— Синичка! — вигукнув Петрик. — Це вона собі кубельце мостить. Треба стерегти, щоб часом собака її не налякала! Тепер у нас на каштані будуть і шпаки, і синички! От здорово!
І таки справді, у дуплі на каштані звили собі гніздечко пара синичок.
Настала весна. Прилетіли шпаки й оселилися у Петриковій шпаківні. Зацвіли садки…
Дуже рясно цвіли яблуні біля бабусиної хатинки… Якось бабуся вивела свою кізочку пастися, побачила Петрика та й каже:
— Ти не знаєш, хлопчику, де взялися пташки, шпаки і синички, — вони гетьчисто всі кубельця гусені на моїх яблуньках поклювали.
— То наші шпаки і наші синички, вони на нашім каштані живуть.
Восени на бабусиних яблунях ряснорясно вродило яблук — і антонівки, і путивки.
— А йдино сюди, славний хлопчику! — покликала якось Петрика бабуся.
— Що, бабусю, скажете?
Бабуся винесла Петрикові цілу тарілку прекрасних великих яблук, і серед них — жодного червивого.
— Це тобі й твоїй сестричці за те, що пташок принадили… Вони мої яблуні від шкідників урятували!
— Дякую, бабусю! — поклонився Петрик.
А як розповів про це Петрик учительці в школі, вона йому сказала:
— Це ти дуже добре зробив, що принадив пташок… Ти знаєш, що одна синичка за добу з'їдає стільки комах, скільки сама важить! А своїх діток вона годує на добу більше як триста тридцять разів, шпак — більше як двісті разів. Вчені спостерегли, що шпак за сімнадцять годин прилітав до гнізда з кормом для дітей сто дев'яносто вісім разів, а велика синиця триста тридцять два рази за вісімнадцять з половиною годин!
От скільки шкідників нищать ці чудесні пташки!
ВЕСЕЛІ АРТИСТИ
І. ШАРИК ПІДШИПНИКІВ
Маленька Надійка аж заплющилася й притиснулася до мами, коли вона побачила на арені в цирку, як веселий і дуже-дуже смішний артист-клоун Едуард Йосипович посадив собі на голову невеличку біленьку, з рудими плямами собачку, собачка та сіла в його на голові на задні лапки, піднесла вгору передні, а Едуард Йосипович поліз-поліз-поліз щаблями на високу подвійну драбину, виліз аж на самісінький її вершечок, а потім другою половиною драбини зійшов на арену.
Собачка весь час нерухомо сиділа в артиста на голові.
— Ой, упаде! Ой мамо, собачка впаде! — шепотіла Надійка, притискуючись до мами.
Але собачка не впала.
Коли артист зняв її з голови, вона весело підстрибнула, Едуард Йосипович простяг руку догори долонею, собачка стрибнула на долоню, стала на передні лапки головою вниз, а задніми ніжками вгору, — зробила на долоні прекрасну стойку, як справжній висококваліфікований гімнаст.
Едуард Йосипович, весело посміхаючись, познайомив глядачів цирку, — а глядачі здебільше були діти, і було їх у цирку більш як тисяча:
— А зовуть, дітки, цього артиста, цього мого чотириногого друга — Шарик Підшипників!
Громом оплесків та веселих вигуків вітали глядачі — і діти, і дорослі,— роботу Шарика Підшипникова і веселого артистаклоуна Едуарда Йосиповича.
Шарик Підшипників, закінчивши роботу, стрілою помчав з арени за лаштунки.
А чого він так швидко полетів за лаштунки?
Бо він прекрасно знав, що за його хорошу роботу він обов'язково одержить чогось смачного: може, цукерок, може, грудочку цукру, може, ще щось…
Собачка побігла, а Надійка сумно мамі сказала:
— Яка хороша собачка! Шкода, що так швидко вона залишила арену.
Так, на цей раз собачка показала тільки два свої "номери", а взагалі Шарик Підшипників знає чимало різних гімнастичних циркових вправ, серед яких єсть такі, що їх не робить жодна дресирована в цирку тварина.
Насправді Шарика Підшипникова звуть не Шарик Підшипників, — це його жартівливе ім'я, — а звуть собачку Ляля.
Народилася Ляля далеко на півночі, аж на острові Нова Земля, в Північному Льодовитому океані, де її мама зимувала з своїми хазяями на полярній станції.
Породою вона — лайка.
Лайки — це мисливські собаки, що допомагають мисливцям полювати в північних лісах, у тайзі,— білку. Коли лайка нападе на слід білки чи почує або побачить білку на дереві,— вона "облаює" її і голосом кличе хазяїнамисливця, показує йому, де сидить білка.
Лайки дуже розумні собачки і дуже цінні, без них полювання білки в тайзі просто неможливе.
Але хто б міг подумати, що з мисливської собачки може вийти такий чудесний цирковий артистакробат.
І в цій роботі, як бачите, виявився природний розум лайки.
Едуард Йосипович розповідає, що придбав він Ляльку в місті Калініні: до цирку, де він тоді працював, принесла Ляльку жінка, що приїхала з Нової Землі до родичів у Калінін.
Лялька була тоді маленьким шестимісячним цуценятком.
Цирку, розуміється, вона зроду не бачила і попервах дуже боялася музики, циркового галасу, шуму, сліпучого світла.
І коли Едуард Йосипович перший раз просто так собі виніс її на арену, щоб познайомити її з цирком, Лялька затіпалась і заховалася в його на грудях під піджаком, а як він приніс і пустив її в убиральню, Лялька залізла в темний куточок під диваном і тихенько скавучала.
Так ото вона перелякалася!
Але поволеньки звикла до всього: і до музики, і до світла, і до шуму, і до того, що після кожної вправи — і на репетиції, і на виставі — ласий шматочок цукру. Лялька почала охоче працювати, і вже через місяць Едуард Йосипович виходив з нею на арену, де вона чітко проробляла свій "номер".
Лялька хоч і невеличка собачка, але з характером і дуже самолюбива.
Одного разу Едуардові Йосиповичу уперше з Лялькою довелося працювати в цирку шапіто.
Шапіто — літній цирк, у нього замість даху — величезне, напнуте з брезенту шатро.
Увечері знявся великий вітер.
Вийшов Едуард Йосипович з Лялькою на арену, подув вітер, залопотів люто угорі напнутий брезент.
Ніколи такого в цирку не траплялося, і Лялька злякалася. Вирвалася і стрілою за лаштунки.
Один із артистів, бажаючи її завернути на арену, хльоснув її батіжком — шамбер'єр у цирку такий батіг зветься.
Лялька на арену не вернулася. Заховалася так, що насилу її Едуард Йосипович одшукав, і коли він узяв її на руки, на очах у Ляльки бриніли сльози.
Так ото вона образилася, що їй зробили боляче, бо ніколи Едуард Йосипович її не бив, — тільки ласкою та чимось смачним він домагався від Ляльки виконувати всі її номери.