Наступні покоління дивуватимуться: як можна було пристроїти до становища національної неволі — образ поета, що віддав життя на боротьбу проти неї?!
Він, бачачи пекло рабства, підніс лев'ячий голос своєї поезії проти нього. Покликав кріпаків: пробудитися з духовного сну; відчути себе людьми, не боятися думати про своє право на свободу державного життя, думки і праці, слова і сумлінння.
Звелів відділятися спершу духовно від мучителів і їхніх посібників: цілком!
Пам'ятати правду, Божу і людську, і берегти як святиню.
Він її, приспану царями-рабодержцями, відновив для всіх сердець в Україні. Знаходив її відсвіти: і в своїй сучасності, і в минувщині України. Любив читати "Історію русів", як також Літопис Величка і працю Бантиш-Каменського. А найкращою скарбницею історичної правди були пісні народні і думи. Від них приходив свіжущий дух козацької-лицарської волі.
Дух її завіяв для Шевченка світанковою бурею проти царської ночі і наповнив сторінки "Кобзаря".
Відкриваймо їх! Вдихаймо цей грозовий озон свободи: він очистить нашу кров від залишків рабства — перепалить їх. Щоб ми були готові і не проспали час визволення. Щоб вороги знов не обікрали вітчизну з її права на свободу, приспавши і потім збудивши в пожежі, яку розведуть на погибель.
СВОБОДА ОСОБИ В "КОБЗАРЬ
Число "снотворців" та "будителів" в огні велике; хочуть переконати, що Шевченко, бачте, не хотів ні національного визволення України з імперії, ні особистої свободи кожного громадянина для свого часу.
Дивоглядно? — еге ж!
Дотулили новий міт, клепаний з бронзи і червоно
барвований, в склад личини, якою закрито постать поета.
Л. Новиченко в статті "Шевченко і вони" ("Літе-ретурна газета", 17 березня 1961 року) повів доказ від американської печі:
"... конгресмени і журналісти, втягнуті в "буму" з Шевченком, в один голос твердять, що він був "європейським борцем за свободу в сучасному розумінні", ,,співцем свободи в європейському стилі", що його поезія "співзвучна ідеям сучасного Заходу" (ми знаємо, що під цими ідеями маються на увазі антикомуністичні "ідеї" сучасної буржуазної реакції)".
"... звично спекулюючи абстрактним поняттям "свободи", реакційні американські пропагандисти намагаються приписати Шевченкові таке розуміння цього поняття, яке є безмежно чужим і просто ворожим реальному ідейному змістові творчости поета-революціонера".
Л. Новиченко твердить, що американці "незграбно" намагаються "підкинути" Шевченкові "ідею особистої свободи людини", як найвищий (мотив, коли він сам прагнув найбільш до революційного визволення "народної маси від соціяльного гніту, від ярма кріпосників і самодержавства". Далі теоретик з "Літературної газети" проголошує: Шевченко тільки "зазираючи в омріяне майбутнє", бачив "вільний розвиток особистосте" і "твердо знав: шлях до цього лежав через ..сокиру".
Скільки в статті мовних кругоскоків, щоб відвести очі читача від простої, як хліб, правди про особисту свободу людини, про право особи на свободу — в сучасності, тепер! Навіть стежку до правди приметено швидкими деркачами лайки: і в клямрах і поза ними, і в лапках і без них.
Розберемося докладно, почавши з питання про свободу в "європейському стилі". Відразу видно: заходи автора становлять собою прикметні вжитки червоного напасництва — знеславити навіть поняття про особисту свободу. Почав чоловік з американської резолюції і брошури про свободу в "європейському стилі", і зразу звів мову на оцінку згаданих "ідей сучасного Заходу", оглянувши з пташиного лету і оцінивши всі, як ніби то "антикомуністичні ідеї сучасної буржуазної реакції".
Але в згаданій резолюції та брошурі "маються на увазі" ідеї особистої свободи, які живуть на Заході, — і немає поділу, з погляду "реакційності!" чи "прогресивносте", чи "невтральности". Бо вони "маються на увазі" властивими для Заходу, і тією мірою, якою виражають дух його свободи, входять в розгляд і зіставлення з творчістю нашого Кобзаря.
Критик з "Літературної газети", замісто всіх тих ідей, підставив самі тільки "ідеї буржуазної реакції".
Відчуваючи, що негаразд, він зразу промовив за клямрою: "ми знаємо..."
Бо озброївся магічним шкельцем, що вставляв собі в око герой повісти Гофмана, і всі таємні думки резолюції стали відкриті, навіть ті, які невідомі її авторам.
Замісто вчиненої підміни, теоретик міг би вжити один аргумент: мовляв, на Заході тепер домінують ідеї "буржуазної реакції", і хоч в резолюції та брошурі згадано взагалі ідеї особистої свободи, але насправді відгукнуться реакційні ідеї, які панують.
Він сам під клямрою запевнив, ніби то — ідеї "антикомуністичні".
Пригляньмося! Ідеї англійського математика і філософа Бертрана Рассела, який виступає на велелюдних вічах співзвучно з "прогресистами", милими для Кремля, поширюються в такому численному накладі всіх книг, чудово друкованих і шанобливо рецензійованих, що кожен "реакціонер" міг би позаздрити. Кажучи правду, той "проґресизм" філософа, з рекламованою антихристиянськістю, належить до перестарілої моди від XIX століття. А знавцеві з "Літературної газети" досить близький, хоч суперечить його твердженню — якраз своєю повсюдною присутністю і популярністю своїх ідей, вільно розповсюджуваних і почасти домінуючих на поверхні мінливого духовного життя в країнах Заходу.
Для ідей "реакційної буржуазії" Б. Рассел, як мислитель, — фігура протиставна. Це чудова нагода: вільно друкувати його "прогресивні" книги: ("Історія західньої філософії", "Мій філософський розвиток" та інші) в Україні і всьому СРСР — так вільно, як на Заході.
А що за дивовижа! Його твори в СРСР заборонені. От тобі й на... виходить т. з. "загадкова картина" з запитанням: де реакція?
Можна б друкувати пречудові, незрівняні щодо глибини думки, справді прогресивні есеї Олдоса Гакслі, які недавно вийшли збіркою; він — один з найкращих письменників сучасносте. Капітальна праця Едмунда Вільсона: "Літературна хроніка: 1920-1950", допомогла б радянським читачам зорієнтуватися серед літературного життя Заходу; і вони з великим інтересом прочитали б етюд цього автора: "В честь Пушкіна". Книги найвизначнішого з новочасних знавців ренесансного мистецтва (він надавно помер), Бернарда Беренсона, зокрема його "Естетика та історія", відкрили б для читачів в СРСР дорогоцінну скарбницю прогресивних ідей в ділянці філософії та історії мистецтва. Фундаментальний (XII великих томів) твір Арнольда Тойнбі: "Вивчення історії", що в колосалітеті фактичного матеріялу, бджолиною працею зібраного з усіх цивілізацій на землі, розкриває, в справжнім сенсі слова, прогресивну концепцію для коленої з них, — був би багатством для читача в СРСР.