79] І дух з плачем гукнув: "Чого штовхати?
80] Коли ти не з'явився відомстить
81] За Монтаперті, то чого топтати?"
82] І я: "Мій вчителю, дозволь просить,
83] Постій, мою послухай просьбу щиру,
84] Ми потім надолужим кожну мить".
85] Мій вождь погодивсь, я ж сказав блюзніру,
86] Який брехав гидкіш за всіх собак:
87] "Хто ти, що поспіль всіх ганьбиш над міру?"
88] "А сам ти хто, — промовив він, — що так
89] На лиця ти ідеш по Антенорі, ,
90] Немов живий ступає на стрімчак?"
91] "А я живий і є, не будеш в горі,
92] Мабуть, коли, — одвіт мій був такий, —
93] Уславлю я тебе в земнім просторі".
94] І він: "Якраз я хочу навпаки, —
95] Йди геть звідсіль; кінчай цю мову кляту;
96] Не місце тут розводить балачки".
97] Схопив я за потилицю кошлату
98] Й сказав: "Мені своє ім'я назвеш,
99] Бо обскубу я голову патлату".
100] А той: "За те, що ти мене скубеш,
101] Я не скажу, хто я, хай і каліччя,
102] Хай тисячу разів мене клянеш".
103] Я намотав собі на передпліччя
104] І висмикнув волосся жмут товстий,
105] А він із гавкотом ховав обличчя.
106] Коли гукнув хтось: "Бокко, з чого ти?
107] Хіба не досить щелепами гримать,
108] А ти ще й гавкаєш? Під три чорти!"
109] Я мовив: "Можеш язика притримать,
110] Запроданцю! Вернусь — і все повім,
111] І від ганьби ім'я тобі не вимить!"
112] "Іди, — він мовив, — всім брехать живим,
113] Не обминай лиш згадкою живою
114] Цього із язиком його швидким.
115] Він плаче за французькою грошвою,
116] "Мені там, — скажеш, — стрівся Двера злий,
117] Де всі корою вкриті льодовою".
118] Про інших зайде мова ще коли, —
119] Он Джанні Сольданьєр, он Беккерія,
120] Якому рідні комір розсікли.
121] Тут всі — від Ганелона-лиходія
122] До того, хто болонцям ключ одніс,
123] Як пойняла Фаєнцу сонна мрія".
124] Пішли ми, й враз вождю я руку стис,
125] Уздріли двох, вморожених в крижину, —
126] З них верхній капшуком на нижнім звис
127] І, як вмирущий з голоду в хлібину,
128] Несамовито вгризся в місце, де
129] Із черепа заходить мозок в спину.
130] І не лютіш, помщаючись, Тідей
131] Пив Меналіппа кров зі скронь гарячу,
132] Ніж цей впивавсь у вмістище ідей.
133] "О ти, що виявляєш лють звірячу,
134] Гризучи голову в страшній грозьбі,
135] Скажи мені, — сказав я, — хай побачу,
136] Чи справедливий ти в своїй злобі.
137] Хто ти, скажи, й якій ти мстиш мерзоті, —
138] І в світі дещо я зроблю тобі,
139] Поки не всохне мій язик у роті".
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Піднявши рота від страшної страви
2] Й волоссям жертви з губ утерши кров,
3] Цей грішник припинив бенкет кривавий
4] І так почав: "Мене ти хочеш знов
5] Вернуть у розпач, що пече незгасно
6] Від думки лиш самої — не розмов.
7] Коли ж на зрадника, якого сласно
8] Гризу, впаде це сім'я відкриттям, —
9] Мовлять я й плакать ладен одночасно.
10] Не знаю, хто ти є і як відтам
11] Попав сюди, а що твоє коліно
12] З Флоренції — з вимови чую сам.
13] Тож знай, що я був графом Уголіно,
14] Архієпископом Рудж'єрі — цей;
15] Ворожість нас тут в'яже воєдино.
16] Як він мене брехливістю рацей,
17] Яким так вірив я, призвів до смерті, —
18] Усі наслухалися цих вістей.
19] Але ніхто в щоденній коловерті
20] Не знав, яка була та смерть страшна.
21] Про ницість слухай-но слова одверті.
22] В вузеньку шпарочку, замість вікна,
23] У вежі, що Голодною зоветься
24] Та багатьох ув'язнює вона,
25] Я бачив, місяць безліч раз дереться,
26] Коли злий сон душі порушив стан, —
27] Повівши, що зазнать нам доведеться.
28] Приснився цей мені владар і пан,
29] Він вовка гнав з вовчатами на гору,
30] Що Лукку затуляє від пізан.
31] Спустили і хортів, порвавши швору, —
32] Усі Гваланді, та й Сісмонді всі
33] Й Ланфранкі мчали в цю жахливу пору,
34] Та й знищили в безжальності усій
35] З малими й батька, що звивався диба;
36] В крові ходили, наче по росі.
37] Я підхопивсь, і стисла горя глиба,
38] Бо плакали вві сні мої малі,
39] Також ув'язнені, й просили хліба.
40] Жорстокий ти, коли свої жалі
41] Словами кількома лише обмежив,
42] Не плакав, — та чи й плачеш взагалі?
43] Попрокидалися, і кожен стежив,
44] Коли тюремник принесе обід,
45] Але той сон усім серця бентежив.
46] Аж раптом чую, забивають вхід
47] Страшної вежі; мовчки подивився
48] Я на синів і скрив розпуки слід.
49] Відчув, що в камінь я перетворився,
50] Вони ж стогнали; Ансельмуччо мій
51] Спитав: "Чого ти, батьку, засмутився?"
52] Та я не плакав. У журбі німій
53] Просидів день і ніч, поки прекрасне
54] Зійшло світило у красі своїй.
55] Блідий світанок, що сяйне і згасне,
56] В сумну пробравсь темницю, і я вздрів
57] В них чотирьох своє обличчя власне, —
58] Собі я руки в розпачі вкусив.
59] Гадавши, що я голод за всіх важче
60] Терплю, вони, підвівшись із кутів,
61] Сказали: "З'їж нас, батьку. Це найкраще,
62] Коли ти відбереш життя у нас.
63] Нехай воно іде на щось путяще".
64] Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.
65] Ще день і ще без їжі, без вологи.
66] Чом не розверзлась нам земля в той час!
67] А на четвертий день мій Гаддо ноги
68] Мої до себе пригорнув щільніш
69] І простогнав: "Дай, батьку, допомоги!"
70] І він помер, і, як мене ти зриш,
71] Я зрів їх смерть, — а був же кожний мол од!
72] Смерть в п'ятий, шостий день — і не пізніш.
73] Осліплий, мацав я камінний холод,
74] Звав кожного, — і кожний був мертвяк,
75] Аж поки горе переміг злий голод".
76] Замовкнувши, накинувсь неборак
77] На вбогий череп знову й ну глодати
78] Зубами гострими, як у собак.
79] О Пізо, ти ганьбиш весь край багатий,
80] Де наше "si" так солодко бринить!
81] Сусіди не спішать тебе карати,