Андрій вертаючи на оборіг думав собі, яка вона хитра баба, коли за собою всі сліди замела. Тепер нема з чим до суду йти, бо йому не повірять. Скажуть, що може що погане зїв, або випив в місті, і від цього його замлоїло. Нераз таке буває. Але що вона підляла йому отруї, то тепер, як не знайшов вареників, ще більше у цьому запевнився. Але треба щось конче зробити, бо життя з нею небезпечне і колись може зле скінчитися.
А йому ще жаль вмирати. Світ такий гарний, лише треба собі якось життя у йому уладнати. Та що зробити з жінкою? Прожене її від себе на чотири вітри, то вийде з цього публіка на цілий повіт, і скорше люди дадуть їй віру, чим йому. До тепер він думав, що вона із заздрости вдуріла, та показується, у неї хитрий розумець, коли вміла попрятати сліди свого злочину. От коби хоч оден вареник був заховався він би його ще перед цим повіз до лікаря до досліду...
Андрій заснув аж над раном, як піяли кури і спав довго. За це Зося устала як лише стало свитати. Вона позатирала сліди перед хатою і присипала попелом. Аж тепер вона безпечна. Підступила під поріг і почула, як Андрій хропів. Видно, що нічого йому не сталося. А може і вчорашнє "дання" не пішло на марне? Ворожка говорила їй, що по цім всім дістане велику рвоту. Треба якийсь час підождати, а воно зараз покажеся, чи буде що з цього, чи треба ще лікарства піддати. Колиб лише хлопцеви Андрій не сказав, бо він мігби виговоритися. А більш ніхто цього не бачив.
Андрій прокинувся зі сну наче розбитий. Мязні на животі боліли, начеб надсадився двиганням, а голова не була ще "на свойому місці" начеб після великого перепою. Був ще дуже сонливий, а в шлунку почував великий голод. Пішов у стайню, де наймичка доїла корову, узяв скопець з молоком і випив. Цій наймичці казав, щоб винесла кусок хліба.
Опісля взяв старий кожух і пішов— у садок під грушку. Днина була дуже гарна і заносилось на спеку. По деревах виспівували птиці, по цвітках бре-ніли мухи, а десь в траві скакуни сверкотіли "Гарно на світі, мов у раю, а людям конечно пекла хочеться".
Андрій почував себе нині на своїм господарстві цілком чужим чоловіком. Давніше він бувби не всидів без праці, а тепер не хотілось до нічого братися.
Най чорт усьо візьме, то він за цим не заплаче, не пожалує. Чи не шкода, що тільки натрудився, а тепер дідько знрє, чи дадуть йому на цім дожити старости. Нагадуючи вчерашне він аж задріжав. Колиб його Господь не був напутив, як ратуватися, то бувби сьогодня вже між свічками на столі лежав. А опісля булаб може приїхала судова комісія, покраяла його молоде тіло, пошматувала і булиб закопали мов падли-ну. Навіть був би про його ніхто пісні не зложив, як за цього Гриця... Що йому тепер робити? Чи ще раз поговорити з нею на розум? Може стямиться, та прийде ще раз до розуму? Ет! Шкода заходу... З судом також нічого зачинати, бо колиб її і засудили, то не на смерть. Вона вийде з криміналу, то знова повисне йому на спині. А щоб на це його діти сказали, що він їх маму до криміналу запроторив? *
"Але так далі не може бути",— подумав собі в розпуці і встав.
Прийшло йому на думку піти скупатися. Це буде добре, а тепер люди в полі при роботі, то з ніким не стрінеться. Він хотів тепер самоти, щоб з ніким не стрічатися і не говорити нічого. Мігби виговоритися про вчорашнє, а він цього не хотів.
Сонце вже підійшло високо і дуже гріло. Андрій пішов над ріку і сів над водою на цім місці, де звичайно любив купатися ще як був хлопцем. З цього боку йшов оден ру^ав ріки, що плив невеличким струмочком та джурчав по камінчиках. На березі росла червона лоза і він за неї скрився від сонця, і став пово-ли роздягатися. До струмочка запливали малі рибки і шяиряли поміж камінчиками порослими водяним мохом, за поживою. Андрій сягнув в кишеню своєї полотнянки і виняв пів жмені кришок хліба, які став рибкам метати. Дивлячись, як рибки за кришинками ганялись, та слухаючи джурчання води, він заспокоївся.
Струмочок був відділений від головного русла ріки пісковим острівчиком, на якому росла місцями трава і з піску виколювалась дрібненька лоза. На головнім руслі була круча, що в'їдалася у другий беріг порослий густо корчами верболози. Тут був невеличкий вир, і вода крутилась довкруги, заки не поплила далі. На воді під кручею збіралась цілими клубами жовто-сіра піна.
Андрій роздягся і оглйдав своє здорове мязисте тіло. Він пробував сили своїх мязів, простягав руки і потирав себе по широких грудях. "І це все мало піти вже нині на жир хробакам! Чого вже сама не могла зжерти, то для поганих осливлих хробаків призначила". Він сплюнув з досади і обмерзіння.
Андрій переступив через струмочок на острівчик, і зараз шубовснув у вир. Розбивав руками і ногами воду і любувався цим, що вона так клубилася високо під сонце і через воду показувалась радуга. Відтак повернувся на воді горілиць, випрямився і лежав без руху любуючись цим, що вир крутить ним у колесо. Опісля вийшов на острівчик і став натирати усе тіло мокрим намулом, та грівся на сонці. Біля його лежав кусок спорохнавілої лози. Він кинув його на вир і дивився, як ним вода обертала. "Воно певно і кораблями так вода робить, коли керма попсується. Моя керма теж попсувалась, і судьба мною крутить, як вода отсим куском дерева, доки не попаде на струю і попливе світами". Йому цікаво було знати, як воно на морі. Колиб так чоловік перекинувся у такого маленького чоловічка мов порошинка. Тоді він дивлячись на цю ріку вважавби її за море. Ідучи за такими думками він нагадав за Америку, що лежить за великим морем. "Ось де моє спасения" — подумав, і цілим розгоном пірнув у воду. Тепер ще душе розбивав воду руками і ногами, доки зовсім не сполокав із себе намулу.
Почувався задоволеним.
"Підожди моя голубко, я тобі спрячуся з очей, чим ти мене із світа зженеш". Ця думка його дуже підбадьорила, і він повеселішав. Одягся і вертав до села підсвистуючи. В Америці дармоїдам лише нічого шукати, а він праці не боїться, бо на це має охоту, здоровля і силу. Це, що тут придбав, оставить дітям і буде з них. Та ще придбається, як що опікуном над ними не буде Тучко. Але про це він вже постарається,' що не буде. Гроші покладні, які має в скрині забере з собою, до того ще трохи доложить з цього, що візьме цего року за збіжжя. Податок заплатить за два роки у перед. Так буде добре, і так мусить бути. Він знає багато робіт. Може стати та сокирника при будівлі, піде у ліс рубати дрова. В Америці, як це він у цій книжечці від агента вичитав, можна і грошей доробитися. Хай лише роздивиться, як там є, та навчиться по тамошньому говорити. Найгірша йому буде з цим морока, що не знає мови, але він навчиться.