— Це? Це купець один, тобто він трактирник, Верещагін. Ви чули, може, цю історію з прокламацією?
— А, то це Верещагін! — сказав П'єр, вдивляючись у тверде і спокійне обличчя старого купця і шукаючи в ньому виразу зрадництва.
— Це не він сам. Це батько того, який написав прокламацію,— сказав ад'ютант.— Той, молодий, сидить в ямі, і йому, здається, погано буде.
Один старенький з зіркою і другий чиновник-німець з хрестом на шиї підійшли до них.
т— Бачите,— розповідав ад'ютант,— це заплутана історія. З'явилася тоді, місяців зо два тому, ця прокламація. Графові донесли. Він наказав розслідувати. Ось Гаврило Іванович розшукував, прокламація ця перебувала рівно в шістдесяти трьох руках. Приїде до одного: ви від кого маєте? — Від того-то. Він їде до того: ви від кого? і так далі. Добрались до Верещагіна... недоучений купчик, знаєте, купчик-голубчик,— усміхаючись, сказав ад'ютант.— Питають його: ти від кого маєш? І головне, ми знаємо, від кого він має. Йому більш нема від кого взяти, як од пошт-директора. Але, видно, вже там вони зговорилися. Каже: ні від кого, я сам склав. І загрожували і просили, став на цьому: сам склав. Так і доповіли графові. Граф звелів прикликати його. "Від кого в тебе прокламація?" — "Сам склав". Ну, ви знаєте графа! — гордо і весело усміхаючись, сказав ад'ютант.— Він страшенно скипів; та й подумайте: таке нахабство, брехня і впертість!...
— А! Графові треба було, щоб він показав на Ключарова, розумію! — сказав П'єр.
— Зовсім не треба,— злякано сказав ад'ютант.— За Ключа-ровим і без цього були грішки, за те його й заслано. А річ у тому, що граф дуже обурився. "Як же ти міг скласти? — каже граф. Узяв зі столу гамбурзьку газету.— Ось вона. Ти не склав, а переклав і переклав погано, бо ти й по-французькому, дурню, не знаєш". Що ж ви думаєте? "Ні,— каже,— я ніяких газет не читав., я склав".— "А коли так, то ти зрадник, і я тебе віддам до суду, і тебе повісять. Кажи, від кого одержав?" — "Я ніяких газет не бачив, а склав". Так і залишилось. Граф і батька викликав: стоїть на своєму. І віддали до суду, і присудили, здається, до каторжної роботи. Тепер батько прийшов просити за ньото. Але паскудний хлопчисько! Знаєте, такий купецький синочок, франтик, спокусник, слухав десь лекції і вже думає, що йому чорт не брат. Ось який це молодчик! В батька його трактир тут біля Кам'яного мосту, то в трактирі, знаєте, великий образ бога вседержителя і зображений в одній руці скіпетр, у другій — держава; так він узяв цього образа додому на кілька днів і що ж зробив! Знайшов мерзотника-живописця...
Посеред цього нового оповідання П'єра покликали до головнокомандуючого.
П'єр увійшов до кабінету графа Растопчина. Саме в ту хвилину Растопчин, скривившись, потирав лоба й очі рукою. Невисокий чоловік щось говорив і, тільки-но увійшов П'єр, замовк і вийшов.
— А! здрастуйте, воїне великий,— сказав Растопчин, як тільки вийшов той чоловік.— Чули про ваші prouesses!1 Але не в тому річ. Mon cher, entre nous2, ви масон? — промовив граф Растопчин суворим тоном, наче було щось погане в цьому, але таке, що він мав* намір простити. П'єр мовчав.— Mon cher, je suis bien informé 3, та я знаю, що є масони і масони, і сподіваюсь, що ви не належите до тих, які, нібито рятуючи рід людський, хочуть погубити Росію.
—■ Так, я масон,— відповів П'єр.
— Так от бачите, мій дорогий. Вам, я думаю, відомо, що панів Сперанського і Магніцького відправлено куди слід; те саме зроблено з паном Ключаровим, те саме і з іншими, які, нібито споруджуючи храм Соломонів, намагались знищити храм своєї батьківщини. Ви розумієте, що на це є причини і що я не міг би заслати тутешнього пошт-директора, коли б він не був шкідливою людиною. Тепер мені відомо, що ви надіслали йому свій екіпаж для виїзду з міста і навіть що ви прийняли від нього папери на зберігання. Я вас люблю і не бажаю вам зла, і як ви вдвічі молодші за мене, то я, як батько, раджу вам припинити усякі стосунки з такими людьми і самому виїжджати звідси якнайскоріше.
— Але в чому ж, графе, вина Ключарова? —спитав П'єр.
— Це моє діло знати і не ваше мене питати,— крикнув Растопчин.
— Коли його обвинувачують у тому, що він розповсюджував прокламації Наполеона, то це ж не доведено,— сказав П'єр (не дивлячись на Растопчина),— і Верещагіна...
— Nous у voilà4,— раптом насупившись, перебиваючи П'єра, ще голосніше крикнув Растопчин.— Верещагін зрадник і запроданець, який дістане заслужену кару,— сказав Растопчин з тим запалом злості, з яким говорять люди, згадуючи образу.— Але я кликав вас не для того, щоб обговорювати мої справи, а для того, щоб дати вам пораду чи наказ, коли ви цього хочете. Прошу вас припинити стосунки з такими іїанами, як Ключаров, і їхати звідси. А я дурощі виб'ю, хоч у кому б вони були.— І очевидно схаменувшись, що він наче кричить на Безухова, який
1 преславні подвиги!
2 Між нами, дорогий мій,
3 Мені, шановний, усе добре відомо,
4 — Так і є,
ще ні в чому не винен, він додав, по-дружньому взявши за руку П'єра: — Nous sommes à la veille d'un désastre publique, et je n'ai pas le temps de dire des gentillesses à tous ceux qui ont affaire à moi. Голова іноді йде обертом! — Eh bien, mon cher, qu'est ce que vous faites, vous personnellement?1
— Mais rien2, —відповів П'єр, все ще не зводячи очей і Het змінюючи виразу задуми на обличчі.
Граф насупився.
— Un conseil d'ami, mon cher. Décampez et au plutôt, c'est tout ce que je vous dis. A bon entendeur salut!3 Прощайте, дорогий мій. Між іншим, — прокричав він П'єру з дверей, — чи правда, що графиня потрапила до лапок des saints pères de la Société de Jésus? 4
П'єр нічого не відповів і, насуплений і сердитий, яким його ніколи не бачили, вийшов від Растопчина.
Коли він приїхав додому, вже смеркало. Чоловік вісім різних людей побувало у нього цього вечора. Секретар комітету, полковник його батальйону, управитель, дворецький та різні прохачі. У всіх були справи до П'єра, які він повинен був вирішити. П'єр нічого не розумів, не цікавився цими справами і давав на всі запитання лише такі відповіді, які б звільнили його від цих людей. Нарешті, зоставшись сам один, він розпечатав і прочитав листа від дружини.