Для кого,це зненацька спало йому на думку, він пише цей щоденник? Для майбутнього, для ще ненароджених. Його розум на хвильку закружляв навколо цієї сумнівної дати на сторінці та згодом наздогнав,неначе блювота, різким ударом слова з Новосуржу ДВОЄДУМСТВО. Уперше за весь цей час він чітко зрозумів величину того що було розпочато ним. Як він міг порозумітися з майбутнім? Це було неможливо через його природу. Або майбутнє буде схожим на сучасність, у такому разі вони не почують його; або воно буде відрізнятися від нього, і його скрутне становище буде здаватися їм безглуздим.
Якийсь час він сидів тупо витріщаючись на папір. Телезахист перемкнувся на різку та скрипучу військову музику. Йому здалося цікавим, що він не просто втратив здатність до самовираження, але навіть забув про те що він насправді намагався сказати. Цілими тижнями він готував себе до цієї миті, і за весь цей час йому не спало на думку нічого з того щоб могло знадобитися , тільки хоробрість. Просте написання повинно було б бути легшим. Все що він повинен був зробити це передати на папір той нескінчений невгамовний монолог що тривав у його голові,без перебільшень впродовж цілих років. А цієї миті, хай там як, навіть цей монолог зачахнув. Більш того його варикозна виразка почала нестерпно свербіти. Він намагався не чухати її, оскільки якщо він це робив вона постійно запалювалась. Секунди крапали повз. Він нічого не розумів окрім порожнечі сторінки перед ним, сверблячої шкіри на його щиколотці, сурмуючої музики та легкого сп'яніння обумовленого джином.
Зненацька він почав писати у справжнісінькій паніці,тільки частково розуміючи що ж саме він викладає на папір. Його дрібний але дитячий почерк безладно стрибав та тягнувся вгору і вниз по сторінці, втрачаючи спочатку заголовні літери , а згодом навіть і крапки:
4-те квітня,1984.Минулої ночі на кіносеансі. Були лише фільми про війну. Один був дуже непоганий про корабель повний біженців який було розбомблено десь у Середземному морі. Аудиторію дуже розважив розстріл колосально велетенського товстого чоловіка, що намагався відплисти геть переслідуваний гелікоптером, спочатку ви бачили як він борсався у воді неначе морська свиня, потім ви бачили його з погляду гелікоптерного кулемета, потім коли він був рясно вкритий дірками і море навколо нього стало рожевим і він тонув зі швидкістю з якою його дірки заповнювалися і занурювалися у воду, аудиторія кричала регочучи коли він тонув. потім ви бачили рятувальний човен повний дітей і гелікоптер що ширяв над ним. там була жінка середніх літ можливо єврейка що сиділа схилившись з маленьким хлопчиком приблизно трьох років на її руках. маленький хлопчик плакав від переляку і ховав свою головою у її грудях так ніби він збирався сховатися в ній наче у норі і жінка огорнула його руками і заспокоювала його хоча сама була синя від жаху, увесь цей час вона огортала його так щільно і міцно як тільки могла так ніби вона думала що її руки зможуть захистити його від куль. потім гелікоптер зкинув 20-ти кілограмову бомбу вони зникли у жахливому спалаху і човен розлетівся на друзки. потім там був чудовий кадр дитячої руки що летіла все вище вище вище у повітря гелікоптер з камерою на носі певно спеціально слідкував за цим і там було багато оплесків від партійців що сиділи на стільцях але жінка що знаходилася у пролетарській частині цього кінотеатру зненацька почала скандалити та здіймати метушню і кричати вони не повинні були показувати це перед дітьми вони не повинні були показувати це прямо перед дітьми це тривало доки поліція не забрала її не забрала її геть я вважаю щоб не сталося з нею усім було байдуже що сказала пролетарка типова пролетарська реакція вони ніколи —
Вінстон перестав писати, частково через те що страждав від судоми. Він не знав що змусило його вивалити назовні цей потік сміття. Але цікава річ , що доки він це робив кардинально інші спогади прояснилися у його розумі, такі що він майже відчув потребу записати їх прямо зараз. Це було, як він тепер зрозумів, через той випадок завдяки якому він несподівано вирішив повернутися додому та розпочати вести щоденник.
Це трапилося того ранку у Міністерстві, якщо про щось таке нечітке та туманне можна сказати що воно трапилося.
Було близько одинадцятої години і у Відділі Записів, де працював Вінстон, вони витягували стільці з кубікул – невеличких одномісних кімнат, і розставляли їх у центрі зали навколо великого телезахисту, щоб приготуватися до Двох Хвилин Ненависті. Вінстон тільки-но зайняв своє місце на одному зі стільців середнього ряду коли дві людини яких він знав у обличчя, але ніколи не спілкувався з ними, несподівано зайшли у кімнату. Однією з них була дівчина з якою він часто зустрічався у коридорі. Він не знав як її звуть, але він знав що вона працює у Відділі Фікцій. Можливо – тому що він іноді її бачив з забрудненими мастилом руками та гайковим ключем – вона виконувала деяку технічну роботу на одній з романо-пишучіх машин. Вона була зухвала на вигляд дівчина, десь приблизно двадцяти семи років, з густим волоссям, обличчям вкритим ластовинням, і швидкими атлетичними рухами. Вузький яскраво-червоний пояс , емблема Молодшої Ліги Анті-Секс, був обмотаний декілька разів навколо талії її спецодягу, достатньо щільно щоб яскраво підкреслити її стрункі стегна. Вінстону вона дуже не сподобалася з найпершої миті як тільки він її побачив. Він знав причину цього. Це було через атмосферу хокейних полів, крижаних ванн, громадських піших маршів і загального порожньодумства яка кружляючи навколо неї постійно приходила разом. Йому не подобалися майже всі жінки, особливо молоді та гарненькі. Це завжди жінки, в першу чергу молоді, хто був найфанатичнішими прихильниками Партії, поглиначами гасел, добровільними шпигунами самоучками і винюхувачами неортодоксів. Але виключно ця дівчина складала враження найбільш небезпечної з них. Одного разу коли вони проходили повз один одного у коридорі вона швидко навскіс поглянула на нього, наскрізь буравлячи поглядом, і тієї миті вона сповнила його первісним жахом. У нього навіть з'явилася думка що вона може бути агентом Поліції Думок. Це, якщо б це було правдою, було б найгірше з всього. Тому він продовжував відчувати особливу незручність, що була у рівній мірі змішана зі страхом та ворожістю, будь-коли як тільки вона з'являлася поруч.