— Виходить, пані Борусяк тепер не одержує пенсії?
— Ні, але її чоловік добре заробляє...
— Виходить...— Мартін задумався, неуважно всміхаючись до Вільми, що знайшла в читанці святого Иосифа й захоплено називала його татом.—Виходить, вона одержувала б пенсію, коли б пан Борусяк не був її чоловіком і вона й досі звалася б пані Горн?
— Авжеж, тільки вона так не вчинила б, бо вона побожна. А так робити — неморально.
— А твоя мати не побожна?
— Ні, а твоя?
— Не знаю, часом побожна. Вона може бути й побожна.
— А дядько Альберт?
— Альберт? Мабуть, побожний.
Брілах виставив лікті вперед і підпер голову кулаками.
— А ось твоя мати...— почав він.— Вона, звісно, не через пенсію не виходить заміж. Не через гроші...
— Ні?
— Ні.
— Ти думаєш... ти вважаєш...— Мартін затнувся, але потім одним духом докінчив: — Ти вважаєш, що моя мати теж поєднується з чоловіками?
Брілах почервонів і промовчав. Лео казав про Мар-тінову матір, що й вона поєднується з чоловіками,— він ужив те слово,— але Генріх не хотів казати цього Мартінові. Адже Мартінові буде важче, ніж йому самому, знати про свою матір, що вона поєднується з чоловіками.
— Ні,— мовив він,— навряд.—А сам був певен, що каже неправду, вірив, що таки поєднується. І швидко повів далі: — Але справа не тільки в пенсії, є ще й прибутковий податок. Про нього вони теж завше говорять — і кондуктор, що приходить до Лео з пані Гундаг. Але я знаю ще щось.
— Що?
— А те, що жінки не так бояться за пенсію, як чоловіки. Жінки кажуть: "Та якось обійдемось, інші ж якось обходяться", а чоловіки й чути про таке не хочуть. Лео страх як сердиться, коли моя мати заводить мову про одруження.
— А моя мати сердиться, як Альберт заводить мову про одруження.
— Справді? — Брілах насторожився, вражений тими словами— Ні, він не хотів, щоб Альберт одружувався з Мартіновою матір'ю.— Справді? — знову сказав він.— Ти напевне знаєш?
— Знаю.— відповів Мартін, — бо сам чув. Моя мати не хоче більше виходити заміж.
— Смішно,—сказав Брілах,—навіть дуже. Всі жінки, яких я знаю, залюбки вийшли б заміж.
— І твоя мати теж?
— Мабуть, вийшла б, вона часом каже, що їй себе шкода. Адже так жити неморально.
Мартінові прикро було, що він міг тільки кивнути головою: так жити справді неморально. Він ту мить бажав би, щоб його мати теж була неморальна і щоб усі це знали, аби хоч тут зрівнятися з Брілахом. І він сказав, щоб потішити його:
— Мабуть, моя мати теж неморальна, як ти думаєш? Брілах уважав, що вона неморальна, але не хотів
того казати, бо хто зна, чи можна вірити Лео. Тому він озвався ні так ні сяк:
— Може, але я не певен.
— Погано, коли чогось не знаєш напевне,— сказав Мартін.—Моя бабуся часто каже, коли мати повертається пізно додому: "Де ти вічно волочишся?" Чи це неморально?
— Ні,— відповів Брілах і зрадів, що цього разу твердо може заперечити.— Ні, пані Борусяк теж каже своїй дочці: "Де ти вічно волочишся?" Вона має на гадці вулицю, спортивний майданчик, кіно. Навряд, щоб волочитися було неморально.
— Але воно якось так звучить. А потім вони ще й починають шепотітися.
— Хто зна, може, волочитися буває й неморально. Мартін знову взяв Вільму на коліна. Вона засунула
до рота великого пальця й схилила голову йому на груди.
— Головне, чи моя мати... поєднується з чоловіками—сказав він.— Це було б неморально, бо вона не одружена.. Тоді вона порушувала б шосту заповідь.
Брілах не відповів навпростець. Натомість сказав:
— Так, коли жінки й чоловіки... поєднуються, не одружившись, вони грішать, і це неморально.
Він полегшено відітхнув. Розколина в кризі збільшилась, але вода під нею виявилась не така глибока, як він боявся. Все ж таки дивно, що Мартінова мати не хотіла виходити заміж. Це суперечило його досвідові. Пані Гундаг хоче вийти заміж за приятеля Лео, кондуктора, його мати теж кілька разів обережно говорила з Лео про одруження, і він знає, що Берендтова мати часто плаче через те, що не одружена з Берендтовим дядьком. У господарки молочної крамниці народилась дитина, а вона не одружена, і Лео казав якось: "Гуго на той гачок не спіймається! Він не одружиться з нею".
Крига коло берега розкололася, і глибина під нею виявилась не дуже небезпечна: неморальне було і на поверхні, і під кригою. Генріх знав три світи: школа, все те, чого там навчали, що говорили на уроках закону божого, суперечило світові Лео, в якому він і сам жив, ще інший був світ Мартіна, світ холодильників, світ, де жінки не хотіли одружуватись, де гроші нічого не важили. Три світи, але Генріх хотів жити тільки в одному, в своєму, і він сказав Мартінові, що тримав на колінах сонну Вільму:
— Мені те слово, що мати сказала пекареві, не здається таким поганим.—Він вважав його дуже поганим, але хотів бути рішучим до кінця.— Воно написане ще й у сінях на стіні, ти хіба не читав?
Мартін читав його, і, написане, воно здавалося йому ще гіршим, ніж почуте, він намагався його не помічати, так само як намагався не помічати закривавлених телячих окостів, що їх різники носили із закривавленої машини до крамниці. Так само він намагався не помічати "крові в сечі", коли бабуся тицяла йому її під ніс; не придивлятись до Вольтерса й Гребгаке, коли застав їх у кущах: розпашілі обличчя, розстебнуті штани, гіркий запах свіжої трави. Він пригорнув сонну Вільму до грудей і не відповів Брілахові. Сонна дитина була тепла й обважніла.
— От бачиш,—вів далі Брілах,—у нас такі слова пишуть на стінах, вимовляють, а у вас — ні.
Але крига не розколювалась, бо він брехав: казав, що те слово не здається йому поганим, а насправді вважав його за дуже погане. Він згадав святого Йосифа. Білолиций, лагідний чоловік: "Хай він буде вам за приклад". Білолиций лагідний чоловіче, чи ти бачив дядька Лео? І чи я побачу тебе? Святий Йосиф стояв десь унизу, глибоко під кригою — образ, що часом оживає й починає повільно добуватися нагору, та даремно — криги йому не пробити. Але чи він вийшов би нагору, якби крига справді розкололася? Чи не зломився б, не пішов би знову, уже остаточно, на дно, безпорадний, безсилий проти Лео? У його патрона, святого Генріха, теж лагідне, хоч і суворе, обличчя — священик подарував йому фотографію з його статуї і сказав: "Хай він буде тобі за приклад".