Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська

Сторінка 29 з 121

Чемерис Валентин

Та навіть додивитися до кінця Ігри Філіппу не вдалося — від Парменіона, котрий був з військом у Фракії, примчав гонець. І Філіпп, вмить перетворившись з безтурботного гуляки у заклопотаного державця, кинув усе і з своїми людьми помчав у Фракію.

В Олімпії залишилися лише його коні, конюхи, охоронці (під виглядом слуг) та колісничий, котрий і мав керувати царськими кіньми.

І коли настане останній день Олімпійських ігор і почнуться агонамії колісниць, глашатай серед інших учасників назве й царя Філіппа Македонського. І, витримавши паузу, запитає у глядачів:

— Чи немає у народу заперечень проти Філіппа із Пел-ли, котрий виставляє на агонамії колісниць своїх коней? Хто виступить на захист Філіппа із Пелли?

І в тиші, що запанувала на іподромі, пролунав владний голос:

— Проти Філіппа із Пелли заперечень чи звинувачень немає!

— Ти хто такий?—запитав глашатай. Голос відповів:

— Я — Ісократ із Афін. І я заявляю: немає заперечень проти названого Філіппа із Пелли — хай його коні беруть участь в агонаміях колісниць!

І коли згодом передадуть Філіппу, хто за нього заступився, він кілька разів повторить про себе ім'я свого захисника — Ісократ з Афін,— повторить, щоб назавжди запам'ятати свого найбільшого і найвідомішого прихильника та спільника у грецькому світі, що віднині й до кінця днів своїх підтримуватиме Філіппа завжди і у всьому.

Оратор,

який ніколи не виступав публічно

Худа, жовта рука старця, з пергаментною шкірою, розширеними венами, що синіми п'явками понадувалися на кістках, повільно виводила на пергаменті рядок за рядком:

"Якщо ти справді є достойний нащадок Геракла, то зроби все це і тоді всі будуть зобов'язані тобі найбільшою вдячністю..."

Ісократ якусь мить відпочивав, розминаючи руку, що все частіше й частіше стомлювалася від писання, чого раніше ніколи не траплялося. Роки, роки життя, як ви швидко пролетіли!.. Ісократ зітхнув і задумався. Він уже старий, грецький оратор Ісократ з Афін,— його довге життя наближалося до столітнього рубежу. Був він все життя оратором в Афінах, вчителем риторики і публіцистом. Син заможного власника майстерні по виготовленню флейт. Був логографом, згодом відкрив власну школу риторики. Та школа широковідома і в Афінах, і в усій Греції, і навіть за її межами. Його вважають батьком загальної освіти. ("Який я батько, коли я скоріше вже дід",— любить він пожартувати). Ісократ вважав, що в красномовстві, а не, наприклад, у філософії, як був переконаний Платон, джерело універсальних знань.

Від природи оратор вдався соромливим, мав слабенький голос, а тому ніколи не виступав публічно як оратор. Це дивувало багатьох: оратор, який ніколи не виступає публічно! А, не виступаючи публічно, Ісократ все ж став... знаменитим оратором. Річ у тім, що свої блискучі промови Ісократ складав у письмовій формі — або як зразки для викладання, або як видання політичного змісту, за допомогою яких він і впливав на політичне життя. І став знаменитим... Але життя вже завершено. Та він все ще не вгамовувався, не полишав боротьби за об'єднання своїх співвітчизників в єдиній еллінській державі, тяжко переживав, що поліси роз'єднані, часто ворогують між собою, а це тільки на руку ворогам.

Старого оратора добре знали в Афінах — продовгувата голова, високий лоб, коротко стрижене сиве волосся, завжди чомусь скорботно стулений рот, акуратні борідка та вуса знайомі заледве чи не кожному афінянину. Але така відомість не тішила оратора, він жив своєю ідеєю і вперто через роки й перешкоди йшов до неї. Шукав таку людину, можливо, й царя, який би нарешті об'єднав розрізнені грецькі поліси. Спершу він розвивав і відстоював думку, що об'єднання полісів можливе лише під керівництвом Афін. Тільки тоді, наголошував Ісократ, буде нарешті забезпечений внутрішній мир в Елладі та її політична незалежність, а згодом і переможний похід у Персію, яким навіть снив оратор. До Олімпійських ігор 380 року Ісократ навіть видав "Панегірик" — своєрідний політичний заповіт.

"Наша держава,— дещо ідеалізуючи Афіни, писав він,— безсумнівно, визнається найдавнішою, найбільшою і найславетнішою у світі".

Друга частина "Панегірика" — це заклик організувати священний похід проти перського царя, котрий змусив Грецію після Анталкідового миру принижено стати на коліна. Ісократ був переконаний: змити ганьбу й приниження, завдані грекам персами, зможе тільки загальногрецька народна війна з персами. Священний похід, на його глибоке переконання, мав переслідувати дві цілі: по-перше, завоювати Персію і відомстити ворогам за знеславлення грецьких святинь, а по-друге, заснувати там колонії, в яких би знайшли свою другу батьківщину і були позбавлені від нужди всі ті, кого бідність жене у найманці. Це звільнило б Грецію від внутрішніх бід, викликаних кризою грецьких полісів.

"Наша батьківщина,— переконував Ісократ своїх співгромадян,— стала тепер пусткою: одні загинули від насильства, інші на чужині тиняються зі своїми сім'ями, змушені зі страху воювати проти своїх же братів греків".

А вдала війна з Персією, знову і знову переконував греків Ісократ, відкриває простір підприємливим і звільнить Грецію від юрми бездомних бідарів, дасть роботу "бродячим елементам, котрі загрожують існуванню еллінської держави і культури". Коли ж Греція не зуміє звільнитися від бідняків, то згодом їх стане так багато, що вони будуть для еллінів небезпечнішими, ніж самі варвари, адже злидарі завжди претендують на майно багатих. Отож Ісократ влучав одночасно у двох зайців: організувати похід проти персів й одночасно звільнити Грецію від бездомних бідолах чи політично ненадійних громадян, яких на той час розвелося чимало. Ось тільки виникало запитання: хто візьме на себе організацію всегрецького походу на Схід?

Спершу Ісократ був переконаний, що боги виділили для цього Афіни, Спарту і Фіви. Та безконечна ворожнеча і війни, що не затихали між цими містами, звели нанівець усі мрії Ісократа. Афіни, Спарта та Фіви не могли навіть між собою поладити, де вже їм об'єднати грецькі поліси на спільний похід у Персію. Ісократ звернув свій погляд на владику Фессалії Ясона Ферського, котрий погодився стати на чолі греків. Але Ісократ святкував перемогу недовго: у 370 році Ясон несподівано був убитий. Нового рятівника Греції Ісократ знайшов в особі Діонісія Сіракузького, що на той час зблизився з Афінами. Але Діонісія надто турбували карфагеняни, а згодом він помер. Ісократ звернувся до спартанського царя Архідама, прохаючи його стати на чолі священного походу проти персів. Але Архідам думав про інше, його цікавило відродження колишньої могутності Спарти... Ісократ в пошуках надійного поводиря для греків і звернув увагу на Македонію, на її силу й могутність, що зростали з року в рік. В особі ж Філіппа Ісократ нарешті побачив ту людину, яка була в змозі втілити у життя його ідею: Філіпп! Тільки Філіпп із Пелли.