— У твоєму місті завжди така музика?
— Про що ти?
— Про музику. Ти не чуєш?
Тільки тепер Кармоді звернув увагу на музику. Грав симфонічний оркестр, та годі було зрозуміти, звідки долинають звуки.
— Давно вона грає?
— Як тільки ми тут з'явилися, коли ти рушив вулицею, залунав тихий барабанний дріб. Коли проходив повз театр, почувся жвавий пасаж сурми. Коли ти заглянув у закусочну, вступили сотні скрипок — досить солодкава мелодія. Відтак...
— Музичний супровід кінофільмів,— похмуро сказав Кармоді.— Вся ця клята вистава за сценарієм, а я навіть не помітив.
Франшо Тон торкнув його за рукав. Гері Купер поклав на плече свою величезну лапу. Лерд Крегар по-приятельськи облапив його, як ведмідь. Шірлі Темпл вчепилася в праву ногу. Інші обступали тісніше й тісніше, все ще посміхаючись.
— Сітрайте! — заволав Кармоді.— Сітрайте, Бога ради!..
А далі все сталося трохи швидше, ніж він спромігся збагнути.
Частина п'ята
ПОВЕРНЕННЯ НА ЗЕМЛЮ
РОЗДІЛ 28
Кармоді знову потрапив у Нью-Йорк, на цей раз на ріг Ріверсайдського шосе і 99-ї вулиці. На заході над набережною Джерсі сонце сідало за Горизонт-Хаус, а з правого боку у всій красі засяяла реклама "Спрай". Закіптюжене листя дерев Ріверсайдського парку мляво ворушилося потоками вихлопних газів з Вестсайдського шосе. Дикі верески істеричних дітей переривалися лайкою не менш істеричних і роздратованих батьків.
— Це твоя домівка? — запитав Виграш,
Кармоді поглянув униз і побачив, що після нової метаморфози Виграш обернувся на годинник "Дік Тресі" з умонтованим стереогучномовцем.
— Здається, схоже,— відповів Кармоді.
— Цікаве місце,— зауважив Виграш.— Жваве. Мені подобається.
— Угу,— неохоче погодився Кармоді,— не зовсім певний своїх почуттів щодо диму вітчизни.
Він рушив до центру. У Ріверсайд-Парку засвітилися ліхтарі. Мами з дитячими колясками поспішали звільнити його для грабіжників та поліцейських патрулів. По-котячому безшумно скрадався смог. Заблуканими велетнями проглядали крізь нього будинки. Стічні води весело дзюрчали в Гудзон, а Гудзон весело вливався в каналізаційні труби.
— Гей, Кармоді!
Кармоді озирнувся. Його наздогнав чоловік у потертому піджаку, капцях, котелку і з білим полотняним шарфом на шиї. Картці впізнав Джорджа Марунді, знайомого художника, злидаря, не дуже пригрітого успіхом.
— Привіт, чоловіче! — звернувся Марунді, підходячи й подаючи руку.
— Привіт, привіт! — відгукнувся Кармоді, по-змовницьки посміхаючись.
— Як ся маєш, друже? — запитав Марунді.
— Сам знаєш,— сказав Кармоді.
— Звідки мені знати, коли навіть твоя Гелен не знає.
— Та ну!
— Факт! Слухай, у Дікі Тейта в суботу збіговисько. Не хочеш примотати?
— Заскочу,— сказав Кармоді.— Як там Тейт?
— Сам знаєш, друже.
— Та знаю,— з гіркотою сказав Кармоді.— Він ще й досі теє?..
— А ти як думав?
Кармоді знизав плечима.
— А мене тут хтось відрекомендує? — подав голос Виграш.
— Заткайся! — порадив Кармоді.
— Слухай, друже! Що то в тебе за штука? — Марунді нахилився і вп'явся очима в зап'ясток Кармоді.— Мінідиктофончик, га? Сила, друже! Клас! Запрограмований?
— Я не запрограмований,— обурився Виграш.— Я автономний.
— Ох ти! — вигукнув Марунді.— Ну й фірма! Гей ти, Мікі Маусе, що ти ще скажеш?
— Іди ти к бісу! — лайнувся Виграш.
— Припини! — загрозливо просичав Кармоді.
— Ну й ну! — заусміхавшись, сказав Марунді.— Жвавий у тебе парубійко, га, Кармоді?
— З ним трапляється,— відповів Кармоді.
— Де дістав?
— Дістав? Ох далеко.
— Десь мотався? Так от чому я кілька місяців тебе не бачив.
— Мабуть, тому,— погодився Кармоді.
— А де тебе носило? — запитав Марунді.
У Кармоді на язиці крутилося сказати, що він був у Майамі. Натомість щось смикнуло його виголосити:
— Подорожував по Всесвіту, в самому Космосі, де я мав нагоду подивитись кілька чудових короткометражних фільмів, які надалі будуть уже реальністю. Марунді з розумінням закивав головою:
— Еге-е! І ти вже наковтаєшся й плаваєш?
— Ні, я літав...
— І відчував молекулярну всеєдиність світу і наслухав таємничі сили плоті, nicht wahr?
— Не зовсім так,— заперечив Кармоді.— Власне, за цю мандрівку я мав нагоду спізнати дискретність енергії інших творінь і вийшов за межі особисто-молекулярного світу в зовнішньо-атомарний. Іншими словами, моя мандрівка переконала мене в реальності,—про те, чи існують, уже й мовчу,— істот, відмінних від нас.
— Ну, мабуть, кислоту ти ковтав міцнющу!
— Кислота чистого досвіду здобувається в буденній сірості животіння,— сказав Кармоді.— Об'єктивного існування прагнуть усі, проте досягають нечисленні.
— Що ж, мовчиш? — образився Марунді.— Дарма, хлопче! Якби ми пили вдвох, то я плавав би краще.
— Сумніваюся.
— Не сумніваюсь, що сумніваєшся. Та біс із тим усім! Tи — на відкриття?
— Що за відкриття?
Марунді здивовано витріщився.
— Друже, ти так замандрувався, що вже й не знаєш нічого! Сьогодні відкриття найвизначнішої мистецької виставки нашого часу, а може, й усіх часів та народів.
— Що ж то за перлина творіння?
— Якраз шурую туди,— сказав Марунді.— Гайда зі мною.
Виграш почав щось бурчати, та Кармоді уже подався за приятелем. Вони йшли в протилежний від центру бік, і Марунді сипав свіжими плітками: про те, як Комісію з Антиамериканської діяльності звинуватили в антиамериканізмі, але відчепилися, залишивши комісію під підозрою; про сенсаційний проект Пепперіджа Фарма по заморожуванню людей; про те, як п'ять повітрянодесантних дивізій спромоглися вчора знищити п'ять в'єтконгівців; про шалений успіх телесеріалу Ен-бі-сі "Поневіряння доброзичливого капіталізму". А ще Кармоді довідався про безприкладний патріотизм Дженерал Моторз, яка послала полк місіонерів-добровольців під командуванням віце-президента до кордону Камбоджі.
Так вони дійшли до 106-ї вулиці, де за час відсутності Кармоді знесли кілька будинків і натомість поставили нову споруду. На перший погляд вона видавалася замком, та нічого подібного Кармоді ще не доводилося бачити, і він звернувся до натхненного Марунді за поясненнями.
— Ось ця велична споруда перед нами,— сказав Марунді,— витвір архітектора Дельвеню, автора "Пастки Смерті" — знаменитої нью-йоркської платної дороги, якою ще ніхто не проїхав з початку до кінця без аварії. Це той Дельвеню, може, пригадуєш, що в Чікаго спроектував вежі флеш-Пойнт — єдині у світі трущоби, в яких форма відповідає призначенню. Це перші трущоби, відверто й гордо задумані як найсучасніші трущоби й оголошені "неоновлюваними" Президентською комісією по мистецьких злочинах в Урбанамериці,