А до Гітлера й інших гіммлерів:
— Паноченьки! Ви не сердьтесь! То ми так! їйбогу, ні про яку Україну ми не думаємо, а без цього не можна, бо оті "у" нам дуже по душі!
А гітлери з гіммлерами на них:
— Уууу!
— Ой, не гнівайтеся, паночки, — бандери до них. — їйбо, не гнівайтеся! Приборкаємо, тоді самі тим "у" скажемо: "ууу!" Не залишайте тільки нас без милості вашої.
Бачите, який самостійний дистрикт! Хіба не чудо?! Самостійне чудо!
Тільки от що, коли говорити правду, — паршивеньке, всетаки, чудо!
Уцк, Уок — ну, що це за ознаки самостійності і такої знаменитої держави, як дистрикт?!
Робити, так уже робити!
Тим паче, що всі посади, які визначають самостійність дистрикту, людьми вже було обсаджено, — треба було тільки дати їм відповідні найменування.
Гетьман — Адольф Гітлеренко.
Генеральний суддя — Гіммлеренко.
Генеральний писар — Геббельсюк.
Наказний гетьман — Ганс Франк.
Дистрикт гетьман — Отто Вехтер.
Писарчуки при дистриктгетьманові — Дмитро Донцов, Євген Маланюк, Улас Самчук.
Джури — проф. Володимир Кубійович і др Кость Паньківський.
Виголошувач многоліття гетьманові — забув, як його прізвище. Та ви, може, самі пригадаєте… Оце була б пишна та буйна самостійність! А головне, і правдива, і фактична. А то Уцк, Уок… Паршивеньке чудо! Пхе чудо!
ДУЖЕ САМОСТІЙНИЙ ГІМН
Яка ж є така на світі держава, та ще не проста собі держава, а самостійна й ні від кого не залежна, щоб не мала державного гімну?!
Нема на світі такої держави.
Отже й бандерівська самостійна й ні від кого не залежна державна дірка теж мусила мати свій, самостійної дірки, самостійний гімн…
І вона його має…
Дуже довго тривали в самостійній дірці різні наради, тертя, пертя та дискусії, доки зрештою прийшли до згоди, і залунали у самій дірці й трішки понад діркою урочисті, повні самостійних гордощів і величності, слова самостійного хоралу, в яких одбивається і споконвічна самостійнодірчаста традиція, і самостійнодірчаста гордість, і мета та прагнення самостійнодірчастого існування.
То була незабутня хвилина. То був торжественний момент!
Спочатку хотіли були реставрувати міллю побите: "Ще не вмерла Україна…"
Дуже довго обговорювали, як це зробити. Міркували так:
— "Ще не вмерла…" Що це значить: "Ще не вмерла"?.. Значить, — може вмерти… Не годиться!
— "Ще нам, братця козаки, усміхнеться доля"… "Усміхнеться"… Майбутнє… Як "усміхнеться", коли вже усміхнулась… Не годиться!
— "Запануємо ми, братця, у своїй сторонці"… "Запануєм"… Так само майбутнє… Як "запануєм", коли ми вже запанували… Не годиться!
"Ще не вмерла" — не пройшла. Одкинули. Отаман Недобитий запропонував знамените:
І ти з яру, і я з яру…
Спочатку вхопилися було за це "з яру" дуже сильно, бо територіально воно ніби й підходило…
Підходитито воно справдітаки підходило, та, проте, не зовсім, бо яр — не дірка, а дірка — не яр…
Один з дискусантів запропонував на той самий голос переробити цей гімн так:
І ти з дірки, і я з дірки…
Сподобалось. Але подальші тертя, пертя да дискусії одхилили і цей варіант.
— "І ти з дірки, і я з дірки"… Де ж тут традиція? І де мета? А потім і послідовності нема… Перш ніж з дірки, треба в дірку… Коли бути послідовним, треба ж уже тоді так:
І я в дірку… і ти в дірку… І я з дірки, і ти з дірки…
Зміст дуже до смаку припав, а от щодо урочистої хоральності — не виходило.
Яка ж тут хоральність, коли весь час саме тобі — дірдір! дірдір!
Діркалка якась, а не хоральність.
Одхилили…
Взялися за:
По опеньки ходила, — цитьте!
Дуже вхопилися за прекрасне слово: "Цитьте!"
Слово справді таки і хороше, і дуже для такої самостійної держави підходяще, але оточення у нього якесь не дуже самостійне: "опеньки"…
Самостійні опеньки…
Не дуже воно якось урочисто…
Одхилили.
Довго дискутували запропонований отаманом Перебитим такий текст державного гімну:
Сидить УПА на стерні Та й штани латає…
Хороший гімн і до вподоби всім припав, але й він викликав сумніви.
Поперше, не у всіх в УПА є штани, так що гімн суперечитиме історичній правді, а подруге, в подальшім тексті,— якого ми тут з цензурних причин не наводимо, — сказано, що "стерня" когось кудись коле", а це так само внесло занепокоєння в маси: чому стерня туди іменно коле, краще було б, якби вона колола в інше місце, бо в противному разі нічим буде бандерівцям думати…
Всякий же знає, як трудно думати, коли тебе стерня коле в те місце, яким ти думаєш…
Довелося відхилити…
Оголосили перерву для конкурсу на кращий текст самостійного і ні від кого не залежного гімну.
Першу премію дістав сам фюрер самостійної дірки Степан Бандера.
Текст він подав справді таки знаменитий. Ось його текст:
Ой, гакнемо з гаківниць Та блиснемо п'ятами…
Тут усе єсть: і традиції, і мета, і торжественість…
"Гакнемо з гаківниць…" Ще славні запорожці гакали з гаківниць… Щоправда, у запорожців гаківниці були справжні, а в бандерівців за гаківницю править інший прилад, — символ, сказать би, гаківниці, та, проте, в гімні не обов'язкові речі матеріальні, можна перебутися і символами…
Важно, щоб воно гакало!
Маємо, отже, традиції (гаківниця!), урочистість (гакнемо!) і мету та прагнення (блиснемо п'ятами!). Музику написав бурий ведмідь із східних Карпат. Вийшов дуже хоралистий хорал…
САМОСТІЙНА ЕКОНОМІКА
В кожній державі є державне і приватне майно, що становить так зване національне багатство.
Набувається воно, як ми знаємо, різними способами: і виробництвом, і купівлею, і добуванням і т. ін.
Самостійна й ні від кого не залежна державна дірка, — вона теж "держава", — вона теж має своє державне майно…
Добувається те державне майно тільки одним способом: грабуванням.
Спочатку, значить, те самостійне майно грабується, а потім уже розподіляється. Як грабується? Дуже просто.
Комендант боївки СБ Петро Іванюк, за кличкою "Діброва", — так той робив дуже "дотепно", як і належить всякому комендантові СБ, а саме: він забивав мирних селян, а майно їхнє забирав собі, тобто самостійній і ні від кого не залежній державній дірці.
Та не тільки комендант Діброва так робив, робили так усі коменданти, — це, сказати б, найтиповіший спосіб надбання майна для тої самостійної держави — дірки.