінемось в синагозі. Йди,
добрий Тубале. Приходь до нашої синагоги, Тубале!
Виходять.
СЦЕНА 2
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Входять Бассаніо, Порція, Граціано, Нерісса та почет.
Порція День-два заждіть, прошу вас, не хапайтесь...
Невдало зробите ви вибір — я
Не зможу бачитися з вами більше.
Тож почекайте! Каже щось мені
(Хоч не любов, звичайно), що нізащо
Вас втратити я б зараз не хотіла...
Самі-бо знаєте, що нам ненависть
Ніколи не подасть такої думки.
Проте щоб хибно ви не зрозуміли
Того, що хочу я сказать (хоча
Дівчатам личить думка, а не слово),
Те я просила б вас пробути місяць,
А може, й два в моєму товаристві,
Раніш ніж зважитеся ви, нарешті,
Зробити вибір. Я б навчила вас...
Але тоді порушила б я клятву.
Не можу! Хоч і гірко пожалкую,-
Чому я, грішна, слова не зламала,
Якщо ви візьмете не ту, що слід...
О, як мене чарують ваші очі!..
Вони мене надвоє поділили...
Одна моя частина вам належить,
А друга... також вам... чи то — мені,
Сказати я хотіла. А проте —
Все, що моє,— те ваше, зовсім ваше...
О час недобрий, о, чому стаєш ти
Між власником і між його добром!
Я стала ваша і проте — не ваша...
Якщо так буде — хай до пекла йде
Фортуна! Говорю я так багато
Для того лиш, щоб час тут протягти
І вибір ваш відкласти!
Бассаніо О, дозволь
Зробити вибір мій відразу. Я
Стою, як на тортурах.
Порція На тортурах,
Бассаніо? Признайтеся ж, яку
Ви зраду приєднали до кохання?
Бассаніо Єдина зрада — тільки сумнів мій,
Що я мети не зможу досягнути
Жаданої і вас назавжди втрачу!
Скоріш подружиться вогонь зі снігом,
Аніж зі зрадою моє кохання.
Порція Боюсь, що все оце сказали тут
Ви під тортурами,— адже так само
Сказати можна і неправду...
Бассаніо О!
Життя мені даруйте — я признаюсь!
Порція Гаразд, признайтесь — і живіть!
Бассаніо У двох
Словах усе моє признання: отже —
"Признайтесь і любіть"! Назвати міг би
Я ці тортури швидше раюванням.
Ходи мене мій милий кат сам учить
Того, що маю я відповісти,
Щоб врятувать себе! Ведіть мерщій
Мене до щастя і до скриньок тих!
Порція Ходім! Я замкнена в одній із них.
Згадаєте, як любите мене...
Неріссо й інші всі, геть відійдіть!
Нехай весела музика лунає,
Коли він схибить, хай іде, мов лебідь,
Що з піснею конає. Щоб знайти
Ще краще порівняння,— хай струмок
З очей моїх смутних тоді йому
За смертне ложе буде! А коли
Він виграє? Що музика тоді?
Тоді ця музика для нього буде
Святковим тушем, що підданців всіх
Схиляє перед королем, або
Солодким ніжним співом на світанку,
Що, відриваючи від мрій рожевих,
Його до шлюбу кличе. Ось іде він!
Не менше він величний, тільки з більшим
Коханням в серці, ніж Алкід, коли
Прийшов урятувать троянську діву
Із хижих лап страховища морського.
Я — жертва, ви ж — смутні жінки-дарданкп,
Що дивляться, чим подвиг закінчиться...
Живи, Алкіде, житиму і я!
Ти сміливіше йдеш в жорстокий бій,
Ніж я дивлюсь на подвиг твій тяжкий!
Поки Бассаніо роздивляється скриньки, лунає пісня.
Де буя, скажи, любов,
Що хвилює нашу кров?
Чи у серці, чи в умі?
Розкажіть про це самі!
В оці родиться вона,
Погляд ніжний п'є до дна!
Мов у сні, зникає знов,
Помирає так любов!
Ходиш, ходиш, мов не свій,-
Тож у дзвони, друже, бий!
Починаю: дівь-дінь-дон!
Всі Дінь-дінь-до"!
Бассаніо Блискуча зовнішність в собі ховає
Брехню нерідко, і в оману тільки
Окраси зовнішні нас вводять! Так,
Чи знайдеться хоча б єдина справа,
Ганебна і паскудна, у суді,
Якої виправдати не змогли б
Солодкими словами? І хіба
В релігії не знайдеться хоча б
Одної думки хибної, якої
Не зміг би проповідник освятить,
І текстами прикрасити її,
Й поверх оздобами дурницю ту
Прикрити? Жодної нема розпусти,
Яка б наївною була настільки
Й не крилася під маскою чесноти!
Чимало є між нами боягузів
З фальшивими серцями і невірних,
Немов піщані східці, хоч вони
Обличчя бородою прикрашають,
Як Геркулес або суворий Марс,-
Всередині ж у них печінка біла
Як молоко, а на щоках окрасу —
Оту ознаку мужності і сили —
Вони викохують лише для того,
Щоб мати грізний вигляд! Подивіться
На вроду. І її сьогодні легко
Купити на вагу. В природі чудо:
Зі всіх жінок завжди найлегша та,
Яка окрас найбільше має зовні.
Ті золотаві кучері, що нині
Виблискують в промінні яснім сонця,
Мов довгі змії, із плечей спадають
І бавляться із вітерцем веселим,
Колись належали голівці іншій:
Той череп, що зростив їх, вже давно
Лежить у домовині. Отже, всі
Окраси пречудові ці — неначе
Пісок той позолочений, який
На березі підступному лежить
Лихого моря; ті окраси — лиш
Розкішний шарф, що прикрива собою
Принади індіанки. Одне слово,
Омана і брехня, якою ловлять
У вік наш мудрих навіть! Через те,-
О золото, о Мідаса поживо,
Тебе не хочу я! Ти, срібло тьмяне,
Облудний посередник між Людей,
Тебе я теж не хочу! Але ти,
Свинець убогий, простий, у тобі —
Загрози більше, аніж сподівання!
Ти полонив мене, я не вагаюсь,
Беру тебе і щастя сподіваюсь!
Порція
(убік)
Всі сумніви мої, геть відлетіть!
Відчай безумний, кинь мене умить...
Блідий полинув в безконечність страх,
І ревнощі погасли ув очах!
Прошу тебе, о, стримайся, любов!
О, хоч на хвильку угамуйся, кров!
Спинися втіх солодких дощ рясний!
Блаженство, спокоєм мене повий!
Не дай загинути мені, любове!
Бассаніо
(відмикаючи свинцеву скриньку)
Що бачу? Порції тут чарівної
Портрет? Де той знайшовся напівбог,
Що зміг так відтворити цю натуру?
Чи то ж і справді очі ці живуть,
Чи то мені здається через те,
Що погляд їх прекрасний у мої
Потрапив очі й рухає моїми?
О ці вуста! То подих їх розкрив...
Лиш дихання цих друзів чарівних
Спроможне їх привабно розтулити!
Волосся їй неначе ткав павук...
Зробив його майстерно той художник,
Зоткавши сітку золоту, що в неї
Скоріш потрапить може людське серце,
Аніж комар у павутиння! Ці
Розкішні очі! Як же зміг митець
Обидва ока змалювать відразу?
Гадаю я, одне намалювавши,
Осліпнути б він мусив, не скінчивши
Цього портрета! Почуваю я —
Моїх замало слів, аби достойно
Звеличити цю тінь; проте й вона
Поволі шкутильгає, щоб догнати
Оригінал чудовий!.. Ось сувій!
Які він радості мені віщує?
Ти на оздоби не зважав,
Чудово й вірно ти обрав!
Ти щастя взяв — лишайся з ним
І не женися за новим.
Якщо блаженством будеш звать
Те, що зумів ти легко взять,-
До панни сміливо рушай
І поцілунку вимагай!
Солодкий цей наказ. Тому негайно
Мені дозвольте виконать його!
(Цілує Порцію)
Як два бійці, що кинулись у бій,
Враз оплесків почують грім гучний,-
Хвалу юрби, що оточила їх,-
Але не розберуть, для кого з них
Той захват і хвала ота гримить,
Отак і я — не знаю, що робить!
Чи правда це, ніяк не можу взнати
Без вашого потвердження й печаті.
Порція Ви бачите, синьйоре, я така,
Як перед вами ось. Сама для себе
Бажання бути кращою не мала.
Але для вас хотілося б мені
Ще двадцять раз потроїть власну вартість,
Вродливішою бути в сто разів
І в тисячу — примножити багатство,
Щоб всі мої чесноти, друзі, статки
Не знали меж. І все лиш для того,
Аби звеличитись у вашій думці,
Бо те, чого я варта, все — ніщо.
Адже ж я проста дівчина, без знань,
Без досвіду — і тільки тим щаслива.
Що вчитися ще досі не стара;
А ще щасливіша, що я кмітлива
І здатна до науки; а найбільше
Щаслива я того, що свій покірний
Дівочий розум нині вам ввіряю,
Королю мій, володарю і муже!
І я, і все моє віднині — ваше!
Адже донині я тут панувала
В розкішнім замку й челяді своїй
Була за господиню, а собі —
За справжню королеву. А віднині
Мій замок, служники і я сама —
Все ваше, пане мій! Із перснем цим
Я все вам віддаю! Та стережіться
Його згубити чи комусь віддати...
Страшним мені це буде передвістям,
Що розлюбить ви можете мене!
Вчинивши так, дасте мені ви привід
Потому нарікать на вас...
Бассаніо Синьйоро!
Ви слів позбавили мене, і тільки
Моя бентежна кров струмує в жилах,-
Відповідає вам! Усе ж єство
Перейняте страшенним хвилюванням,
Подібним до захоплення юрбн,
Коли, почувши лагіднеє слово
Улюбленця володаря, вона
Таким свій захват виявляє шумом,
Де звуки всі зливаються докупи
І тільки гомін радісний, безладний,
З словами й без виразних слів летить
У далечінь! Коли я хоч на мить
З цим перснем розлучуся, о, тоді...
Тоді мене покине і життя!
Тоді скажіть ви сміливо: помер
Бассаніо!
Нерісса Синьйоре і синьйоро!
Тепер і нам, що свідками були
Жаданого кінця, гукнути можна:
"Дай, боже, щастя! Щастя, боже, дай
Синьйорові й синьйорі!
Граціано Друже мій
Бассакіо, і ви, синьйоро мила,
Бажаю вам такого раювання,
Якого ви бажаєте собі
Самі! Я сподіваюсь, що й мені
Бажаєте ви щастя, й через те
Схиляюсь перед вами і прошу
Ласкаво вас у той же самий день,
Як будете союз ваш святкувати,
Дозвольте одружитися й мені!
Бассаніо Всім серцем згоду я даю, якщо
Собі дружину знайдеш.
Граціано Щира дяка!
Знайшли її мені, синьйоре, ви.
Швидкі у мене очі, як і в вас:
Ви господиню бачили, а я —
Помітив камеристку. Ви кохали —
І я теж закохався. Я, як ви,
Синьйоре, завше проти зволікань!
Надію мали ви на скриньки ці,
А в них також лежала і моя
Зла доля! Аж знемігся, так хотів
її причарувати,— аж упрів!
Так присягав, що в горлі пересохло!
Нарешті, ця красуня обіцяла
(Якщо тривкі ті обіцянки), що
Любов свою вона віддасть мені,
Коли і вам здобути синьйорину
Сьогодні пощастить.
Порція Чи правда ж то,
Неріссо?
Нерісса Так, синьйоро, якщо ви
Дасте нам свою згоду.
Вассаніо Граціано,
Хіба це все не жарт?
Граціано Ба ні, синьйоре!
Не жарт це, слово честі.
Бассаніо Коли так,
То шлюбом вашим зробите ви честь
І святу нашому!
Граціано Ми поб'ємося з ним об заклад на тисячу дука-
тів, у кого з нас раніше народиться хлоп'я.
Нерісса Гаразд, якщо ви...
Граціано Цього не бійтеся... ганьбою я себе не вкрию...
А хто це йде сюди? Лоренцо? З ним
Його язичниця? Як? З ними ще
Салеріо, мій давній друг венецький,
Входять Лоренцо, Джессіка і Салеріо.
Бассаніо Лоренцо і Салеріо, вітаю!
Який я радий вас обох прийняти,
Якщо нове становище моє
Дає це право. Порціє кохана,
Чи ви дозволите мені гостями
Назвать шановних друзів дорогих
І земляків моїх?
Порція Вітаю всіх
І я, синьйор, як наших дорогих
Гостей!
Лоренцо Спасибі вам велике, все ж
На думці, власне, зовсім я не мав
Вас тут відвідати, синьйоре; та
Салеріо зустрів я по дорозі —
Він так мене поїхати просив
З ним разом, що відмовити йому
Не міг я.
Салеріо Справді так, синьйоре мій,
І я для того мав причину. Прошу,
Синьйор Антоніо шле вам привіт.
Листа цього я маю передати.
(Дає Бассаніо листа)
Бассаніо Раніш, ніж я цього листа відкрию,
Скажіть мені, як почува себе
Мій добрий друг?
Салеріо Не хворий він, якщо
Хворобою не будем називать
Душевних мук, і не здоровий він,
Як муки всі хворобою вважать
Повинні. Лист вам цей усе пояснить.
Бассаніо читає листа.
Граціано Неріссо, приголуб і привітай
Як слід цю нашу гостю-чужоземку!
Салеріо, мій друже, дайте руку!
Що діється в Венеції у нас?
Як поживає добрий наш Антоньйо,
Купець наш королівський? Знаю я,
Що порадіє з нашого він щастя.
Ми, як Язони, золотеє руно
Тут здобули!
Салеріо О, краще б здобули ви
Те руно, що його згубив Антоньйо!
Порція Зловісна звістка є в тому листі —
Вона змела всю барву на щоках
Бассаніо! Загинув друг найкращий!
Ніщо на світі інше так не може
Вразити дух твердий мужчини! Що?
Він блідне більше й більше? Покажіть,
Бассаніо,— я ваша половина,
Й мені того належить половина,
Що лист таїть.
Бассаніо О Порціє моя,
Такі слова жахливі ще ніколи
Паперу чистого не плямували!
Синьйоро дорога, коли вам вперше
Освідчився в коханні, я сказав,
Що все моє добро — лиш кров моя:
Я дворянин. І я вам не збрехав.
Проте, моя кохана, хоч занизько
Себе я цінував, але і тут
Я був хвальком негідним, бо сказав:
"Не маю я нічого", але мусив
Додати вам, що вартий я ще менше,
Ніж те ніщо! Щоб роздобути грошей,
Себе заставив я своєму другу
Найкращому; а друга теж заставив
Я ворогу запеклому його.
Ось лист, синьйоро! Гляньте, цей папір —
То тіло друга: кожне в ньому слово —
То друга рани, що спливають кров'ю!
Салеріо, чи правда ж те? Невже
Загинули всі кораблі — всі ті,
Що з Індії додому повертались,
Із Англії, із Мексіки, з Тунісу,
З далекої Берберії або ж
Із Лісабона? Жоден корабель
Не врятувавсь від дотику страшного
Тих грізних скель, що кораблям несуть
Загибель?
Салеріо. Жоден, мій синьйоре! Та
Коли б Антоніо і мав тепер
Ту суму грошей, щоб сплатить єврею,
То він, здається, їх би і не взяв.
Ніколи ще не бачив я створіння,
Щоб, маючи подобу людську, так
Затято намагалось — хай там що —
Занапастить якусь людину іншу!
Він пристає вночі і вдень до дожа,
Товче: мовляв, одмовити йому
В правдивім рішенні — це означає
Венеції свободу потоптати.
Даремно двадцятеро крамарів
І навіть дож з вельможами своїми
Його умовити всі намагались.
Та де вже там! Він, знай, кричить своєї:
Про борг отой, про давній термін сплати,
Про зобов'язання й свої права!
Джессіка Коли я ще жила з ним, він поклявся
Своїм двом землякам — Тубалу й Хусу,-
Що він воліє вирізати сам
В Антоніо шматок живого м'яса,
Аніж узяти в нього суму боргу,
Хоч би і важила вона разів
У двадцять більше. Знаю добре я:
Якщо і влада, і закон його
Не захистять, Антоніо сердешний
Поплатиться жорстоко.
Порція Друг ваш вірний —
В такій біді?
Бассаніо Найближчий друг! Найкращий
З усіх людей! Готовий завжди всім
Подати допомогу! З тих один,
У кому римська стародавня честь
Ще й досі всім нам так яскраво сяє,
Що рівного в Італії йому
Не знайдеш!
Порція Скільки ж винен він єврею?
Бассаніо Три тисячі дукатів.
Порція Як? Не більше?
Сплатіть йому шість тисяч і порвіть
Оту розписку лиховісну; суму
Подвойте ви, потройте навіть, щоб
Не втратив друг ваш ані волосинки
З Бассаніо вини. Але найперше —
До вівтаря мене ви поведіть
І назовіть дружиною своєю,
А потім до Венеції рушайте,
До друга вашого; ви не повинні
Лежати поруч Порції з журбою
В збентеженій душі. Що ж, я вам дам
Дукатів золотих, щоб борг нікчемний
Хоч двадцять раз покрити. А тоді
Ви друга вірного везіть сюди.
Тим часом я й Нерісса будем вас
Як дві вдови незаймані чекати!
Ходім! Судилось вам у шлюбний день
Покинути свою дружину вірну...
Вітайте ж друзів ваших. Звеселіться!
Так дорого за вас я заплатила,
Що ще міцніше вас я полюбила!
Але стривайте! Спершу прочитайте
Мені листа, що друг вам передав.
Бассаніо
(читає)
"Любий Бассаніо! Мої кораблі всі загинули, мої
кредитори стають жорстокі, моє становище жахливе, бо всі мої
статки я втратив. Мого боргу євреєві я не віддав у строк. І тому,
що, сплативши той борг, я не зможу залишитися живий, усі ко-
лишні рахунки між тобою і мною закінчено. Якби я зміг побачити
тебе ще раз хоч перед смертю! Проте роби, як знаєш. Коли не
звелить тобі приїхати сюди твоя приязнь, то нехай не змусить до
того і мій лист".
Порція Коханий, кидай все і вирушай!
Бассаніо Як дозвіл є, баритись нам негоже,
Та мушу вас запевнити лишень:
Ні сон, ні ложе збільшити не зможе
В путі назад розлуки ні на день.
Виходять.
СЦЕНА З
Венеція. Вулиця.
"Входять Шейлок, С-оланіо, Антоніо й тюрем-
ник.
Шейлок Тюремнику, ти доглядай його,
Я й слухати не хочу про пощаду!
Це дурень той, що безкоштовно в борг
Давав всім гроші! Пильно ж доглядай!
Антоніо Ох, Шейлоку, послухай же мене.
Шейлок Віддай мені той борг, що у розписці
Зазначений! Віддай мені той борг!
Я присягнувсь, що повністю його
По зобов'язанню тому одержу!
Ти звав мене собакою, хоч ти
И не мав для того жодної причини.
Якщо собака я, то стережись
Моїх зубів! Дож дасть мені і суд,
І правду. Я дивуюся на тебе,
Тюремнику паскудний! Чом це ти
Виходиш з ним так часто із тюрми?
Ти надто м'якосердий.
Антоніо Я прошу,
Дозволь мені сказать хоч слово...
Шейлок Борг
Мені віддай! Тебе не хочу слухать!
Віддай мені той борг! І не балакай!
Ти думав, що розм'якну я, мов дурень?
Почну зітхати, й хникати, і дам
Себе умовити вам, християнам?
Що, головою похитавши, я
На все погоджусь? Стій! Не йди за мною,
Не хочу й слухать! Борг віддай — і квит.
Одне я хочу, щоб віддав ти борг!
(Виходить)
Соланіо Ніколи ще такий собака лютий
Не жив серед людей!
Антоніо Нехай іде!
його прохати більше я не стану.
Все марно. Прагне він моєї смерті.
І добре знаю я причину: часто
Доводилось мені з тенет його
Тих визволяти боржників, котрі
Просили в мене допомоги,— він
За це мене й ненавидить.
Соланіо Я певен,
Що визнати цей позов дож не схоче.
Антоніо Не' може й дож законів касувати
І відбирати пільги в чужоземців,
Якими користуються вони
В Венеції. Вчинивши так, у суд
Державний він би віру підірвав
У крамарів з країн різноманітних,
В той час, коли уся торгівля наша
І всі прибутки тут від них залежать.
Тож будь що буде. Втрати і журба
Знесилили мене. Навряд чи взавтра
Фунт м'яса знайде на моїх кістках
Мій кровожерний кредитор... Ходім,
Ходім, тюремнику! Благаю бога,
Аби Бассаніо сюди приїхав,
Щоб він побачив, як я борг його
Платити буду. Решта все — пусте!
Виходять.
СЦЕНА 4
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Входять Порція, Нерісса, Лоренцо, Джессіка та Бал таз яр.
Лоренцо Синьйоро, просто в очі вам кажу,
Що ставитесь ви чесно й благородно
До дару божого в житті,— до дружби.
Як терпите покірно ви розлуку
З дружиною. Проте коли б ви знали,
Кому ви виявили честь таку,
Який то друг чудовий, найвірніший
Дружини вашого, що ви йому
Подати допомогу захотіли,-
Пишалися б ще більше вчинком цим,
Ніж кожним звичним виявом душі
Чутливої своєї.
Порція Я готова
Добро чинити завжди, тож тепер
Не пожалкую теж, що так вчинила.
Адже як двоє друзів звикли жить
Не розлучаючись і душі їхні
Несли однакове ярмо любові,
То з'явиться між ними завжди схожість
У їхніх почуттях, думках та звичках,
Ба навіть в рисах; і мені здається,
Що цей Антоніо, найближчий друг
Мого обранця, теж повинен бути
Подібний неодмінно до Бассаньйо.
Коли ж це так, то як же небагато
Я віддала, щоб швидше врятувать
Від лютості пекельної того,
Хто, мабуть, так точнісінько подібний
До власної душі моєї! Втім,
Занадто вже себе я вихваляю,-
Покиньмо цю розмову. Інше щось
Сказати мушу я. Лоренцо, вам
Я доручаю господарство, дім мій
І справи всі... Обітницю дала я
Смиренно жить в молитві й спогляданні
З Неріссою, далеко від людей,
Аж поки не прибуде мій володар...
Від нас близенько монастир стоїть,-
Лише дві милі звідси. Будем ми
Там забуття шукати. Обіцяйте ж
Все виконать, чого я так у вас
Прошу в ім'я прихильності моєї.
Вам необхідно прислужитись.
Лоренцо Я
Радий від серця щирого, синьйоро,
Усі накази виконати ваші.
Порція Челядники мою вже знають волю:
Вони і вам, і Джессіці коритись
Так само будуть, як мені й Бассаньйо.
То прощавайте ж, любі, доки ми
Не стрінемося з вами.
Лоренцо Хай же вас
Не кидають думки веселі!
Джессіка Я
Бажаю вам всіх радощів, синьйоро!
Порція Спасибі вам за добрі побажання!
Бажаю щиро вам обом того ж.
Ну, Джессіко, прощайте!
Джессіка й Лоренцо виходять.
Балтазаре,
Твою велику відданість і чесність
Я знаю; доведи мені й тепер
Свою прихильність. Лист оцей візьми
И вези його до Падуї щодуху —
У руки дай кузенові моєму,
Ученому Белларіо; він дасть
Тобі папери і убрання; все те
Хутчій достав на пристань, що від неї
В, Венецію, рушають кораблі.. ;
Діене,застанеш там. Та не бариеь!
Балтазар Я докладу всіх сил, щоб це зробить,
Не гаючи й хвилини.
(Виходить)
Порція Ну, Неріссо,
Тепер ходім! Я маю щось на думці,
Чого ти ще не знаєш: ми обидві
Побачимо своїх чоловіків
Раніше, ніж про нас вони згадають.
Нерісса А нас вони побачать?
Порція Так, Неріссо!
Проте в такім убранні, під яким
Ввижатиметься їм все те, чого
Бракує нам. Б'юсь об заклад, Неріссо:
Коли ми вберемось у чоловіче,
Спритнішою і кращою я буду
3 нас двох: носитиму свого кинджала
І вправно, й легко; буду говорить
Хриплявим голосом, який буває
У хлопчаків, коли пора приходить
Зробитись їм мужчинами. Свій крок
Дрібний зміню я вміло на ходу
Широку чоловічу; і про сварки
Розпочинатиму розмови, наче
Хлопчак-бешкетник; вихвалятись буду
Про те, як найвельможніші красуні
Мого кохання домагались; як
Марніли й гинули з того кохання,
Коли на них я не звертав уваги!
"Що я робити мав? Хіба я винен?
Чи ж з усіма упоратись я міг?
О, жаль мені, що їх занапастив!"
І ще хоч двадцять вигадок подібних
Я наплету, щоб кожен міг поклястись,
Що я дванадцять місяців тому
Утік із школи! Пам'ятаю добре
Я сотні витівок таких хвальків
І використаю усе, що зможу!
Нерісса Підшиємось ми під чоловіків?
Порція Фе! Не мели дурниць! А що було б,
Якби тебе хтось зрозумів двозначно?
Однак пора! Я розкажу усе .
В кареті, що чека нас біля брами.
Нам1 треба поспішать! Мерщій відсіль!
Ми маємо проїхать двадцять миль.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там само. Сад.
Входять Ланчелот і Джессіка.
Ланчелот Так, то правда! Бо, бачте, гріхи батьків завжди
покутують діти. Через те, повірте, я за вас боюсь! Я завжди від-
вертий з вами, тим-то й викладаю вам щиро свою думку про цю
справу. Отже, не втрачайте бадьорості! Я й справді гадаю, що ви
пропаща. А проте ще є невеличка надія на ваш порятунок. Але
і ту можна назвати надією-байстрючкою.
Джессіка Яка ж то надія, скажи, будь ласка?
Ланчелот А ось яка! Ви можете, наприклад, мати надію,
що ваш батько вам не батько, що ви не дочка єврея.
Джессіка' Це таки й справді надія-байстрючка! Коли б воно
було так, то на мене впали б гріхи моєї матері!;
Ланчелот То правда. І через те я боюся, що погибель че-
кає на вас і за батька, й за матір. Отже, коли я намагаюсь уник-
нути Сцілли, вашого батька, я потрапляю до.Харібди — вашої
матері. Виходить, хоч круть, хоч верть, а ви пропаща.
Джессіка Мене врятує мій чоловік: він зробив мене хри-
стиянкою.
Ланчелот То правда. Тим гірше для нього! Нас, християн,
і так уже досить: саме стільки, щоб можна було одному з одним
жити мирно. Кожен зайвий християнин тільки підвищує ціну на
свиней. Якщо ми всі гуртом почнемо їсти свинину, то скоро ні за
які гроші й шматочка смаженого сала не дістанеш.
Джессіка Я розкажу моєму чоловікові, Ланчелоте, все, що
ви мені тут набалакали; та ось він іде.
Входить Лорендо.
Лоренцр , Я скоро почну ревнувати до тебе, Ланчелоте,
якщо ти будеш заводити мок) дружину в різні куточки.
Джессіка Ні, вам нічого боятись за мене, Лоренцо: ми з
Ланчелотом не в злагоді живемо. Він каже мені відверто, що на
небі немає для мене спасіння, бо я дочка єврея, і вважає, що
ви поганий громадянин, бо, навертаючи євреїв до християнської
віри, набиваєте, ціни на свинину.
Лоренцо Мені легше виправдатися в цьому перед респуб-
лікою, ніж тобі за те, що ти надув негритянці пузо, адже та ма-
врітанка зайшла в тяж від тебе, Ланчелоте.
Ланчелот Хіба це злочин? Такий прибуток буде їй нагоро-
дою за втрату чесноти. В кожному разі, вона виросла в моїх очах
проти того, за що я мав її раніше.
Лоренцо Як, одначе, кожен дурень уміє вправно гратися
словами! Я гадаю, що справжній дотепності доведеться швидко
зовсім замовкнути, а зайва балаканина стане похвальною лише в
папуг. Іди й скажи, щоб усе було готове до обіду.
Ланчелот Все готове, синьйоре: шлунки на місці.
Лоренцо Милосердний боже, який же ти дотепний! Тоді
скажи, щоб готували обід.
Ланчелот Обід теж уже готовий, синьйоре: залишається
тільки накрити.
Лоренцо То чи не будете ви такі ласкаві, синьйоре, на-
крити?
Ланчелот Себе накрити? Ні, синьйоре, нізащо! Я знаю свій
обов'язок!
Лоренцо Знов граєшся словами! Ти, здається, хочеш ви-
сипати весь скарб твоєї дотепності відразу! Будь ласка, розумій
прості слова просто. Іди до своїх товаришів, накажи їм накрити
на стіл, подати страви, а ми зараз прийдемо обідати.
Ланчелот Щодо столу, синьйоре, то його буде подано;
щодо страв, синьйоре, то їх буде накрито; щодо вашого приходу
на обід, синьйоре,— о! — то це хай буде так, як спаде вам на
думку!
(Виходить)
Лоренцо О, де ти, розуме? Слова порожні.
Цей блазень військо дотепів зібрав
У голову і сипле, як з мішка.
Доводилось мені багато дурнів
Великопанських зустрічать, що теж,
Як він, ладні забуть здоровий розум '
Для балачок пустих... Як поживаєш,
О Джессіко моя кохана? Щиро
Скажи мені, якої думки ти
Про Порцію, Бассаніо дружину?
Джессіка Немає слів, щоб скласти їй хвалу!
Зразково мусить жить тепер Бассаньйо;
Коли небесне благо він дістав
В своїй дружині тут, ще за життя,
То мусить втратити небесний рай,
Коли не шануватиме як слід
Дружини власної тут, на землі.
Якби на думку спало двом богам
На терези покласти двох жінок,
І Порція була б одною з них,
То другій довелося б щось додати,
Бо рівної до Порції немає
На цілім світі!
Лоренцо Джессіко, ти маєш
В мені такого мужа, як у ній
Жону він має.
Цжессіка Також і про це
Я маю власну думку. Запитайте!
Лоренцо Спитаю згодом; а тепер ходімо
До столу.
Джессіка Вихвалять волію вас
Тепер, коли іще голодна.
Лоренцо Ці
Слова прибережи, прошу тебе,
До столу. Там усі твої розмови
Перетравлю я з іншими речами.
Джессіка Гаразд! То я ж вам покажу, стривайте!
Виходять.