— І ти хочеш учинити наперекір Чорному Дугласові заради якоїсь співачки?! Та це ж буде найкривавіша з твоїх сварок!.. Ох, Генрі, Генрі, голова в тебе твердіша за твоє залізне ковадло!
— Часом я й сам так думаю, пані Шулбред. Та якщо я дістану в цій новій сварці дві-три подряпини, то хто, я питаю, їх лікуватиме, коли ти від мене втечеш, мов сполохана дика гуска? Та й те сказати: хто зустріне у Вінді мою красуню наречену, яку я сподіваюся привести на днях у цей дім?
— Ох, Гаррі, Гаррі,— знов зітхнула, похитуючи головою, стара,— чесний чоловік не так готує свій дім для молодої дружини... Ти повинен дбати про свою добропристойність і скромність, а не віддаватися розпусті й забавам.
— Кажу ж тобі, ця нещасна дівчина для мене — ніщо. Я тільки хочу врятувати її від небезпеки. А тут, у Перті, навіть най-хоробріший чоловік із кордону поважає засув на моїх дверях, гадаю, не менше, ніж там, у себе, на брамі замку Карлайта... Я піду до Сіма Главера... Може, там і заночую, бо той жовторотий хлопчисько, горянин, утік назад до своїх, мов те вовченя в ліс, отож у них є тепер вільне ліжко, і батько Саймон не відмовить його мені. А ти зостанешся з цією бідолашкою. Нагодуй її і подбай про неї до ранку, а перед світанком я зайду по неї. Як схочеш, то й до пристані підеш з нами, щоб сама бачила, як я посаджу її на корабель.
— Говориш ти начебто розумно,— відповіла тітонька Шулбред,— хоч мені й не втямки, як це ти не боїшся забруднити своє добре ім'я заради дівчини, що за два срібних пенси чий дешевше знайшла б собі нічліг десь у місті.
— У цьому покладися на мене, стара, і з дівчиною будь ласкава.
— Не турбуйся, я буду з нею навіть ласкавіша, ніж вона того заслуговує. А й справді, хоч і не рада я компанії такої воло-цюжки, та все ж мені від неї, гадаю, буде менше шкоди, аніж трбі... Якщо тільки вона таки не відьма. А на це дуже схоже, адже диявол має он яку владу над усією цією бездомною потолоччю.
— Вона така сама відьма, як я чаклун,— сказав чесний Генрі.—г Просто нещасна дівчина з розбитим серцем. І якщо вона й у*Лйнила щось погане, то набідувалася за це вволю. Будь з нею лагідна. А ти, моя співачко... Завтра вранці я прийду сюди й відведу тебе на пристань. Стара буде з тобою добра, якщо ти не казатимеш нічого такого, чого не говорять при порядних жінках.
Бідна Луїза слухала розмову і схоплювала тільки її загальний зміст, бо хоч дівчина говорила по-англійському й добре, однак цю мову вона опанувала в самій Англії, а північна говірка й тоді, як і тепер, звучала грубіше й була важкою для розуміння. Проте співачка збагнула, що їй доведеться залишитися вдвох зі старою, і вона, схрестивши на грудях руки, покірно схилила голову. Потім подивилася з глибокою, палкою вдячністю на Сміта і, звівши очі вгору, схопила його обвислу руку, маючи намір, видно, поцілувати вузлуваті пальці. Однак тітонька Шул-бред не дала дівчині виразити свої почуття на чужоземний манір. Вона стала між нею та Генрі і, відштовхнувши бідну Луїзу вбік, сказала:
— Ні, ні, цього я не дозволю. Іди за камін, голубко, а як Гаррі піде, тоді, коли вже тобі так не терпиться цілувати руки, цілуватимеш, скільки тобі завгодно, мої... А ти, Гаррі, біжи до Сіма Главера, бо якщо красуня Катаріна почує, кого ти привів до себе додому, їй це, либонь, сподобається ще менше, ніж мені... Ну, що там іще?.. З глузду з'їхав! Усе місто аж вирує, а ти зібрався йти без щита?
— Це ти правду кажеш, тітонько,— відповів зброяр і, закинувши за свої широкі плечі щита й не чекаючи нових розпитувань, подався на вулицю.
РОЗДІЛ XIII
Як звуки пісні уночі лунали І дико й різко! Та звитяжним шалом Вони стають в шотландськім серці вмить, Чию відвару пам'ять надихала Повстань тисячолітніх — з мли століть В них слава Евана і Дональда гримить. 1 Дж. Байрон, •Паломництво Чай льда Гарольда"
Та пора нам облишити не таких високородних учасників цієї історичної драми і поглянути, що ж тим часом діється серед осіб куди вищих і можновладніших.
Перенесімося з будиночка зброяра до зали королівської ради й вернімося до того місця в нашій розповіді, коли гамір у дворі монастиря вщух і двох розгніваних вельмож покликали до монарха. Невдоволені Дуглас і Марч увійшли до зали, похмуро зиркаючи один на одного, і кожен був такий заклопотаний думками про власну кривду, що ні той, ні той не хотів — та й не міг — збагнути здоровим глуздом причину сварки. Тільки врівноважений, хитрий Оябані, здавалося, чекав нагоди обернути цю взаємну ворожнечу собі на вигоду і будь-що використати сутичку для досягнення своєї далекої мети.
Хоч Роберт Третій був такий нерішучий, що аж боязливий, він умів, однак, прибирати, як і годилося королеві, вельми поважного й суворого вигляду. Тільки в дуже скрутних обставинах, як оце кілька хвилин тому, він міг утратити позірне самовладання. А взагалі його легше було відмовити від— якогось серйозного наміру, ніж примусити забути про свою величну поставу.
Роберт прийняв чотирьох таких не схожих один на одного членів своєї різномастої ради — Олбані, Дугласа, Марча та пріора — чемно й з гідністю, і це нагадало кожному з бундючних перів 2, що вони стоять перед своїм сувереном і мусять виявити йому належну шанобу.
Вислухавши привітання, король знаком запросив усіх сісти, і коли пери слухняно зайняли свої Місця, з'явився Ротсей. Принц вишукано ступив до батька, став на коліно перед його ослінчиком для ніг і попросив благословення. З погано прихованою ніжністю й мукою Роберт поклав руку синові на чоло, спробував надати собі докірливого вигляду, але потім, зітхнувши, промовив :
1 Переклади 8 поеми Дж. Байрона "Паломництво Чайльда Гарольда" тут і далі здійснив М. Кабалюк.
2 Пер — спадкове звання представників вищоїчГдворянства.
— Нехай господь благословить тебе й напоумить на майбутнє, легковажний мій хлопчику!
— Амінь, любий тату! — відказав Ротсей, і в голосі юного принца пролунало те глибоке почуття, що поймало його в щасливі хвилини. Потім він шанобливо, як і належало синові й підданому, поцілував руку монарха й, випроставшись, не сів поруч із членами ради, а став позад королівського крісла — так, що міг, коли б захотів, шепнути батькові на вухо.