Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов'їх. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі! А матерніх гарячих сльоз! А батькових, старих, кровавих Не ріки — море розлилось, Огненне море! Слава! слава! Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям Слава.
Там же поліг і Шевченків друг, Яків де-Бальмен. Йому посвячена ця поема, що на епіграф до неї взято слова з пророцтва Ієремії: "І плачуся і день і нощь о побіенних ..."
Шевченко любив читати поезії Лєрмонтова: просив із заслання, щоб прислали збірник їх. Крім того, твори Щедріна і Пушкіна належали до вибраного читання. І сам він, як відомо, писав декотрі поеми, повісті і щоденник мовою російською. Рєпніна згадує про його "чарівне" читання однієї з тих поем.
Він навіть хотів одружитися з росіянкою Піуно-вою, акторкою з театральної групи його приятеля Щепкіна, та потім покинув "сердечну затію".
Тургенев згадував, що в Шевченка — добра роеійська мова; а сам поет, хоч і вживав її, але просив брата: "пиши до мене та тільки не по-московськи..." Вже не хотів. І не через ненависть до тієї мови чи до літератури, нею писаної: цього почуття не було.
Тут і скажемо обвинувачам: зрозумійте ж навіть ви, в чому сутність і значення Шевченкової і всеукраїнської боротьби: в здійсненні святого права українців, як народу і нації, вільно жити своєю власною державою, цілковито незалежною від Росії і росіян з підступними "федераціями", так само — від всіх інших.
Шевченко був співцем цього права і непохитним борцем і мучеником за нього. А ви цю оправу всього громадського життя Шевченка перекреслили і, в безлічі часописних та журнальних статтей, брошур і "збірників праць", виставили його самого підголоском неділимства.
Без кінця повторюють "силогізм": мовляв, хто визнає дружбу з російським народом, той повинен зректися національної свободи і державної неза-лежности України. Чому? Відколи це дружба між народами стала однозначною з колоніальною залежністю і неволею нації — в імперії сусіда?
Шевченко домагався цілковитої незалежности України, її народу, її держави: відновлення того стану, що був до підписання Переяславського договору.
Тільки від того стану можна почати будування доброго співжиття в "сім'ї слов'ян", про яку мріяв Кобзар.
КУМИР ІМПЕРЩИНИ
Імперія — заперечення доброго співжиття і заміна його каторжністю націй, з ворожнечею і неминучими повстаннями, смертю і руїною.
Письменник, що був світочем російської думки і свободи, Олександер Герцен, знайшов "корінь зла".
"Безглуздя імперії, що йде від Швеції до Тихого океану, від Білого моря до Китаю, — не може принести блага народам, яких веде на шворці Петер-бурґ. Всесвітні монархії Чінґіс-ханів і Тамерланів належать до найдикіших періодів рабства... Вони можливі тільки при безвихідному рабстві внизу і необмеженому тиранстві нагорі".
(Журнал "Колокол")
Ви відмовите: — то Герцен! а ми ж марксисти. Добре; а скажіть, хто написав цей гнівний осуд, повний огиди до російського завойовництва, — читайте:
"Це в жахливій і брутальній школі монгольського невільництва зароджувалась і зросла Москва ... Петро Великий скористувався політичною штукою монгольського невільника і гарячковою амбіцією монгольського пана і цією штукою Чинґіс-хана думав опанувати світ".
Ну, марксисти, хто написав? Ваш ідеологічний батько — Карл Маркс, в статті: "Ревеляції про історію Росії".
В часописі "Трибуна Нью-Йорку", в 1853 році, він зауважив: "Росія завжди говорить про мир, але вона завжди займається своїми територіяльни-ми загарбаннями".
Маркс закликав Америку, як "наймолодшого і найсильнішого представника Заходу", протистану-ти Росії і спинити її загарбання, на випадок конфлікту між Сходом і Заходом.
В антимоскальській боротьбі спільниками були: Маркс — Герцен — Хвильовий, проти царів і вождів імперської Росії.
Теоретиком антиімперства став Р. Таґор. Він виокремив трагедію народів, серед яких апарат нації, зрісши на могутності, творить культ самоза-хопленння і, зрештою, в імперіяльній величі і повній моральній потворності, панує, як кумир, як божество. Добровільно підкоряються йому навіть і ті особи в цілій народності, що втілювали її високі прикмети. Приносять жертви кумирові, значно нижчому в моральному відношенні, ніж самі, і той наслідок становить "найбільше нещастя". Імперський націоналізм народу спричиняє його моральну прогнилість, за якою надходить історична загибель.
Тому звільнення України та спільників її недолі з ланцюгів російської імперщини повинно бути також справою росіян, які хотять порятувати власний народ від безодні.
В розвитку цієї оправи здійсниться "дружба народів", якої полум'яно бажають на півночі.
Недавно вождь КПРС заявив, що Україна, маючи право, могла б вийти з імперії, якби захотіла.
Але прислів'я говорить: найдальший шлях — від слова до діла. І крім того, за дуже вірним висловом американського президента Д. Кеннеді, право має значення тільки тоді, коли забезпечено форми його практичного здійснення. Про такі форми для права незалежности українцям в СРСР заборонено навіть слово сказати: під смертною карою.
Зрештою, офіційно окремі громадяни УРСР — ніби теж вільні, і, маючи право, декотрі могли б переселятися до своїх родичів за кордон. Так от, цілими роками клопоталась одна жінка на Заході, щоб дозволити її старенській матері приїхати до неї з України, і все — без наслідків. Коли ж вождь був в Америці, то жінка, прорвавшись між рядами полі-ційної охорони, підбігла до нього і почала цілувати руки, прохаючи про здійснення права матері на деякий час переїхати кордон. Аж тоді, під тиском світової опінії, вождь пробурмотів, що розпорядиться про дозвіл. Якщо вся теперішня "держава" — УРСР не може здійснити свого навіть найменшого права: дати старій матері дозвіл на тимчасовий виїзд за власну державну границю, і мусить ждати рішення Москви, — то як можна говорити про право самої "держави" на вихід через границю червоної імперії?
Одна революційна пісня вчить: "Пусті слова про право бідних..." Якраз такими словами сучасний москалізм закрив КОЛОНІАЛЬНИЙ полон України. Лицедійно-фіктивний "уряд" УРСР не сміє мати свого навіть найдрібнішого, якщо не цілого, то хоч пів-консула, в котрійсь чужоземній державі. УРСР позбавлена власної армії, і українці мусять солдатувати переважно поза територією своєї "держави", під чужомовним командуванням. Нема власної фінансової системи, судівництва, економіки, свого нормального партійного життя: з свободою вибору партій і опозицією, і вільного виразу опінії в своїй незалежній пресі — вона вся знищена. Словом, ограбовано УРСР, як державу, до нитки! Всі реальні права затиснуті в кулаці червономоскальських диктаторів. Для зорової магії зоставили декорацію, "уряд" УРСР.