— Всім залишатися на своїх місцях!!!
ГЛАВА ШОСТА
Оскільки запропоновано було залишатися в множині, а в кімнаті крім мене більше нікого не було — не рахуючи їхнього спільника, — я спершу не сприйняв команду на свою адресу.
Двоє в сірих одностроях, метеляючи полами довгих плащів, кинулись до стіни-екрана, як кібери чи андроїди, повторюючи своє:
— Всім залишатися на своїх місцях! Всім залиша…
І лише тоді до них нарешті дійшло, що перед ними екран, на який і транслюється засідання фан-клубу "Микола Гоголь", і що в кімнаті з реальних осіб лише я та їхній напарник, а все інше, посуті, ілюзіон, ірреальне дійство, не підвладне їхнім командам.
— Що??? Де??? Га??? — на мить розгубилася трійця, сюди й туди озираючись (один з них навіть полапав долонею по стіні, аби переконатися, що ніяких реальних осіб за довгим столом у кімнаті немає).
Де плівка засідання фан-клубу? Хто її крутить? Де виконавці дійства та учасники засідання?
— Якби я знав… — озвався я, мабуть, насмішкувато (на ту мить я вже трохи оговтався), бо прибульці враз накинулись на мене:
— Мовчати!!!
— Сидіти!!!
— Мовчу, — відповів я покірно, — і сиджу собі…
Трійця заметалася по кімнаті, шукаючи традиційний апарат для проекції зображення та отвору в стіні (спершу вони були певні, що проекція йде з іншої кімнати через отвір у стіні), але ні того, ні того не знайшли. Трійця відчула, що сплохувала і вклепалась — я був усього лише глядачем, — якщо взагалі не пошилася в дурні. Аби хоч на комусь зігнати злість, накотилися на мене:
— Ви — затримані!!!
— За віщо?
— За… за… — вони й самі не могли збагнути, за віщо ж мене можна арештувати. — За зв’язок з підпільним фан-клубом "Микола Гоголь". Решту вам пояснить керівництво.
Доки один складав, як я зрозумів, протокол затримання, двоє його колег обстукували і ледь чи не обнюхували стіни, шукаючи замаскований вхід-вихід (чи переходу в інше помешкання), але крім дверей, через які вони увірвалися до кімнати, у ній не було інших входів чи бодай отворів…
Оглянули й стелю.
І ніякого — в реальності — засідання чи то пак Асамблеї фан-клубу і на позір не було.
— Де? — металися вони по кімнаті.
— Що — де? — удавав я з себе дурника.
— Реальне засідання підпільного зібрання.
— Але чому підпільного? — розігрував я й далі наївняка.
— Фан-клуб не зареєстрований в органах місцевої влади, а тому вважається антизаконним!
І тут наче по чиїйсь невидимій команді щось м’яко клацнуло і тієї ж миті екран на стіні згас, спершу вкрившись чорною габою, а через якийсь час на його місці біліла стіна.
— Ось і увесь фокус із буцімто засіданням підпільного фан-клубу "Микола Гоголь", — розвів я руками. — Мушу вас ще раз розчарувати: фентезі "Фан-клуб "Микола Гоголь" можна купити на будь-якій розкладці відиків. Далі відомо, відеомагнітофон і…
— Але ж де той відеомагнітофон?
— Цього, на жаль, і я не знаю, хоча й хотів би знати.
Трійця розгубилася, але тільки на мить.
— І все ж вам буде пред’явлено звинувачення у… у користуванні касетами підпільного виготовлення!
— Гм… Але для цього треба пред’явити оцю саму… підпільного виготовлення касету, — я вже відверто з них кепкував. — А де ж ви її бачили? Чи, може, ви її знайшли? Якщо вона є, то — нереальна. Та, яку на слідстві не пред’явиш.
— За розповсюдження неліцензійованих відео-фільмів, — почав було один з них, але я його урвав.
— Покажіть мені в реальності цей фільм, який я буцім-то розповсюджував. Та й чи є він взагалі? Цього не тільки ви, а й навіть, я не знаю. Я щойно дивився те, що бачили і ви: невідомо звідки спрямовану проекцію невідомо якого фільму на стіну…
— Гм… — трійця перезиркнулась і один з них вирішив:
— Поки що залишайтеся на своєму місці!
Двоє, діставши мобільники, вийшли в коридор, певно доповісти про ситуацію своєму керівництву, а третій залишився у мене за спиною. Через кілька хвилин ті двоє повернулися.
— Де ви познайомилися з фан-клубом "Микола Гоголь"?
— А хто вам сказав, що я з ним познайомився?
— Відповідайте перед поставленим вам запитанням!
— Там, де ви мене, очевидно, й зафіксували: на сайті "Микола Гоголь", коли я намагався вийти на контакт з фан-клубом. Вирахували вулицю, на якій мене й підібрала клубівська машина. В такому разі ви не гірше мене знаєте, що крім водія, якого я зафіксував за броньовим склом і лише зі спини, ніяких інших реальних осіб я не бачив. Як і в цій кімнаті, до якої я зайшов трохи раніше вас. І ви це знаєте… Тому й пришити мені нічого.
— Без образ! Ми не кравці і нікому нічого не шиємо! Ми — при виконанні своїх службових обов’язків!
— Я це й мав на увазі.
— На жаль, ви, здається, вислизнули з пастки.
— Чому — на жаль?
Вони були явно розгублені.
— І все ж вам доведеться писати пояснювальну записку.
— Це — можна. Я, знаєте, змалечку маю здатність до писання. До речі, твір у школі я завжди писав тільки на "відмінно".
— О’кей! — вони вирішили сприйняти мої правила гри. — Пишіть свій твір, побачимо, чому вас у школі навчили і на яку оцінку ви заслуговуєте… Поки що викрутилися…. Але не тіште себе, ви — на гачку. І сидите на ньому міцно. А фан-клуб "Микола Гоголь" ми так чи інакше, а на чисту воду благополучно виведемо.
— За віщо, панове?
— За… за відьмацтво! За демонізм!!. І взагалі… взагалі за зв’язки з нечистою силою.
— І ви все ще вірите, що з нечистою силою можна встановити зв’язки?
— Ми — ні. Але цим займається керівництво клубу. Крім того, воно приносить демонізму та відьмацтву людські жертви!
— Мені здається, що це… вигадка. Таке собі… середньовіччя, але з вашої сторони.
— Розберемось! А поки що пишіть твір. Вражайте нас своїми шкільними знаннями. І постарайтеся без помилок! Постарайтеся все викласти правдиво та щиро — у ваших же інтересах! Це слідство врахує.
ГЛАВА СЬОМА
Доки я в "творчих" муках писав "твір" — чи то пак чистосердечне "зізнання", — один із сірої трійці взяв зі столу аркуш, що там лежав, пробіг написане очима, потім прочитав його вголос:
"Лета (грец. lethe, букв. — забуття) — у давньогрецькій міфології річка забуття в підземному царстві, вода якої допомагала душам померлих забути про своє життя в людському світі.
Летаргія — від грецьких слів забуття і бездіяльність — стан патологічного сну, зовні схожий на глибокий сон. Характеризується значним звуженням основних функцій організму. При тяжкій формі летаргії дихання різко ослаблене, пульс ледве відчутний, реакції на різні подразнення немає. Виникає раптово, триває від кількох годин до багатьох днів (іноді місяців), зникає також раптово. Свідомість при летаргії частково зберігається. Причинами летаргії можуть стати загальне виснаження організму, недокрів’я, істерія, сильні хвилювання тощо. В основі летаргії лежить позамежове гальмування в корі головного мозку і підкоркових утворах. Загрози для життя летаргія не становить". УРЕ, т. 6, стор. 133.