Карпо Федорович (з побожністю). Одне слово, чарівниця.
Іван Стратонович (до Тося). Солодке, мабуть, слово! Га?
Тось (з чудною посмішкою). Солодке, хімико. Солодше всіх ваших кислот.
Іван Стратонович. Он як!
Андрій Карпович (підморгує до Івана Стратоновича). Може, й ми коли-небудь узнаємо, що за слово?
Тось (все так же чудно посміхаючись). Може, й узнаєте.
Андрій Карпович. Чудесно! Чудесно!
Іван Стратонович (ходячи по хаті, з підозрінням подивляючись на Тося). Побачимо... Побачимо.
Тось. Побачите й почуєте.
Іван Стратонович зупиняється й уважно дивиться йому в обличчя.
Тось. Що? Зараз хочете побачить? Рано. Іван Стратонович. Рано?
Тось. Рано.
Іван Стратонович. Так Наталя Павлівна сказала? Тось. Так я вам кажу.
Іван Стратонович зривається й знов ходить, трохи швидше.
Андрій Карпович. Що? Не піддається? Тайну свято береже? Та ви вже, Тосю, не мучте Івана Стратоно-вича, бачите, як потемнів. Може, він якраз і сам на ту лінію хоче стать. Ха-ха-ха!
Іван Стратонович (зупинившись, різко до Андрія Карповича). Ви вгадали, Андрію Карповичу!
Андрій Карпович. Ха-ха-ха!
Входять Наталя Павлівна й Саня.
Андрій Карпович. Тасю! Ради бога, скажи й Івану Стратоновичу яке-небудь солодке слово, а то тут мало до дуелі вже не доходить між цими лицарями. Заздрить!
Наталя Павлівна. Та не може буть! А Досі ще нема.
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! (З захватом до Карпа Федоровича). Ну й чарівниця ж! Прямо тобі... Ха-ха-ха!
Саня (весело). Хоч би вже Дося швидше йшла, хай трішки на неї...
Наталя Павлівна (хитро). Іване Стратоновичу! На пару слів.
Іван Стратонович (понуро). Прошу дати мені спокій.
Андрій Карпович. Упирається! Ха-ха-ха! Упирається.
Наталя Павлівна (уважно подивившись на нього). Чекай, зараз і до тебе черга дійде. Іване Стратоновичу, я вам хочу сказати кілька слів по секрету! Чуєте?
Андрій Карпович. Та не впирайтеся, Іване Стратоновичу. Швидше йдіть, та хай до мене доходить черга.
Іван Стратонович підходить до Наталі Павлівни. Та шепоче йому щось на вухо. Він одповідає. Вона знов. Всі слідкують. Лице Івана Стратоновича
прояснюється.
Андрій Карпович (аж підскакує). Заспокоїла! І цього заспокоїла.
Наталя Павлівна (з сміхом іде до себе в кімнату). Зараз тебе заспокою, чекай!
Андрій Карпович. Ну, це ж подумайте тільки. Заспокоїла! Ну? Саню, а тобі що сказала! Га?
Саня. Ай, одчепіться од мене. Нічого'. Он на Івана Стратоновича нападайтесь, бачите, який ходить уже.
Андрій Карпович (лукаво). А Досі нема! Хм!
Наталя Павлівна (з мокрим рушником в руках, підходить до нього). Ну, а тепер твоя черга. Покажи свої очі... Так. (Кладе руку на голову). Заспокоїть треба. Тільки тобі ось що... Рушника ще можна не вживать. (Одклада). Сидіть тихо, добродію!
Андрій Карпович. Мамуню, їй-богу, я себе чудесно почуваю.
Наталя Павлівна. Навіть занадто чудесно. (Тре виски пальцями). А голова болить?
Андрій Карпович. Трішки. їй-богу, не дуже. Я спокійний.
Наталя Павлівна. Ну от, щоб зовсім був спокійний, посидь тихо. (Тре).
Андрій Карпович (до Івана Стратоновича). От що значить деспотизм! Колись і вам така біда буде.
Наталя Павлівна. Біда? Ах, ти ж! Так я тобі біда? От же тобі, от же тобі. (Тре).
Андрій Карпович. Ой, мам... мамуню! Годі!
Наталя Павлівна (покидаючи терти, раптом співає).
Якби тобі горенько та печаль, Якби тобі горенько та печаль, То б ти вийшов на вулицю та кричав...
Андрій Карпович моментально підхоплює, пристукує ногою, підморгує всім,
щоб підтягували.
Наталя Павлівна. Ех, жаль, вина немає! Хочу повної радості. З вином, з муками, з брудом, з брехнею! Ха-ха-ха! Правда, Іване Стратоновичу? Де ж взять чистої радості? Єрунда! Давайте співать, Адю!
Андрій Карпович. Єсть, ваше благородіє.
Наталя Павлівна. Тосю, Саню! Що ви, справді? Хіба вам не весело? Що, справді, як мокрі миші сидять. А ще молодь називається. Співать, грать. (Голосно, жагуче).
Пиймо, панове, пиймо, молодці, Пиймо, ще поки нам п'ється. Поки недоля нас не спіткала, Поки ще лихо сміється!
Всі заражаються її настроєм, кожний відповідно своїм переживанням. Рухи робляться нервові, одчаянні, веселі, навіть Іван Стратонович оживає й співає разом зі всіма, часом тільки з злісно-насмішкуватою посмішкою, поглядаючи на Андрія Карповича й Тося. Наталя Павлівна підбігає до піаніно, сідає й акомпанує. Входить Пульхера з пляшками.
Всі кричать "ура!", підбігають до неї, видирають пляшки, регочуть, кричать.
Тось. Давайте, Пульхеро, сюди. Давайте! Вони не вміють.
Саня. Тосеві! Тосеві!
Пульхера. Христос з вами! Та дайте дихнуть! А диви на них! А матінко! Т.а беріть, беріть!
Іван Стратонович. Сюди, сюди!
Наталя Павлівна (що теж підбігає). Адю! Штопор давай! Саню, шклянки, чарки. З буфета, швидко!
Тось. Ніяких штопорів. Шампанське з штопором? Ха! Пустіть! Не мішайте. Чарки давайте. Швидко! (Починає одтикати).
Іван Стратонович хапає другу пляшку.
Тось. Іване Стратоновичу, не чіпайте. Ви не вмієте. Іван Стратонович. Подумаєш! Глядіть, щоб ви вміли.
Наталя Павлівна. "Не сваріться, чортові сороки, начальство велить". Адю! Я хочу тебе поцілувать! Татуню! А татуня забули! Таточку, ідіть до гурту.
Карпо Федорович (з тихою щасливою посмішкою слідкує за всіма). Та куди вже мені старому. Я хоч подивлюсь на вас.
Наталя Павлівна. Ні-ні! (Підбігає, веде його до столу). Сьогодні треба всім укупі бути. Ах, Досі немає. Панове, як же без нашої тихої Досі?
Саня. Почекаємо!
Тось. Панове! Чекать уже пізно. Бережіться. Чарки підставляйте! (Затичка з тріском вилітає). Чарки, чарки!
Всі підставляють чарки.
Наталя Павлівна. Татуню, давайте свою чарку! Адю, ти маєш?
Тось. Не штовхайтесь! Помалу.
Іван Стратонович. Антон Михайлович на своєму місці.
Наталя Павлівна. Прошу без сварок, дотепів і тому подібного. Мир і радість мусить бути. Правда, тату?
Карпо Федорович. Правда, доню. Ох, правда... Та яке шипуче...
Наталя Павлівна. Стійте, тату, не пийте, я хочу наперед сказать слово. Прошу слова! Прошу слова! Андрій Карпович. Просимо, просимо. Тось (піднімаючи чарку). Слухаєм.
Наталя Павлівна. Ах, Досі немає! Ну, нічого. Панове, вип'ємо за те, що дає радість. Андрій Карпович. Ур-ра!
Наталя Павлівна. Чекайте! За все, що дає радість, що б воно не було! Що б воно не було: брехня, правда, любов, ненависть, хвороба, навіть... навіть смерть! Добре?