Сірий блискавкою промчав під самою шулікою. Тоді шуліка, бачачи, що напад їй на всю зграю зіпсовано, рвонулася за сірим. Сірий круто повернув ув інший бік, неначе навмисно відтягаючи ще далі від усієї зграї. Шуліка не відставала. Як дві темно-сірі стріли, вони гасали по небі, одна, менша, попереду, друга, більша, позаду. А на дворі стояв скажений крик, свист, стукіт палицями в відра. Люди на вулиці перелякано бігли, думаючи, що десь бійка або пожежа. Тільки Івашко та Любка не кричали вже, не свистіли, а розпанаханими жахом дикими очима мовчки замертвіло слідкували за боротьбою в небі.
Шуліка не вважала ні на свист, ні на крик. Іншим часом вона, розуміється, злякалась би й не спускалася так низько. Але тепер, мабуть, і не чула нічого, вся захоплена гоном за зухвальцем, що посмів їй стати на дорозі. Гостра лють почувалася в її пронизуватім льоті. І з кожною миттю цей літ ставав дужчий, прожогливіший, з кожним скоком крил віддалення між нею та сірим ставало все менше та менше. От-от-от ухопить, вгризеться кігтями в тіло й сипне сірим пір'ям на землю. От уже зовсім-зовсім за хвостом сірого, уже неначе злилися! їй тільки трошечки піднятися над сірим, щоб згори врізатися в нього. Але тут якраз і сталося щось зовсім несподіване. Сірий миттю стрімголов, як убитий, ні, як важкий гострий камінь, полетів униз. Шуліка на одну мить отетеріла, але зараз же схаменулась і так само рвонулася за сірим.
На дворі крик, свист, зойк вибухли з подвійною оглушливою силою. Сашко й Демид вилізли на дах і звідти, перериваючись од крику, вимахували ганялом. Але все те було ні до чого. Сірий і шуліка промчали над самим двором, над свистом і ґвалтом, і зникли десь за чужиму будинками.
На подвір'ї зразу вщух увесь шум. Хлопці кинулись на вулицю й з задертими головами погнали нею в тому напрямі, де зникли шуліка й сірий. Вони налітали на перехожих, збивали з ніг дітей, викликали страшенний гавкіт усіх собак по вулиці. Але ні шуліки, ні сірого нігде вже не бачили. Мабуть, уже при самій землі вхопила вона його й понесла далі понад хатами.
Івашко та Любка нічого не казали, тільки бігли та задихались од горя й рвучкого, нестерпного одчаю. Ні, нігде не видко було ні шуліки, ні сірого!
Хлопці почали приставати й озиратися: куди ж це вони забігли. Ого, аж до спаленого парового млина! З усіх піт лив по лицях, груди хрипко хакали, волосся злиплося, сорочки попромокали на спині й на грудях.
— Давайте хоч спочинемо, ну його к чорту! — сказав Васько й поплентався у холодок, що стояв під муром млина.
Всі мовчки посунули за ним, не перестаючи шукати очима на всі боки. Від муру лягала довжелезна тінь, закриваючи чийсь город і навіть хату, що була поруч нього.
Хлопці знали добре ці руїни парового млина, що згорів два роки тому. Від нього лишились тільки височенні стіни, покришені, пощерблені, чорні від вогню та диму.
У дірках цих стін водилося стільки горобців, що вистачило б дерти гнізда їхні цілий місяць щоденно, та й то не передерли б. Тільки дістатися до тих гнізд не було ніякої змоги: сажнів же по десять угору мури.
Лягли хлопці в холодку під чужим тином і закурили з горя. Але Івашко та Любка навіть і курити не могли. Все водили тоскними, змученими, вбитими очима навкруги й мовчали. Ні поту, ні зашерхлих уст не витирали, ні на питання не відповідали, ні самі нічого ні в кого не питалися. Навіть не лягали, а стояли біля всіх і дивилися-дивилися на всі боки тоскно, мертво, без надії.
Раптом Сашко чогось сів і почав пильно-пильно придивлятися до муру. Аж навколішки став, повернувся всім тілом у той бік і руку дашком до очей приставив.
— А що там, Сашко?
Сашко мовчав і дивився. Васько шарпнув його за сорочку.
— Та що там таке? Шуліка, чи що?
Сашко знов-таки нічого не відповів, а схопився на ноги й одбіг трохи далі від муру та й знову почав дивитися туди. Всі здивовано слідкували за ним очима.
— Та тю! Та кажи, що там!
Сашко схвильовано повернув до всіх лице.
— Хлопці! Сірий он там, у мурі!
Всі як опечені посхоплювались і кинулись до Сашка, а Івашко та Любка всім тілом шарпнулись у бік муру й уп'ялись у нього очима.
— Де? Де? Покажи, покажи! — загаласували хлопці. — Он там у дірці. Он там-о, збоку. Високо-високо вгорі. Ну, он у тій дірці, що під залізною балкою.
— Та якою ж саме? Тих же балок у мурі як собак. Яка саме? Дуже високо?
Сашко хапливо порахував.
— Під четвертою згори. Під четвертою балкою є дірка, бачите? — дротом заплетена. Бачите? Їх багато, так під четвертою. Вона порвана, дріт на ній порваний. Ну, бачите?
— Ну, бачимо. А сірий же де?
— А в тій дірці, за дротом. Бачите пір'їну на дроті? О, о, голівку виставив. Бачите? Бачите?
Сашко хапав усіх за руки, за плечі, шарпав, тяг, щипав, але хлопці не то що голівки, але й дірки як слід не могли знайти.
І вмить Любка несамовито закричала:
— Я бачу! Я бачу! Вашечку, там сірий! Ой Боже ж мій, там сірий! Вашку, сірий!
Але Вашко не бачив. Він так само вже спалахнув червоністю на все лице, як і Любка, він вірив і Сашкові, й Любці всією душею, але сам ще не бачив тої милої, тої безмежно дорогої голівки.
— Не бачиш? Не бачиш? Ой, сховався! Тепер сховався... О, знову, знову! Голівку висуває, шарпається!.. Раптом Івашко ввесь напружився, вп'явся очима і застиг.
— Бачиш, Вашку? Бачиш?
— Бачу... — тихим, ледве чутним, немовби аж соромливим шепотом сказав Івашко і глибоко-глибоко зітхнув. А потім витер долонею піт і озирнувся, неначе приходячи до пам'яті.
Не пропав, значить, сірий, не загинув, не дався шуліці! Всіх урятував і сам вирвався! Сірий, сіресенький, рідний-рідний голубчичок!
Хлопці зняли такий радісний галас і крик, що за городом біля хати заґерґотали гуси. Вони штовхали одне одного, перекидалися на землі, верещали, обнімали Івашка та Любку. Але потрохи всі якось попритихали, поглядаючи за Івашком до дірки, де сидів сірий. Дійсно, що живий він, то живий, а як же він звідти вилізе? Коли досі не виліз, то чи вилізе ж коли-небудь? Туди залізти він міг, а надто як гналася шуліка. До чорта під пахву забився б, аби врятуватися. Бували випадки, що, тікаючи від шуліки, голуби влітали в димарі, кидалися людям між ноги. Туди в дірку сірий усунувся, як риба всувається в вершу, а назад — дріт стирчить, не пускає. Рук же в голуба немає, щоб розігнути дротики.