82] То хай Капрайя і Горгона вмить,
83] Немов дві греблі, встануть в гирлі Арно,
84] Щоб весь твій люд у хвилях потопить!
85] Хоча граф Уголіно вмер немарне,
86] Бо, зрадивши тебе, він замки здав,
87] Але дітей морити — це ж почварно!
88] Покайсь, мала фіванко, і прослав
89] Малечу — Угуччоне та Брігату
90] Та ще тих двох, що в пісні я назвав.
91] Ми вже в долину сходили покату,
92] На грішних іншого уже зразка
93] І навзнак перекинутих багату.
94] Сам плач їх плакати не допуска,
95] І біль, що набігає їм на очі,
96] Назад верта, і мука знов тяжка,
97] Як витекти сльоза з очей захоче,
98] Ледь на студене вийде прикриття,
99] То забралом криштальним заклубоче.
100] Хоч в холоді згубив я всі чуття
101] І вже ніяких форм, ні барв, ні літер
102] Не міг би, мабуть, розрізнити я,
103] Мені здалось, що почуваю вітер,
104] Тому я: "Вчителю, це б звідки йшло?
105] Бо тут же пари й слід хтось ніби витер".
106] І він: "Пожди, хоч би там що було,
107] Вже скоро твої очі з прямотою
108] З'ясують цього вітру джерело".
109] А хтось із скутих холодом і тьмою
110] Гукнув: "Хіба ви, душі, злі такі,
111] Що вас послали до низького звою!
112] Ви тягарі зніміть з очей важкі,
113] І погляд знов нехай сльозою присне,
114] Поки не вернуть холоди бридкі".
115] І мовив я: "Тобі зроблю корисне,
116] Скажи ж, хто ти, і хай тягар вериг
117] Із криги, як збрешу, мене притисне".
118] І він сказав: "Я брат той Альберіг,
119] Що злі плоди в саду ростив, упертий,
120] Й ужинок має фініків — не фіг".
121] "О! — з подивом гукнув я. — То вже вмер ти?"
122] І він: "Та не обходить це мене,
123] Чи дано тілу час життя чи смерті!
124] Одне лиш діло тут нам і ясне,
125] Що душі падають до Толомеї
126] Раніш, як нитку Атропос утне.
127] Щоб ти охочіш з ямини моєї
128] Знімав цю непрозору пелену,
129] Знай, що душа як зрадить, то до неї
130] Як і зі мною стало, в мить одну
131] У тіло входить біс в лихій погрозі,
132] Душа ж викочується в глибину,
133] В криницю, не спинившись на порозі.
134] Тут не вважають мертвим і того,
135] Можливо, хто заклякнув на морозі.
136] Коли з землі ти, мусиш знать його:
137] Це Бранка д'Ор'я; хто із нас не знає
138] Цього сусіду з давнини свого!"
139] "Боюсь, — сказав я, — правди тут немає:
140] Цей Бранка д'Ор'я зовсім ще не вмер.
141] Він їсть, і п'є, і спить, і вбрання має".
142] І він: "До Ляхолапових озер
143] Туди, нагору, ще тоді не вийшов
144] Мікеле Дзанка, де сидить тепер.
145] З близьким я родичем місця полишив,
146] Де віддавались радощам стільком,
147] І вже надіями себе не тішив.
148] Тепер мерщій звільняй мій зір цілком!"
149] Йому ж орбіти я не зчистив очні:
150] З ним найшляхетніш — стати селюком.
151] О генуезці, розуми порочні,
152] Чого ще на собі вас держить світ?
153] Чому не пожирає вас, збиточні?
154] Я з тим, хто сто пройшов решіт і сит
155] В Романьї, бачив одного, в якого
156] Душа давно вморожена в Коціт,
157] А тіло на землі вдає живого.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] "Трядут хоругви к нам владики Ada"
2] Все ближче; подивись лишень на знак, —
3] Сказав учитель, — де його громада".
4] І як, коли б у хмарах день побляк
5] Чи відійшов би з нашої півкулі,
6] Ледь бачимо здаля верткий вітряк, —
7] Побачив я будову в свисті й гулі
8] Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,
9] Немов у найнадійнішій притулі.
10] Люд грішний в неймовірному числі —
11] Аж лячно в римах це віддать словами, —
12] В льоду стирчав соломинками в склі.
13] Хто лежачи, хто випроставшись прямо,
14] А хто сторчком, ногами догори,
15] Або упершись в маківку п'ятами.
16] Коли без слів прийшли ми до гори,
17] Учитель, показать мені схотівши
18] Того, хто гарним був у час старий,
19] Ступив набік, мене вперед пустивши,
20] "Ось Діте, — мовив він, — і ось той рів,
21] Де ти подужчаєш, все оглядівши".
22] Як раптом захолов я й остовпів,
23] Читачу, не питай: я весь стенувся,
24] Розповісти — не вистачило б слів.
25] Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.
26] Збагнеш ти й сам, що я переживав,
27] Коли й життя, і смерті враз позбувся.
28] Володар найсумнішої з держав
29] Був до середини грудей в крижині.
30] Гігантові я б скорше дорівняв,
31] Аніж гігант руці його єдиній;
32] Тепер вже можеш сам ти справу здать,
33] Який він весь, умерзлий у льодині.
34] Якщо він на Творцеву благодать
35] Звести смів погляд, повний люті й крові.
36] То скільки зла від нього треба ждать!
37] Я з подиву позбувся навіть м©ви,
38] Побачивши на ньому три лиця!
39] Той вид, що спереду, — увесь багровий,
40] Два інші йшли від шийного кільця
41] З обох боків і, пересікши міру,
42] Сягали десь під кучмою кінця.
43] З них правий вид мав барву жовто-сіру.
44] Коли ж пройти до водоспадів Ніл,
45] Побачиш лівого обличчя шкіру.
46] Над кожним височіла пара крил,
47] Таких же самих розмірів потрібних.
48] Я в морі не здибав таких вітрил
49] Безперих, на кажанячі подібних.
50] Махаючи весь час на цілий світ,
51] Вітрів він троє створював осібних,
52] Що обвівали без кінця Коціт.
53] І річка аж до дна вся прохолола:
54] Сльозами сходив він на шість ланит,
55] А кожна з пащ, мов терниця, молола
56] По грішнику, — щоразу об коли
57] Душа стражденна тіпалася гола.
58] Передній ще жахливіші були
59] Такі тертя під скреготи зубовні,
60] Що дерли шкіри кусень чималий.
61] "Той, угорі, що терпить кару вповні, —
62] Сказав мій вождь, — то Юда Іскарйот,
63] В зубах он голова, а решта — зовні.
64] А в тих обличчя видно без турбот:
65] У чорній пащі ти он бачиш Брута, —
66] Він корчиться увесь, та зціпив рот.