1 февраля. На самому цьому слові одчинилися двері і поштальйон подав мені третій лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадів би я так батькові або матері, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь і дому вашому, що посітили єсте невольника і тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В. Н., то од мене їй низенько поклонитеся. Та накажіть, щоб хоч одно слово написала. Тільки не в Оренбург, а просто в К[ріпость] 0[рську]. Коли маєте "Свячену воду"22, то спишіть та пришліть мені, бота, що ви мені передали, утрачена. А Татьяні Івановні23 як будете писать, то їй і Федорові Іваненкові24 од мене гарненько поклонитеся, нікому в світі я тепер так не завидую, як малярам. І Глафірі Івановні, а може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришліть малярську справу і паперу. —Що у вас робиться у Седневі? Що поробляє І. І.? Поклоніться йому од мене. За N. D., і вас, і весь дом ваш молюся господові милосердому і благаю його, щоб ви не забували
Т. Шевченка.
До А. Лизогуба
7 марта 1848
К[репость] 0[рская].
Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій, щирий мій, єдиний друже. Так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричі, цілуючи всяку фарбочку, і як її не цілувать, не ба чивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий. рік! Та дарма. Бог поміг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився і неначе перелетів у малярию, в Седнев, и згадаєте, як ви мені її вторік показували недороблену? ще радились зо мною, як би її химерніше улагодить, — чи сподiвався я, що через рік та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихій моїй годині. Благий і дивний еси господи! Сьогодні неділя — на муштру не поведуть, цілісінький день буду переглядать твій подарунок, щирий мій, єдиний друже. Переглядать і молитись, щоб бог послав на довгі дні тобі такую радість, як послав він мені через тебе. Перелічив, передививсь все, все до крихотки ціле, і Шекспір, і папери, і фарби, i цизорик, і карандаші, і пензельки, — все цілісіньке. Не утрачайся на альбом, друже мій! буде з мене і цього добра поки шо. Недавно з Яготина прийшов лист до мене... спасибі їй. добрій В. Н., що не забуває мене, хоче мені, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тоді я і тяжкого походу і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь.
Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать. Бо туди пошта не доходить. От моє горенько. А може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море.
Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як то кажуть розумні люди. Цей і апріль місяць я ще буду в 0[рській] К[ріпості], то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тільки бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни!
Я тепер (поздоров боже вас) хоч і багатий на папір, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як потрачу? Та таки і уділить декому треба хоч по аркушику.
Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одне те, що сьогодні пошта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул.
Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. і радість всьому дому вашому, спасибі вам, бувайте здорові та напишіть хоч стрічечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.
До А. Лизогуба
9 мая 1848.
К[репость] Орская.
Воістинно воскрес!
Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій, ще кращий паперу. Папір мені тепер дуже став у пригоді! а лист ще дужче! і тим самим, що мені тепер треба було молитви і дружнього слова. А воно якраз і трапилось, я тепер веселий іду на оте некчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тільки!.. А йду, єй-богу, веселий.
Спасибі тобі ще раз за писанку, дійшла вона до мене цілісінька, і в той самий день прийшло мені розрішеніє малювать, а на другий день приказаніє у поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу, не знаю тільки, чи доведеться малювать?
Вибач мені, єй-богу, ніколи і сухар той з'їсти, а не те, щоб лист написать до ладу. До В. Н. напишу вже хіба з Раїму. Як будеш писать до неї, подякуй за книжку Гоголя.
Адрес мій: в К[репость] Орскую
Его Высокоблагородию Михайлу Семеновичу Александрийскому25 з передачею мені.
А цей чолов'яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай мене, єдиний мій! Коли не побачимося на сім світі, то вже певне зострінемося на тім. До свиданія!
Щирий твій Т. Шевченко.
1849 рік
До А. Лизогуба
Оренбург,
Ноября 8, 1849.
Друже мій єдиний! Позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського до Оренбурга, та й заходився оце писать до тебе. Пишу, а ще і сам добре не знаю, чи живий ти на світі чи здоровий. Бо вже оце трохи чи не півтора року, як ми не переписались з тобою ані одним словом, а за таке врем'я багато води у море утекло. Може, і у вас кого не стало, бо холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій, не гаючись, то я тоді вже і одпишу до тебе, геть усе порозказую, як мене носило по тому морі, як я у степу отім безкраїм пропадав. Геть усе розкажу, нічого не потаю. А тепер поки що поклонись од мене всьому дому вашому і добрій В. Н., скажи їй, що я живий, здоровий, і коли не дуже щасливий, то принамені веселий. Оставайся здоров, не забувай на безталанні Т Шевченка.
Адрес: в г. Оренбург. Его благородию
Карлу Ивановичу Герну26
в генеральный штаб
с передачею.
До А. Лизогуба
14 марта 1850
г. Оренбург.
Друже мій єдиний!
Я не знаю, що б зі мною сталося, якби не ви? В великій пригоді стали мені оці 50 карб. Розпитайте Іллю Івановича, я йому пишу. Що значать гроші при убожестві? Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало! Ато все-таки хоч украдучи та трошки помалюю, а воно [кілька слів закреслено] й полегша!
Не знаю, чи доведеться мені хоч що-небудь намалювать на Каспійському морі? Бо мене весною туди поженуть. Якщо доведеться, то пошлю до вас, тільки вже ціни не поставлю, а продасте так, як вам бог поможе.