Наталя Павлівна. Треба, Пульхеро, купить вина... Чуєте?
Пульхера. Ба ні, не чую, треба купить картоплі. Всі сміються.
Наталя Павлівна. Ну, так от тої картоплі, що зветься вином. Тільки... А знаєш що, Адю? Краще написать на записочці, а то Пульхера забуде.
Андрій Карпович. Чудесно! Знаменито! Де папір?
Тось (виймає записну книжку). Ось маєте. (Видирає лист, подає з олівцем).
Андрій Карпович. Знаменито! Так шампанського, панове? Дві пляшки? (Пише). "Шампанського". Так. Ще чого, Наталю?
Наталя Павлівна. Я не знаю...
Іван Стратонович. Монопольки просто!
Андрій Карпович. Фе, демократ. Ну, можна й простої. (Пише). Все? Чудесно. Ось маєте, Пульхеро. Знаєте, де магазин?
Пульхера. Ще б чого не знала. Це, за церквою? Андрій Карпович. Де за церквою? Аптека?
Всі сміються.
Пульхера. От раденькі! Яка аптека? Аптека по один бік, а то по другий.
Андрій Карпович. А правильно, правильно. Вибачайте, Пульхеро, вибачайте, ради бога! (Уклоняється).
Пульхера. Та тут все, значить, списано?
Наталя Павлівна. Все. Та швиденько, Пульхеро.
Андрій Карпович. Одна нога тут, а друга там.
Пульхера. А сама посередині: ні туди ні сюди.
Наталя Павлівна. Звожчика візьміть, Пульхеро.
Пульхера. От ще чого не було! Ще на звожчиках мене покатаєте?
Андрій Карпович. Правильно, Пульхеро! Беріть звожчика. Беріть!
Пульхера (сміється). І вигадають же. Що ж, візьму. А обід потім? (Виходить).
Наталя Павлівна. Потім, потім... Саню, а де ж тато? Поклич швидше! От маєш.
Андрій Карпович. Він уже знає?
Саня (вибігаючи). Знають!
Тось (бажаючи бути веселим, до Івана Стратоновича). Значить, хімико,. вас можно поздоровить тепер?
Іван Стратонович. А вас? Тось. Мене? А я тут при чому?
Іван Стратонович (з хмурою посмішкою). А як же, член щасливої сім'ї!
Тось. В такому смислі... згоджуюсь.
Іван Стратонович. Згоджуєтесь?
Наталя Павлівна (весело). Панове! Тільки хоч сьогодні не гризіться, Іване Стратоновичу, ви мені колись обіцяли бути хорошим. Пам'ятаєте?
Іван Стратонович. Ми й не гриземось, Наталю Павлівно. Просто собі розмовляємо, як добрі приятелі. Я от, наприклад, хочу навіть просить Антона Михайловича написать оду на цей урочистий день і прочитать за шампанським. Я настільки вірю в геній Антона Михайловича, що думаю, йому досить часу, поки Пульхера з'їздить туди й назад.
Тось (сміється). Можна.
Наталя Павлівна. Ви злий, Іване Стратоновичу. Навіть в такий день ви не можете.
Андрій Карпович. Бить, бить його треба!
Іван Стратонович. Господи! Та що ж я такого сказав?!
Входять Саня й Карпо Федорович.
Наталя Павлівна (біжить назустріч). Що ж ви сховались, татуню? Тут вся сім'я, а ви десь там.
Андрій Карпович. Ну, тату! Тепер купимо пасіку? Га? Поділимось, я механіку, а ви пасіку. Чи хочете навпаки: я пасіку, а ви механіку?
Карпо Федорович. І так, синку, добре, і так добре. Аби все було добре.
Андрій Карпович. Правильно. Чудесно сказано. Знаменито. Ну, тату, тепер буде все добре.
Карпо Федорович. Дай боже, дай боже.
Андрій Карпович. А як буде погано, то ось хто нас виручить. (Показує на Наталю Павлівну).
Карпо Федорович. А виручить... О, виручить, дай боже, щоб здоров'я більше було.
Наталя Павлівна (дзвінко). Буде, тату! Виручу! Всіх виручу! (Всаджує Карпа Федоровича на канапу).
Тось пильно дивиться на неї, одходить до балкона.
Андрій Карпович. А де ж Дося? Що ж це її не видно?
Саня. Пішла, Андрійку, на пошту. Мабуть, ще до крамниці зайшла.
Андрій Карпович. А... По хазяйству? Ну, Тасю, давай паперу, сідай, пиши листи на всі свої уроки. Адьє, мовляв, і бувайте здоровенькі. Кінець. Сідай, зараз сідай.
Наталя Павлівна. Моментально? Вспію. Зараз я хочу з вами бути. З татом хочу. (Лукаво). Ну, татуню, може, заспіваємо? Ха-а-ха-ха!
Андрій Карпович. А знаєте, цілком справедливо сміються з нас руські. Чи горе, чи радість, зараз "давай заспіваємо". І я вам скажу, панове, це таки чудесний звичай у нас. Ну що, справді, чому б нам не заспівать? Га?
Сміються.
Андрій Карпович (теж сміючись). А, їй-богу, панове. Ну, а що тут такого? От якраз всі зібрались. Га? Як ви думаєте? Поки Пульхера принесе... А то якось, знаєте, в грудях радість, а вилить... якось незручно кричать. Французи зараз починають танцювать. Ну, а ми — співать. Га?
Саня (злісно). А кацапи горілкою наливаються.
Сміються.
Наталя Павлівна (дивлячись у бік Тося й Сані, які трішки одійшли назад. Піднято). Знаєш, Адю! Може, незабаром ми матимемо ще одну радість, трошки іншого характеру, але теж таку, що заспівать прийдеться. (Показує очима на Тося й Саню). Як думаєте, панове?
Іван Стратонович пильно вдивляється в неї.
Андрій Карпович (з захватом). Чудесно! У, це так чудесно, що й нашій радості далеко!
Саня (озираючись). Що чудесно? Андрійку, я не чула, що чудесно?
Сміються.
Андрій Карпович. Щось...
Саня з непорозумінням дивиться на всіх.
Наталя Павлівна. Ми кажемо, що незабаром матимемо ще одну радість. Але про неї тобі не можна знать.
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Не можна, не можна! Ні-ні, їй якраз не можна знать.
Іван Стратонович. А також Антону Михайловичу.
Андрій Карпович. Безумовно! Безумовно.
Карпо Федорович. Воспретить.
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха. Іменно, тату, воспретить.
Тось (червоніючи). Я, панове, нічого не розумію.
Іван Стратонович. А чого ж ви почервоніли, коли не розумієте? Тось. Я?
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха! Санюсь теж, видно, не зрозуміла. Правда? Правда? (Біжить до неї). Ой, зовсім не розуміє, червона, як сонце.
Тось (спалахнувши, до Наталі Павлівни). Наталю Павлівно!
Наталя Павлівна (швидко до нього). Фр! Фр! Уже!
Тось. Кумедні жарти.
Саня (раптом, видно зрозумівши). Ой, які ж бо, їй-богу! (Вибігає).
Сміються.
Наталя Павлівна. Саню! Санюсь! Не будемо! Даю слово, що не будемо! Бідна дівчина! Тось. Наталю Павлівно!
Наталя Павлівна щось шепоче йому на вухо. Тось пильно дивиться на неї, зразу стихає й робиться серйозним. Кидає на всіх чудним поглядом.
Андрій Карпович (до Наталі Павлівни). Заспокоїла? Хе-хе-хе!
Наталя Павлівна. Ого! Моментально. Сказала таке словечко, що як по щучому велінню. Треба ще й Сані сказать. (Іде за Санею).
Андрій Карпович (до Карпа Федоровича). Чарівниця! Одне слово, татуню, чарівниця у нас, та й годі!