Н о р а. То поясніть мені, що ви хочете з нею зробити?
К р о г с т а д. Тільки зберегти її у себе... Ніхто сторонній і не знатиме нічого. Тому, коли б ви прийшли тепер до якогось відчайдушного рішення...
Н о р а. Саме так.
К р о г с т а д. Якби надумали кинути дім і сім'ю...
Н о р а. Саме так!
К р о г с т а д. Або додумались ще до чогось гіршого...
Н о р а. Звідки ви знаєте?
К р о г с т а д. ...то облиште ці витівки.
Н о р а. Звідки ви знаєте, що я додумалась до цього?
К р о г с т а д. Більшість із нас думає про це — спочатку. Г я також у свій час... Та не вистачило духу...
Н о р а (тихим голосом). І в мене.
К р о г с т а д (зітхнувши полегшено). Справді? І у вас, значить, так само! Не вистачає?
Н о р а. Не вистачає, не вистачає.
К р о г с т а д. Воно і безглуздо було б. Варт лише першій домашній бурі знятися... У мене в кишені лист до вашого чоловіка...
Н о р а. І там усе сказано?
К р о г с т а д. У найлагідніших висловах. Наскільки це можливо.
Н о р а (швидко). Цей лист не повинен потрапити до чоловіка. Розірвіть його. Я знайду все-таки вихід, добуду грошей.
К р о г с т а д. Вибачте, добродійко, я, здається, щойно сказав вам...
Н о р а. О, я не кажу про свій борг вам. Скажіть мені, скільки ви хочете вимагати від чоловіка, і я добуду вам сама гроші.
К р о г с т а д. Я ніяких грошей не візьму від вашого чоловіка.
Н о р а. Чого ж ви вимагаєте?
К р о г с т а д. Зараз довідаєтесь. Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов — так ось, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися тим, що мене просто приймуть назад, — змилуються. Я хочу піднятися, кажу я вам. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду...
Н о р а. Він ніколи цього не зробить!
К р о г с т а д. Зробить, я його знаю. Він писнути не посміє. А якщо тільки я сяду там, поруч нього, — побачите: не мине й року — я буду правою рукою директора. Нільс Крогстад, а не Торвальд Хельмер буде керувати банком.
Н о р а. Ви ніколи цього не дочекаєтесь!
К р о г с т а д. Може, ви...
Н о р а. Тепер у мене вистачить духу.
К р о г с т а д. Мене не залякаєте. Така ніжна, пещена дамочка, як ви.
Н о р а. Побачите! Побачите!
К р о г с т а д. Під кригу, може? В крижану, чорну глибину. А весною випливти спотвореною, невпізнанною, без волосся...
Н о р а. Ви мене не залякаєте.
К р о г с т а д. А ви мене. Такого не роблять, фру Хельмер. Та й для чого це потрібно? Він все одно буде в моїх руках. Н о р а. ї після того? Коли мене вже...
К р о г с т а д. Ви забуваєте, що тоді я буду владний над вашою пам'яттю.
Нора, занімівши, дивиться на нього.
Тепер ви попереджені. Тож не робіть жодних дурниць. Коли Хельмер одержить мого листа, я буду чекати від нього вісточки. І пам'ятайте, ваш чоловік сам змусив мене знову стати на цей шлях. Цього я ніколи йому не пробачу. До побачення, фру Хельмер. (Виходить через передпокій.)
Н о р а (іде до дверей у передпокій, відчиняє їх і прислухається). Іде. Не віддає листа. О, ні-ні, це було б неможливо! Неможливо! (Відчиняє двері все більше й більше.) Що це? Він стоїть за дверима. Не сходить вниз. Роздумує? Невже він...
Чути, як лист падає в скриньку. Потім чути кроки Крогстада сходами, поволі кроки завмирають унизу. Нора з придушеним криком біжить назад у кімнату до столу перед диваном. Коротка пауза.
Лист!.. У скриньці! (Тихенько крадеться до дверей передпокою.) Лежить там... Торвальде, Торвальде... тепер нам немає порятунку!
Ф р у Л і н н е (виходить з костюмом у руках з кімнати ліворуч.) Ну, я вже не знаю, що тут лагодити. Поміряти б?
Н о р а (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.
Ф ру Л і н неє (кидаючи плаття на диван), Що з тобою? Ти сама не своя.
Н о р а. Іди сюди, бачиш лист? Там. Дивися крізь скло у скриньку для листів.
Ф р у Л і н н е. Ну-ну, бачу, бачу.
Н о р а. Від Крогстада...
Ф р у Л і н н е. Норо... ти позичила ті гроші у Крогстада?
Н о р а. Так. І тепер Торвальд про все дізнається.
Ф р у Л і н н е. Повір мені, Норо, так буде найкраще для вас обох.
Н о р а. Ти ще всього не знаєш. Я підробила підпис.
Ф р у Л і н н е. Та боронь боже...
Н о р а. Я хочу просити тебе лише про одне, Кристино, — щоб ти була за свідка.
Ф р у Л і н н е. За якого свідка? У чому?
Н о р а. Якщо я втрачу розум, — а це легко може статися...
Ф р у Л і н н е. Норо!
Н о р а. Чи якби зі мною сталося щось інше — таке, що перешкодило б мені тут бути...
Ф р у Л і н н е. Норо, Норо, ти не в собі!
Н о р а. То якби хто взяв провину на себе, — ти розумієш?..
Ф р у Л і н н е. Так-так, але як тобі на думку спало...
Н о р а. Ти засвідчиш, що це неправда, Кристино. Я іще не втратила розуму. Я добре розумію все і кажу тобі: ніхто нічого про це не знав. Я сама все зробила. Пам'ятай!
Ф р у Л і н н е. Так-так. Але я все-таки не розумію...
Н о р а. Як же тобі зрозуміти? Тепер повинно статися диво.
Фру Л і н н є, Диво?
Н о р а. Так, диво. Але воно жахливе, Кристино, не треба його нізащо в світі!
Ф р у Л і н н е. Я негайно ж піду поговорю з Крогстадом.
Н о р а. Не йди до нього. Він тебе образить.
Ф р у Л і н н е. Був час, коли він готовий був зробити для мене все, що завгодно.
Н о р а. Він?
Ф р у Л і н н е. Де він живе?
Х е л ь м е р (з кабінету, стукаючи у двері). Норо!
Н о р а. Звідки я знаю?.. Ага, ось його картка! (Виймає з кишені картку.) Але лист, лист!..
Н о р а (злякано скрикує). Га! Що таке? Що тобі?
Х е л ь м е р. Ну-ну, не лякайся. Ми не йдем. Адже ти замкнула двері. Мабуть, міряєш?
Н о р а. Так-так, міряю. Ах, яка я буду гарненька, Торвальде!
Ф р у Лі н н е (прочитавши напис на картці). Він живе тут за рогом.
Н о р а. Так. Але нічого з цього не вийде. Порятунку нам немає. Адже лист у скриньці.
Ф р у Л і н н е. А ключ у чоловіка?
Н о р а. Завжди.
Ф р у Л і н н е. Нехай Крогстад зажадає повернути його листа нерозкритим... Хай знайде привід...
Н о р а. Але саме в цей час Торвальд завжди...