— За твоє здоров'я, Марку, — навіть із якоюсь урочистістю підняв чарку Безбородько, теж у душі дивуючись, що так легко почалася ця незвична вечеря. — Бажаю, щоб тобі гарно жилося і господарювалося.
— А насправді, Антоне, чого ти мені бажаєш? — безжалісним поглядом обпік Безбородька. — Щоб я скоріше собі в язи скрутив чи ще чогось у такому плані?
Безбородько задихався од цього погляду, але якось витримав його, у нього тільки ледь-ледь здригнулись і скособочились Повіки, що порожніми завісами опадали над глибоко втисненими очима.
— Ні, Марку, не бажаю тобі цього. — Знову статечно почав розливати горілку. — Не буду критися, що після нинішніх зборів, практично, дуже невесело мені на серці. Та й ти на моєму місці навряд чи мав би велику радість. Але критику треба терпіти і виправлятись. Сам сьогодні ясніше побачив помилки і таке інше. Ну, і жалкую, що зарання погнався за власним будинком, він, гидотний, найбільше одірвав мене од людей і колгоспу. Клята власність, як болотяник, засмоктала мене в болото.
— Скажи на милість божу! — здивовано вирвалось у матері: каяття БезборЪдька вразило її. — Виходить, ще не зовсім пропащий ти чоловік.
— Де є такі граблі, щоб від себе гребли? Та й рука якось у чоловіка все до себе горне, — глибокодумно ввернув Шавула своє слівце і прикрив очі скойкоподібними повіками. — Знову ж, пробач мені, Марку, те дурне посталакання перед пленумом. Нащо нам довіку ворогувати? Ще, побачиш, і Шавула тобі знадобиться! О!
На мить у погляді Марка майнуло бісівс.ьке лукавство, але він одразу ж пригасив його перебільшеною серйозністю і навіть рота прикрив рукою, щоб не тіпались біля нього зрадливі складки.
— Посталакання твоє, Мироне, куди не пішло, постараюсь забути, хоч і впік ти мене до самих печінок. Але за граблі, що до тебе колгоспне гребли, ніхто не забуде — ні я, ні люди. Тут тільки суд, коли він буде милосердним, простить тобі. Ти ще не мав з ним дружби?
Шавула завовтузився, засовався на стільці, і обличчя в нього болісно пожалісніло: зовсім відкрутитися не міг, бо сам говорив Маркові, що потроху бере з колгоспу, але й терпіти цюкання у вічі про свої крадіжки теж було несила.
— Чого люди не наговорять: з билинки зроблять копицю. Хіба ж ти не знаєш наших людей?
— Та знаю наших людей, але знаю й тебе: розкрився ти. Мироне, перед пленумом, як пишний будяк. Та й про це різні заяви говорять.
— Які заяви? — ще більше занепокоївся Шавула, в якого слово "заява" завжди пов'язувалося тільки з неприємністю.
— А ти не знаєш які? — здивовано знизав плечима Марко і цим ще більше приголомшив учорашнього комірника.
Чогось занепокоївся і Безбородько.
— Не знаю. — Шавула кінчиками пальців прикрив м'ясисті й глибокі, мов гаманці, вуха.
— Ну, то скоро знатимеш. Он бачиш оту сіреньку, з німецькими літерами папочку? — показав рукою на ріжок папки з актами, що виглядала з-за образа Георгія Побідоносця. — Ось там і лежить твій суд, там же списані усі чи більшість гріхів і твоїх, і Мамури, і ще декого.
— Оце попав чоловік у папочку, наче в розщеп, — розгублено косує Шавула. На кінчику його носа, що ніяк не може йибитись із хащів волосся, заблищали найдрібніші краплини поту. — І що ж ти, Марку, думаєш робити?
— Навіщо питати про це? Ти ж. Мироне, чоловік з головою, при начальстві ходив, надивився на всяку всячину, сам знаєш, що я не буду квасити заяви, мов огірки. Люди вимагають одного: судити тебе по закону.
— А може, Марку, ти своєю владою, своїм геройством так зробиш, щоб воно без судів обійшлось? — уже благало і очима, і скошеним ротом, і жалісною волохатістю все обличчя Шавули.
— Як же я можу це зробити? Ти ж Василю Тримайводі комору в порядку передав?
— Та трохи не зійшлися кінці з кінцями. Нестачу я завтра ж донесу.
— А як ти донесеш ті кінці, що кинув у воду? Від людей і вода гріхи не втаїть... Що ж я можу зробити, коли на тебе вже вісім заяв подано?
— Боженьку мій, аж вісім, — жахнувся Шавула. — А на Мамуру скільки?
— А на Мамуру менше — тільки шість.
— То після цього є правда в світі? — знову шукає співчуття у Маркових очах. —Мамура ж проти мене, як удав проти кроля, а параграф йому випаде менший.
— В цих параграфах я не розбираюсь, ви вже самі порозумійтесь на суді. — Марко поглянув на годинника. — Ну, погомоніли, пора вже й відпочивати.
Шавула в благанні простягнув руки:
— Добре тобі, Марку, говорити про відпочинок, а як мені бути?
— Теж спи, як можеш! Відсипайся за недослане. Хіба не догадувався, що колись за твої справи може безсоння напасти?
— Дітьми і богом прошу тебе, Марку, зарятуй! Повік цього не забуду! Що хочеш, зроблю для тебе. — Благання і острах охопили всю кабанисту постать Шавули, а великі з жовтизною білки взялися вологістю. Було схоже. що він от-от не витримає і заплаче.
Марко задумався, у Шавули прокинулась надія, а Безбородько, якого теж тривожила окаянна папка, хотів і спасався заступитись за Шавулу, та нарешті подав голос:
— Може, й справді, якось замнеш це діло? Хто не знає, що в комірника, чи спіймався він, чи ні, різні комбінації бувають? Нащо тобі починати головування з судів ?
— Так і я про це щойно подумав, — признався Марко. — І не тому, що мені шкода Шавулу, а просто не буде часу роз'їжджати по судах і слідствах. Ти ж. Мироне, після районного суду подасиш апел'яцію і закрутиш мені веремію по всіх інстанціях аж до Верховного суду? Хіба не так?
— А звісно ж, веремії буде, — трохи пожвавішав Шавула. — То пособи, Марку.
— Що ж, може, й взяти гріх на душу, якщо свідок, — Марко в задумі кивнув головою на Безбородька, — не обмовиться навіть словом.
— Над цим голову не суши, бо й моя вина є у ділі Мирона, — одверто сказав Безбородько. Марко змовницьки понизив голос:
— Тоді зробимо так: зараз же, Мироне, иди додому, тихцем коли та смали свого кабана і до ранку, як не хочеш, щоб про це все село знало, завозь свіжину у комору. Це саме шепни й Мамурі. А вранці на пару з ним беріться за колгоспну роботу.
— Аж усього кабана здати? — поліз рукою до потилиці Шавула.
— Щетину і кишки можеш залишити собі, ну й печінки та селезінки теж, — великодушно дозволив Марко. — Чи, може, це не підходить, не подобається тобі?